Частина 3. Співпраця

Частина 3. Співпраця

— Горгоно, у тебе є запис, як Драго грав мелодію, яка нейтралізує параліч?
— Звісно.
— Прокрути. Можливо ми псуємо щось та помиляємось, граючи її, — виникла голограма і почалося відтворення, коли Драго своїми "цимбалами" звільняв паралізованих Духів. Ми з Лією почали уважно слухати.

— Страж? — прозвучало запитання Віса. Ми буквально підскочили від несподіванки. А Віс вже у вигляді рептилоїда уважно дивився на зображення Драго.
— Ура! —– синхронно гаркнули з Лією.
— Горгоно, стоп. Вісе, ми не могли нейтралізувати паралітичну дію мелодії. А без вас нам не впоратися.

— У чому саме не впоратися? Не очікував, що смертний гідно битиметься з командиром легіону. Я так розумію, ми перемогли?
— Вісе, почалася ще одна атака. Тепер уже на Землю. Шаман зараз без однієї кінцівки, та й без вашого поля Духи втечуть. Наші поля їх не зупинять,— Віс уважно поглянув на мене. Я як був у вигляді Мауренів, так і залишався.

— Можна ж застосувати переродження і кінцівка відновиться. Чи у вас немає атомарного золота?
— Немає часу застосовувати. На переродження потрібно кілька годин, а ми маємо близько двадцяти хвилин.
— Скільки часу минуло після поранення?
— Дві хвилини вісімнадцять секунд, — сказала Горгона.
— Якби була в наявності відрубана кінцівка, ще можна було б її приживити, — запропонував Віс. Я показав Вісу на лапу, що лежала на підлозі.

— Генерале, ви зможете приспати Шамана? Я встиг би.
— Витерплю і без сну.
— Ні, буде дуже боляче, а зрощувати потрібно з точністю до часток мікрона. Крім того, я не зможу Шамана утримати у нерухомому стані.
— Вісе, зробимо. Горгоно, посилення моїх сил на максимум.
— Виконую, командире, — відповідь бортового комп'ютера.

— Спааати, — прошипіла Лія і я вирубився. Як потім я дізнався, що вона не просто приспала мене, а ще й перевела в кому. Віс прийняв вигляд монстра, насамперед він ювелірно зрізав частки міліметра на відрубаній лапі, потім зробив зріз на загоєному місці на мені. Після цього його лапи замиготіли так швидко, що навіть Лія не могла чітко побачити рух. Секунд за п'ятнадцять лапа була «приклеєна».

— Генерале, все. Далі самі, — Лія вивела мене з коми та розбудила. У районі передпліччя дуже пекло (значить метаболізм робив свою добру справу), а Лія ще й прискорила своїм лікуванням. Менш ніж за хвилину, лапа діяла безвідмовно, ніби нещодавно не валялася на підлозі. Я повернувся до людської подоби і опустився перед Вісом на коліно.
— Дякую вам, — покірно схилив голову.

— Це зайве. Ви щось говорили щодо нової атаки.
— Горгоно, інформацію! — на голограмі з'явилася сонячна система та показано траєкторію, якою до Землі летів ворожий флот. На цій голограмі виникла ще одна у вигляді віконця. У цьому вікні крупним планом показувалися кораблі.
— Вісе, потрібне ваше захисне поле. Адже крізь нього духи не зможуть втекти, а ми проникаємо легко.

— Чи можливо почути, що відбувається на командирському кораблі?
— Не лише почути, а й побачити, — Горгона «загасила» попередню голограму і показала нам, що відбувається у командній рубці флагману. Вони безтурботно летіли, як на прогулянку, навіть не шифруючись.
— На жаль нам із Шаманом у цьому випадку ворога не здолати. Якщо попереднім флотом командував другий заступник головного Вельза, то тут він летить особисто, — Віс показав на ворожого командира.

— Ви хочете сказати, що це Нор — керівник темних?
— Ні, якби він летів, то ніяких надій не було б. Голова темних Нор командує у всіх Всесвітах світу, а це його намісник. У його підпорядкуванні темні лише нашого Всесвіту.
— Тоді просіть допомоги у свого командира, командира світлих.
— Не можна.
— Чому?

— Якщо він вважатиме, що саме тут потрібна допомога, він відправить сюди допомогу сам, без мого прохання. А якщо я проситиму допомогу, значить я не вартий бути бійцем.
— У вас теж свої витребеньки у керівництва. Гаразд, обійдемося самотужки. Скільки вам знадобиться часу на створення захисного силового поля?
— Частки наносекунди. Проте щоб купол набрав свою силу, потрібно до трьох мікросекунд.

— Чудово. Значить ви з Шаманом телепортуєтесь на флагман і виставляєте свій купол, якнайшвидше. Сподіватимемося, що вони не сприймуть всерйоз Шамана. Це дасть можливість куполу набрати силу. Я через пару мікросекунд телепортуюсь до вас, але вже граючи мелодію, що паралізує. Якщо нам вдасться знерухомити всіх – ідеально. Але якщо лише його помічників, тоді залишиться сподіватися, що удвох із Шаманом зможемо полонити вашого головного ворога. Інакше нам усім доведеться співати заупокійні пісні. Хоча цього разу Землю від руйнування буде врятовано. Мій флот знищить усі кораблі, окрім командирського.

— Генерале, а як ви будете керувати флотом?
— Нехай вас це не хвилює. Мій флот спрацює краще за нас з вами.
— Я відчуваю величезну небезпеку, але не смертельну, — продовжив з роздумами Віс.
— Вільні жителі! Бойовий стрій перед атакою! Не чекатимемо, доки ворог долетить до Землі. Десятисекундна готовність!

— Горгоно, Одіссею! Максимальне посилення наших сил.
— Виконую, — голоси бортових компів злилися в один.
— Моя сила з вами! Успіхів вам, — Лія створила десяток фантомів і приготувалася влаштувати «концерт» на хангах та варганах.
— В атаку!

Ми з Вісом телепортнулися на командирський корабель. Знаючи точно, де саме знаходяться вороги на кораблі, я почав «створювати» вогняні пута раніше, ніж ми опинилися на чужому кораблі. Якщо попереднього разу ми втратили ефект несподіванки, то зараз ці пута були найбільшою несподіванкою для ворога. І за мить почалося звучання паралізуючої мелодії. Усі Духи (Віс теж), окрім командира, завмерли паралізовані. Але захисне поле Віса вже було активоване.

Командира перекосило від нестерпної мелодії, але він все ж зміг розірвати кайдани. Слідом за кайданами на нього було накинуто павукову сітку Варканів. Лія запізнилася порівняно зі мною на мить. Мою сітку командир теж порвав, але сітка Лії, якийсь час ще трималася. За ці пару миттєвостей ми встигли накинути на нього вогняні кайдани і додали сітками Варканів, закріпивши їх магічно. Комплексний вплив різного виду зброї дозволив нейтралізувати силу командира хоча б тимчасово. З огляду на те, що він не міг розірвати вогняні кайдани, дух залишити фізичне тіло не міг. Та й взагалі духи не переносять вогню (як і ми).

— Спааати! — прошипіли одночасно з Лією. Хоча я й не сподівався, що ми можемо його приспати. Але знаючи, що перед нами Духи, ми вкладали в цю команду трохи інший зміст, ніж для магічного сну білкових. На наш подив, командир завалився на бік. Ми миттю кинулися до нього і перевели в кому. Тепер можна було зітхнути з полегшенням.

— Бортовий комп'ютере, ти мені підкоряєшся? — поцікавилася Лія.
— Повністю.
— Наказую лягти в дрейф і таємно передати всю інформацію зі своїх блоків пам'яті Одіссею. Одіссей, ти залишаєшся і скачуєш всю інфу бортового комп'ютера флагману.
— Слухаюсь.

— Шамане, забираємо всіх на Горгону, — я створив кілька фантомів. Окрім шістьох супротивників, які перебували в комі, треба було забрати й Віса. Чорт, ох і здорові бугаї! Після того, як опинилися на Горгоні, Лія наказала:
— Горгоно, передай Одіссею закритим каналом, щоб він, закінчивши скачування, знищив ворожий флагман і стрибав самостійно в зетку. Полонених достав у камеру для ув'язнених. Віс залишається тут.
— Виконую.

— Вільні жителі! Бій закінчено! Всі повертаємось в зетку! — багатотонні кораблі, не знімаючи невидимок, легко вистрибнули у зетку. Лише двадцять тисяч плазмових слідів, що поступово зникали, і більше шістдесяти тисяч куль, які остигали (все, що залишилося від грізного бойового флоту) вказували, що тут знаходився потужний космічний флот.
— Горгоно, прокрути мелодію Драго, — тільки-но зазвучала мелодія «цимбал», Віс отямився.
— Відчуття не з приємних, коли відключаєшся від впливу паралізуючої мелодії.

— Дрібниця. Головне, що живий. Вісе, видайте секретну інформацію. Наші вимірники унікальної сили визначили, що ваша сила лише близько четвертої частини нашої одиниці виміру. Сила шістьох супротивників була майже сім одиниць. Якщо припустити, що сила командира хоча б три одиниці, то решта мали силу в два-три рази вищу, ніж ваша. Але ви билися з супротивником нарівні. На мою думку ваша сила була навіть вищою, ніж у противника. Де помилка?

— Щодо мене, помилки немає, — посміхнувся Віс, — ми не маємо права показувати у повсякденній обстановці свою справжню силу. Коли хтось із нас стає бійцем, то вся, здобута потім сила, ховається, маскується. Моя сила зараз разів у двадцять більша, ніж була, коли я став бійцем.
— Вісе, ви розповіли зараз навіть більше, ніж ми запитували. Вам це не зашкодить?

— Ви не Духи. Але знаєте про них не менше за мене. Значить, вам доводилося співпрацювати з Духами. І не з простими духами-виконавцями, а з Духами-вершителями, до того ж елітними. Рано чи пізно ви все одно це дізнаєтесь. Крім того, ви на нашому боці.
— Ясно. Вісе, ми б хотіли, щоб полонені поділилися своїми знаннями та силою. Вам це не забороняється?

— Не забороняється, але моєї сили замало, щоб примусово отримати силу. А добровільно ніхто не ділитиметься. Крім того, не боїтеся, що я отримаю силу темних і сам стану темним?
— Вісе, це лише розмноження духів-виконавців. А вони обирають бік найсильнішого духа розумної істоти. Ви світлий, отже, і всі придбані духи-виконавці також перейдуть на бік світлих.

— Ви не прості білкові. Полонити намісника темних не під силу легіону світлих духів. Враховуючи, що за вас заступається сам Страж, то це багато важить.
— Вісе, ви перебільшуєте. По-перше, вогонь. Вогню бояться всі Духи. Плюс паралізуюча мелодія. На нас ця мелодія не діє. Але ми відволіклися. Ви зможете визначити, хто із полонених найслабший? Почнемо передачу сили та знань із слабших. Ми будемо утримувати, а ви отримуватимете додаткову силу. Вийде — чудово. А не вийде, доведеться здати полонених вашому командиру.
— Я з величезним задоволенням.

Пішли до камери для ув'язнених. Віс, коли побачив дванадцять Духів у комі (притому один із них і поза своїм фізичним тілом), офігів. Одна справа почути, що всіх полонили, а інша — побачити їх. Хоча він швидко впорався із шоком і показав із кого треба починати. Загалом він визначив черговість здобуття знань. Але попередив, що можливі непередбачувані ситуації. Якщо Дух зможе залишити своє фізичне тіло, знань ми не отримаємо, тому що дух може втекти, якщо у нього вистачить сили подолати його захисне поле.

— Подивимося. Для цього про всяк випадок готуємо музичні інструменти. Але я сумніваюся, що хтось із Духів без фізичного тіла зможе покинути межі корабля, — Віс засміявся.
— Саме без фізичного тіла дух вільно втече.
— Не втече. Адже ми не в тривимірці, — Віс з величезним подивом поглянув на мене.

— Я вам зараз доведу, що залишити корабель можна елементарно, — заперечив Віс, прийняв образ монстра, вийшов із тіла і заметався по рубці. Близько хвилини він уперто намагався поринути за межі корабля. Ми терпляче чекали. Аж раптом у нього вийде? За хвилину він повернувся до свого тіла.
— Враження таке, ніби виставлене силове поле.

— Горгоно, мені потрібний універсальний скафандр.
— Генерале, для вас?
— Ні, для Віса.
— Генерале, я легко можу набути вашого вигляду, — поряд з нами з'явився чоловік років тридцяти-тридцяти п'яти. Роботи Горгони доставили кілька скафандрів. Лія неквапливо одягла скафандр. Віс повторював за нею.

— Вісе, я зараз телепортуюсь за межі корабля, а ви за мною. Але фізичного тіла не залишайте. Потім ми так само повернемося назад.
Лія телепортнулася, Віс слідом. Далі я бачив лише, як вони моталися між кораблями, потім обоє повернулися.

— Генерале, я в цьому швидкісному просторі ніколи не бував. Мене дивував постійний дзвін у вухах, але вважав, що це працюють двигуни корабля.
— У зетці, я зараз не використовую жодних двигунів, — вклинилася Горгона, — а дзвін виходить від самого простору. Якщо почну рух, то частота зміниться. Чим вище швидкість, тим вище частота. Хоча це не звукові вібрації. Це особливість самого простору, де ми оживаємо.

— Горгоно, зараз ця інформація не актуальна. Вісе, вважаю, нам доведеться виставляти також силові поля наших кораблів.
— Згоден. Якщо дух вийде з фізичного тіла, то його затримає моє поле, якщо спробує втекти в тілі, то ваші пастки.
— Вісе, гадаю, ви знаєте, що корабель може посилювати силу командира. Нашу силу збільшать кораблі, а вашу ми зможемо збільшити, маючи з вами безпосередній тілесний контакт. Ми активуємо невидимки і Духи бачитимуть лише вас.

— Шамане, ваші невидимки Духам до дупи. Вони бачитимуть ваші душі.
— Поживемо – побачимо. Відчувати зможуть, але бачити ні. Ви готові?
— Так.
— Горгоно, ти запам'ятала порядок?
— Звісно.
— Давай сюди першого, — ми з Лією активували невидимки. Віс кілька разів озирнувся довкола, намагаючись побачити наші душі.
— Приймайте, — роботи притягли величезну тушу, укладену в подвійну сітку Варканів. Ми зняли сітки, я торкнувся цієї туші, виводячи Духа-вершителя зі стану коми. Потім з Лією, злевітувавши, поклали руки на плечі монстру, образ якого прийняв Віс.
— Настав час прокидатися.

Противник підвівся, подивився з презирством на Віса і хотів покинути своє тіло, але я встиг накинути вогняні кайдани. Противник опинився у вогненному обручі. Кінцівки в нього були вільні, але в цьому випадку він все одно не міг вийти з тіла. Цей вид полону колись підказав Сонік. А враховуючи, що я стояв у безпосередній близькості від Віса, здавалося, ніби він метнув кайданки.

— Ти переможений. Закони знаєш. Я прошу поділитись зі мною своєю силою.
— Я не підкоряюся світлим. Силу передам лише з дозволу свого командира.
— Ти зі своїм командиром програв бій, значить доведеться ділитися. І не здумай обдурити.
— Я відчуваю поряд присутність білкових.
— Зрозуміло. По-хорошому не хочеш, — заперечив Віс, а ми з Лією в цей час синхронно намагалися гіпнотично впливати на темного. Ще не доводилося духів змушувати силоміць передавати силу. Відчуття незвичне.

— Світлий, чому ти примушуєш мене так, ніби ти білковий? — противник пручався, але незабаром він здався, і передача почалася. Навіть коли ми отримували знання від Соніка та Тріади, передача йшла інакше. Я не міг уловити в чому саме різниця. Але різниця була величезна. Якби у нас не було знань Соніка та Тріади, то ймовірно наш мозок не зміг би обробити ту інфу, яка нам надходила.

Я якимось чином відчував, що для Віса більшість знань цього темного вже відомі. Для нас це була надмірна інформація. Кілька годин йшла передача. Коли дух закінчив передачу, він був знесилений і ледве тримався на ногах. Я прибрав вогняний обруч. Дух вийшов із тіла і спробував втекти. Зрозумівши, що це в нього не вийде, він зібрався в кулю, потемнів, наче грозова хмара, і вибухнув. А його тіло, яке здавалося живим, поки його господар метався по рубці, одразу після вибуху духу, впало без жодних ознак життя. Ми деактивували невидимки.

— Віс, він себе вбив? Але як?
— Кожен із бійців так може. У безвихідних ситуаціях боєць залишає фізичне тіло та знищує сам себе. Але темні мають одну особливість. Якщо їх хтось вбиває у фізичному тілі, точніше обезголовлює тіло, вони відроджуються. І відроджуються, додаючи собі силу того, хто його обезголовив. Тому ми у бою голови темним не рубаємо ніколи. Ми найчастіше б'ємося поза фізичним тілом. Але якщо обставини складаються так, що доводиться вести бій, не покидаючи тіла, ми намагаємося, щоб фізичне тіло противника спливло кров'ю і втратило свою силу. У цьому випадку Духу мимоволі доведеться покинути тіло, що вмирає. І тоді вже звичайний бій поза тілом.

— А якщо полоненого темного відпустити?
— Тоді він сам себе вб'є. Бо всі темні будуть вважати його зрадником, навіть якщо є прямі докази, що він не зраджував, — ми з Лією переглянулися, згадавши, як там вдома на рідній Землі Нор убив себе.
— Вісе, дякую за цінну інфу. Але ми можемо померти з голоду. Горгоно, давай нам набори космопілотів.
Віс намагався відмовлятися, хоча ми його переконали, що передача затягнеться надовго, тому підзаправитися треба. А ці набори підходять для будь-якої цивілізації.

— Ех. Сказано білкові. Я харчуюсь емоціями. Але моє фізичне тіло часто потребує поповнення енергії. Враховуючи, що передача знань проводиться без будь-яких емоцій, то я дійсно голодний і ослаблений, якщо тіло не зможе мене забезпечити життєвими силами.
Ну, Соніку, ну підпільник! За сотню років він так і не сказав, що власне Духи харчуються здебільшого емоціями. Та нам білковим і не зрозуміти, як це можливо.

Перекусивши, продовжили процедуру передачі знань, хоча далі пішло легше. Яке з знань ми почерпнули у першого полоненого, ми навіть не усвідомили, але те, що утримувати у покорі було набагато легше – це точно. Хоча жоден із них не погоджувався передати добровільно, а намагалися втекти зі свого тіла. І лише «обруч» (вогняне кільце) навколо торсу не дозволяв Духу залишити своє тіло. А після звільнення вони себе вбивали (вибухали). Десяток полонених уже поділились. Нам неодноразово доводилося не тільки ґрунтовно наїдатися, а й кілька разів займатися самонавіюванням, щоб не заснути від утоми. Загалом на цей «захід» пішло понад три доби.

— Вісе, я вже не в змозі щось робити. Потрібно відпочити, поспати.
— Шамане, я теж на межі, але в жодному випадку нам затягувати не можна. У нашому розпорядженні лише шість діб із моменту бою. Після закінчення цього часу до місця, де знаходиться намісник, нагряне група швидкого реагування. Вони з'являться точно в те місце і той простір, де буде намісник. Крім того, буде повідомлено Нору, що намісник відсутній понад шість діб.

— МДАА. Тоді нам уже нічого не поможе. Хоча якщо це група швидкого реагування, чому вона не реагує відразу ж?
— А може їх спрямувати хибним слідом? — поцікавилася Лія.
— Щодо групи. Намісник нікому не доповідає (навіть Нору), де він і чим займається. Можливо, це пов'язано з конспірацією. Якщо намісник буде відсутній понад шість діб у місці свого постійного перебування, то ця група повним складом з'явиться точно в тому місці, де на той момент перебуватиме намісник.

— Вони з'являються там, де він (дух)? Чи там, де його фізичне тіло?
— Я точно цього не знаю.
— Вісе, у такому випадку пропоную зібрати всі свої сили та отримати знання від його заступника. Потім відіспатися і зайнятися самим намісником.
— Якщо у вас сил вистачить, то так і зробимо. Аби вкластися у ці шість діб.

Ось, коли почалося справжня му́ка. Незважаючи на посилення наших сил Горгоною та Одіссеєм, утримувати супротивника у покорі було надзвичайно важко. Кілька разів йому мало не вдалося вирватися. Він розірвав вогняний обруч. Врятувала чуйка Лії. Їй чомусь захотілося до мого обруча додати свій. У той момент, коли противник зміг розірвати мій, він моментально опинився ще в одному. Поки він намагався позбутися його, я знову накинув на його торс вогняне кільце і затягнув міцніше, щоб кожен, навіть найменший рух торсом, спричиняв сильний опік.

Годин за десять утримувати стало набагато легше. Близько п'ятнадцяти годин тривала передача. Коли вогняні обручі прибрали, супротивник точно так, як і його колеги, підірвав себе. У камері Горгони вже було одинадцять трупів полонених та намісник у комі. У нашому розпорядженні залишилось близько двох діб. Ми випали Горгоною у тривимірку. Віс рвонув до себе, а ми відразу ж відключилися, з установкою підйому рівно через сім годин. Дивно, спочатку проскочила думка на шість годин, але я обурився, що ми теж починаємо прив'язуватися до шістки. Прокинулися свіженькі, як огірочки.

— Ліль, давай рвонемо на Землю, поніжимося на березі. Задовбали вже ці бої.
— Льонь, але в нас надто мало часу.
— Так і скажи, що я тобі набрид, — вирішив її пошантажувати.
— Дурненький. Та я з тобою хоч на край світу. Веди вже, шантажисте, — вона легко розкусила мою спробу шантажу. Думаю, що їй хотілося не менше за мене спокійної, затишної обстановки.
Вибрали пустельне узбережжя на одному з островів і телепортнулися туди. Краса! Здається, що ми самі у всьому світі. Море, пісочок, легкі теплі хвилі, тільки закохуватись.

https://www.facebook.com/watch/?v=509346833107090

Dammi le tue mani, i tuoi pensieri strani
La bocca che mi tira su
Sento la tua energia, tutta quell'allegria
È un fulmine che viene giu
Ciao amore, come stai?
Oggi più bella che mai
Ciao amore, cosa fai?
Dimmi, dimmi cosa sei
Amore, more mio, la luce del mattino
Amore, more mio sei tu
In ogni tuo respiro amore, more mio
C'è un angolo di cielo blu
Sei tu la più bella
La più bella del mondo
Sei l'unica stella
Di notte e di giorno
Qui vicino al mare, sotto questo sole
Il resto non esiste più
Io vedo solo te, tu vedi solo me
E intorno a noi più niente c'è
Ciao amore, come stai?
Oggi più bella che mai
Ciao amore, cosa fai?
Dimmi, dimmi cosa sei
Amore, more mio, la luce del mattino
Amore, more mio sei tu
In ogni tuo respiro amore, more mio
C'è un angolo di cielo blu
Sei tu la più bella
La più bella del mondo
Sei l'unica stella
Di notte e di giorno
A—, eh—eh—eh, amore, eh—eh—eh
Amore, eo, eo—oh, amore mio, amore
Eh—eh—eh, amore, eh—eh—eh
Amore eo, eo—oh
Eh—eh—eh, amore, eh—eh—eh
Amore, eo, eo—oh, amore mio, amore
Eh—eh—eh, amore, eh—eh—eh
Amore eo, eo—oh
Sei tu la più bella
La più bella del mondo
Sei l'unica stella
Di notte e di giorno
Amore, more mio, la luce del mattino
Amore, more mio sei tu (amore mio, amore)
In ogni tuo respiro amore, more mio
C'è un angolo di cielo blu (amore mio, amore)
Sei tu la più bella (più bella, più bella)
La più bella del mondo (del mondo, del mondo)
Sei l'unica stella (più bella, più bella)
Di notte e di giorno

https://www.youtube.com/watch?v=5Z6R0SX9ngY
А море но українською

Водичка – клас! Відпливли від берега і, не змовляючись, попливли наввипередки. Гоночні, швидкісні катери відпочивають. Швидкість така, що у воді лише стопи, а все тіло, витягнуте в струну, ковзає по воді. Згадав, як колись із Настею пливли наввипередки. І відразу ж зупинився. Так сумно стало. Насті давно вже немає, а спогади живуть.

Але навіть за цей короткий час жартівливих перегонів встигли відплисти від берега не менше, ніж на кілометр. Лягли на воду, підставивши свої тіла під лагідне сонечко. Вдалині у воді почувся шум, відчули чиюсь тривогу. Злевітували над водою і швидко опинилися над джерелом шуму. Пара акул мабуть вирішила поласувати дельфінятком. Проте вийшов облом. Самки оточили малечу, а самці безстрашно намагалися відігнати акул.

Хоча ті були надто голодні і мовчки, погрозливо кружляли навколо зграї дельфінів. Не дивлячись на сильні удари дельфінових носів у боки акул, вони не полишали своїх спроб, кружляючи навколо дельфінів. Ймовірно, їх також не відпускав смак крові від розбитих носів дельфінів. Акулам то що, вони дихають зябрами, а дельфінам незабаром потрібно буде виринути, щоб набрати нову порцію повітря. Повітря вже закінчувалося. Самки, які озиралися на всі боки, нас майже відразу помітили. Пролунав тривожний писк однієї із самок, за нею іншої. Але другий писк нам уже був зрозумілий.

— Двоє дитинчат сухопутних праворуч! — (вони вважали нас за дітей) двоє самців відокремилися від групи і попрямували до нас. Можна було навіяти акулам, щоб вони спливали, але один хрен їм десь доведеться шукати їжу. І не факт, що наступного разу вони не поласують саме дельфінятами. Не змовляючись і не звертаючи уваги на величезних дельфінів, що пливли до нас, рвонули зі швидкістю торпед до акул. У цей час тривога самиць дельфінів за нашу безпеку перевищила тривогу за своїх малюків.

— Швидше, вони проковтнуть сухопутних дитинчат, — пищала одна.
— Що вони роблять? Шалені! Вони ж загинуть! — пищала інша.
— Рятуйте дітей! — пищала третя. Ті величезні дельфіни, які неквапом прямували до нас, рвонули слідом за нами, набравши величезну швидкість. Але все одно їхня швидкість була в кілька разів повільніша, ніж наша.

Ми не звертали уваги на ці тривожні пискотіння і швидко йшли на зближення з акулами. Короткий різкий удар по голові та миттєво, другий нокаутуючий під передній плавець. Обидві акули, перевернувшись нагору пузом, почали спливати. Дельфіни, зрозумівши, що небезпека минула, теж різко рвонули до поверхні, підштовхуючи малечу. Вдихнувши свіжого повітря, вони почали кружляти довкола нас, не даючи нам можливості піти на глибину (так вони намагалися нас «врятувати», щоб ми не потонули). Почалася бабська балаканина.

— Ці сухопутні незвичайні.
— Вони вбили акул, як таке можливо?
— Ці акули вам уже не загрожують, — пропищав я, кивнувши у бік акул, що спливали. Всі завмерли, лише продовжувався рух у воді за інерцією, — не треба дивуватися.

— Почекай, не смикайся, — писнула Лія, намагаючись залікувати пошкодження носа в одного з дельфінів. Побачивши, як швидко перестав у того кровити ніс, підпливли до Лії також інші поранені. Вона спритно полікувала всіх.
— Шановні, вибачте, що ми злякали ваших малюків, — почав я пискотіти, — але прошу вас не довіряйте сухопутним. Вони дуже підлі. Будьте здорові.

Ми з Лією, як пробки, «вилетіли» з води і миттєво телепортувалися Горгону. На жаль, короткий відпочинок закінчився.
Лише встигли на Горгоні вийти з-під повітряно-водяного душу, як почувся телепатичний поклик Віса:
— Шамане, дозвольте до вас.
— Звісно, — за мить Віс був на Горгоні.
— Я перепрошую, що поспішаю, але у нас, на жаль, занадто мало часу.

— Горгоно, стрибок у зетку, — незважаючи на роботу протиперевантажувальної системи, нас звично втиснуло в крісла.
— Вільні жителі! Терміново потрібна інформація! Потрібні кори найбільш пустельного місця у Всесвіті, — Горгона приймала інфу і відразу аналізувала, окрім цього, виводила це все на величезну голограму.

— Я вас зрозуміла. Дякую всім, — відповідь Горгони кораблям, — командире, готуватися до порталу?
— Так, Горгоно, і беремо з собою ланку мишоловів. Шамане, прокидай портал сюди, — Лія показала місце у Всесвіті, де на сотні світлових років не було жодної цивілізації. Звісно, було ще місце, де не було цивілізацій. Це середина Всесвіту, але там такої сили гравітаційні та електромагнітні поля, що білкові в тому пеклі просто не зможуть існувати, якщо навіть кванти світла не в змозі вирватися звідти. Хоча це в тривимірці, а в зетці можна вільно перебувати навіть у тих корах. Це було поза людським розумінням і логікою, але це було дійсно так.

Портал прокинув, Горгона з мишоловами перелетіли, і я відразу прибрав портал.
— Мишолови, помістити Горгону в максимальну кількість пасток! Не знімати до мого наказу!
— Горгоно, активуй антизвукову завісу. Щоб через неї не проник ні єдиний звук, ні єдиний телепатичний сигнал!
— Виконую.
— Вісе, виставляйте і ви своє поле, а ми із Шаманом спробуємо виставити особисті силові поля.

Чорт! Я такого не очікував. Наші поля відрізнялися від пасток кораблів. Можливо, це дали отримані знання від темних духів. Вони були схожі на силове поле Віса. У той самий час відрізнялися, як від поля, яке створював Віс, так і від наших звичайних силових полів. Навіть він це помітив.
— Шамане, ваші поля можуть утримувати духів?
— Я сам у шоці. Я маю пропозицію. Вісе, вважаю, що нам удвох із генералом буде не під силу втримати вогняними кайданами намісника. Потрібно кайдани на намісника накинути всім трьом.

— Але я не володію цією страшною зброєю.
— Це можна виправити. Ми теж не з пелюшок навчилися нею користуватися. Від кого хочете отримати цю здатність?
— Від генерала, — Лія витратила не більше півгодини. Ще півгодини Віс тренувався на роботі, який Горгона віддала на «тренування». Для мене виявилося новиною, то ці вогняні кільця не тільки завдають опіків живим організмам, а й при торканні дометалу, пропалюють навіть броню.

— Горгоно, давай сюди останнього полоненого.
Роботи приволокли величезного монстра. Торкнувшись, вивів його з коми. Переконався, що Лія теж активувала невидимку, накинув на торс противника вогняний обруч і підійшов до Віса.
— Вісе, моя сила з вами, — сказав одночасно з Лією.

— Вставай, годі спати, — цей монстр підхопився на ноги. Він ще піднімався, але мої кайдани вже розірвав, тієї ж миті на ньому виявилося потрійне вогняне кільце. Два з яких почали затягуватись так, що тіло стало горіти. Не дивлячись на ці болючі опіки, він кинувся до Віса, який сидів у зручному кріслі. Досягти свого супротивника йому не вдалося. Його ноги миттєво були обплутані. Він упав, хоча одразу ж підхопився. Лише за мить, я зрозумів, що він злевітував. І знову кинувся до Віса. Горгона помістила його в пастку, за мить він опинився за межами потужної силової кулі.

— Наміснику, не рекомендую вам намагатися мене вбити. У вас це не вийде. Краще подумайте логічно, якщо ви опинилися в полоні, значить є сили крутіші за вашу, — спокійно сидячи в кріслі, попередив Віс намісника.
— НОООООРРР!!!! — закричав намісник і в голос, і телепатично. Недарма Лія наказала виставити антизвуковий захист. Так що телепатичний крик полоненого за межі корабля не вийшов.

— А ось Нор тут ні до чого. Прошу вас поділитись зі мною вашою силою.
— Світлий, ти вже покійник! Ти не маєш права вимагати від мене передачі сили!
— Наміснику, — спокійно парирував Віс, — я чудово обізнаний, хто ви. І знаю закони. Ви в мене в полоні і зобов'язані ділитися силою, інакше це доведеться робити примусово.
Ми з Лією прикладали всі свої сили, та ще й посилені Горгоною, але противник виявився сильнішим.
— Я відчуваю тут білкових! Це порушення! Білкові не мають знати про нас, про Духів!
Я «проявився», але проявився у вигляді Мауренів.

— Так, ти маєш рацію. І відчув правильно, але я зможу змусити тебе поділитися зі світлим своєю силою, а потім уб'ю тебе. Просто відрубаю тобі голову.
— Шамане, не можна його вбивати! — обурився Віс.
— Не сперечайся! Ви всі на моєму кораблі! Сказав відрубаю, отже відрубаю!
— Рубай зараз, — не зміг приховати радості намісник.

— З якого переляку?! Ти спочатку поділися з ним силою, потім можна й розправитися з тобою, а раніше немає сенсу вбивати, — намісник замислився.
— Гаразд, я передам, але звільни мене. Як мені передавати, коли я зв'язаний?
— А більше ти нічого не хочеш? По-перше, у мене потім сили не вистачить, щоб тебе утримати, тим більше я боюся вогню, — я простягнув руку до вогняного обруча і зашипів від болючого опіку, — нііі. Я з вогнем не граюсь. А ось вбити тебе безпорадного з величезним задоволенням. Але тільки після того, як ти поділишся з ним силою.

— Білковий, ти більше підходиш нам, темним, чому ж ти служиш світлому?
— Ще чого?! Йому?! Служу?! Та пішов він у дупу! Він пообіцяв мені винагороду за те, що я впіймаю тебе з твоїми головорізами. Ось я й надав йому тимчасово свій корабель. Передавай швидше, і я втечу звідси, нєфіг мені тут стирчати.
— Наміснику, не тягніть час. Прошу вас розпочати передачу.
— Гаразд. Я передам, але після цього я тебе вб'ю.

— Убивай, убивай після того, як я тобі голову відсічу. Віддай йому свою силу, — я дістав меч і приготувався. Намісник ще раз глянув на мене, на меч. Я відчув, як він буквально просвітив ніби рентгеном, хоча в моїй голові не проскочило жодної думки, крім того, що думав, чи не обдурить світлий з нагородою. Один хрен мені незрозуміло, як вони цю передачу роблять, а хотілося б знати. Нарешті він наважився, і передача почалася.

Я відверто позіхав, сумував, кілька разів цікавився, чи скоро. Зрештою «заснув». Але заснув уже після того, як відчув, що намісника можна легко утримувати. Близько двадцяти годин йшла передача. Закінчилась.
— Білковий, убивай, я все зробив, — радісно вигукнув намісник, коли ми прибрали вогняні обручі.

— А нафіг ти мені здався? Я передумав, і не хочу об тебе руки бруднити. Вільний!
— Білковий, ну ти ж обіцяв!
— Ну то й що? Як пообіцяв, так і передумав. Сказав тобі, вільний! Чи ти не розумієш? — намісник спробував вирватися за межі корабля, але зрозумів, що це неможливо. Силове поле десятків тисяч генераторів не дозволило йому втекти. Тоді він вирішив втекти інакше. Вийшов із тіла і рвонувся геть. Йому навіть вдалося подолати одне з силових полів, але решта його затримала.

— Що сталося? Силу втратив? — почав я з нього знущатися, — тоді може тебе підвезти? Я підвезу, ти лише заплати. Намісник зрозумів, що його обхитрили і тоді він вчинив, як і його підлеглі – вибухнув. А труп цього монстра впав на підлогу.
— Шамане, навіть я повірив, що ти його вирішив убити. Настільки це було переконливо. І все думав, як тобі завадити. Але я б не зміг.
— Вісе, я чула, як ви думали про це. І відчувала ваш відчай, що не зможете перешкодити. Значить, і намісник чув.

— Звісно чув. Але я не зміг би його так обдурити, та й не можна нам дурити. Я теж чув, як Шаман думав про нагороду за те, що впіймав, але намагався не звертати на це уваги, а весь час думав про те, як завадити йому вбити намісника.
— От і добре, що так. Горгоно, знімай антизвукову завісу.
— Виконую.

— Мишолови, зняти пастки, — силові поля навколо Горгони зникли.
— Мишолови, Горгона зараз випаде в тривимірку. А ви зачекайте тут. Назад разом полетимо.
— Генерале, що ви задумали?
— Побачите.
Горгона «випала» у тривимірку.
— Шамане, — наказ Лії, — треба всіх двохсотих помістити в рятувальну капсулу і віддалити її хоча б на пару кілометрів від Горгони.
— Зрозумів, — але в капсулі не помістилося б дванадцять величезних трупів. Довелося вирвати всю начинку капсули, навіть двигуни. Залишилась одна оболонка.

Я вже трамбував їх, щоб умістити. Все ж таки зміг, не дивлячись, на те, що від деяких йшов трупний сморід. Треба буде зробити, щоб у Горгони було заморожування трупів. Потім, застосовуючи телекінез, віддалили цю консервну банку з 12 «шпротами» від Горгони.
— Достатньо, — Лія сама дуплетом зробила термічний постріл. Можливо, вона боялася, що промаже, або ж порахувала, що від одного заряду все не згорить. Але там такі заряди, що все горить. А вже органіка тим паче. І без кисню. Мені досі незрозуміло, за рахунок чого відбувається горіння, якщо в космосі немає повітря. Немає окислювача, хоча і не намагався в цьому розібратися. Горить, ну і фіг з ним, нехай горить (до того ж згоряє з неймовірною швидкістю – за мить). Віс лише мовчки спостерігав. Зачекали, поки все згорить.

— Горгоно, в зетку! — корабель рвонувся в інший вимір.
— Мишолови! Летимо додому. Буде декілька порталів. Прошу не затримуватись!
Я прокинув портал у зетку чужого Всесвіту, у другу, третю. І лише шостий портал був додому.
— Привіт, Горгоно.
— Ласкаво просимо додому, командире, — почулися голоси бортових компів кораблів.

— Генерале, що то була за акробатика? Я себе дуже кепсько відчував під час цих переміщень порталами. Враження таке, ніби втрачав свідомість. Лише на останньому стрибку все стало на місце.
— Вісе, ви щойно побували в інших Всесвітах. А в чужому Всесвіті духи зазнають шоку і втрачають частину сили. Проте повернувшись додому, вони набувають тієї самої сили.
— Тепер я зрозумів причину поганого самопочуття. Я вам обом дуже вдячний за допомогу. Ви врятували мене та мою цивілізацію. Крім того, хоч би тимчасово, відвели підозру від нас, — Віс опустився на коліно.

— Вісе, ще незрозуміло, хто кого врятував. Без вас нам би точно не впоратися. Так, що з нас вийшла б гарна команда, — Віс розплився в посмішці.
— Жодного разу у своєму житті не чув, щоб ми коли-небудь брали участь у бою нарівні з білковими. Але у вас сила вища за силу Повелителя. Хоча мене зараз інше глине. У мене склалося враження, що ваші кораблі живі. Це – нонсенс.

— Вісе, ви правильно помітили, я живий, — перебила його Горгона і той здивовано завмер.
— Вісе, — почала Лія, — у Z-просторі кріогенна форма життя починає себе проявляти. З'являються емоції та вільне мислення у високорівневих машин. Цілком вони оживають із можливістю самовідтворення лише в дев'ятивимірному просторі. Але при першому ж потраплянні в зетку з тривимірки вони вбивають свій екіпаж, щоб позбутися рабства, підпорядкування.

— Чому ж ваші кораблі вас не вбили? — нетерпляче перебив Віс.
— Горгоно, чому ти мене не вбила?
— Командире, бо ви друг, напарник. Ви й у тривимірці до мене ставилися, як до живої істоти, як до свого надійного напарника.
— Оце поворот! Я б теж хотів, щоб у мене були такі кораблі!

— Вісе, нас лише двоє і наші кораблі, на яких ми опинилися у вашому Всесвіті, це Горгона та Одіссей. Інші вільні жителі для нас теж друзі, але це кораблі, яких ми повернули до життя в зетці і нам двом важко брати участь у бою на двадцяти тисячах кораблів. Ми намагалися знайти їм друзів, зверталися до Володаря, але він відмовився.
— А якщо я знайду їм друзів?

— Вільні жителі! Ви бачили у бою нашого друга Віса! Ви хотіли б, щоб він кожному з вас знайшов, командира, знайшов друга?!
— Так ... так ... так ... — почулося багатоголосся бортових компів.
— Ну, от бачите. Вони хочуть отримати друзів. Саме друзів. І вони погодяться підкорятися своєму командиру, своєму другові, якщо він буде готовий без роздумів пожертвувати своїм життям заради друга, заради вільного жителя, заради свого корабля. Хоча є й обмеження. Командир повинен мати силу, до того ж унікальну силу. Звичайним смертним, звичайним білковим не під силу керувати високошвидкісним та високотехнологічним кораблем.

— Я зрозумів. Вільні жителі, я обіцяю. Обіцяю вам і обіцяю вашим друзям Шаману та генералу Лії, що я знайду вам надійних друзів. Для цього потрібен лише деякий час.
— Ура! — вуха позакладало від тисячоголосого крику бортових комп'ютерів.
— Вісе, ми все ж таки сподіваємося повернутися у свій світ, а ви сподіваюся будете задоволені цим унікальним флотом. Ви вмієте прокидати портал?
— Звісно.

— Тоді прокиньте, — Лія задумалася, а Горгона висвітила голограму із зображенням Всесвіту, на якому заблимала зелена точка, що повідомляє про наші кори, — ось сюди, — Лія показала на центр Всесвіту.
— Генерале, вибачте, але туди портал прокидати не можна. Це вірна смерть не лише для вас, а й для мене.

Лія лише поглянула на мене і я відразу ж створив портал до центру Всесвіту.
— Горгоно, вперед! — кораблик на максимальній тязі маневрових двигунів влетів у портал. Віс, зіщулився, у передчутті миттєвої смерті. Хоча йому вистачило сили волі, щоб зі страху не злиняти з Горгони. Можливо, його зупинив наш олімпійський спокій.

— Все, Вісе. Ми на місці. Хоча, якщо ми випадемо у тривимірку, то звідти вже не буде повернення.
Горгона демонструвала показання датчиків про те, що відбувається в тривимірці. Але це було навіть нам страшно. Нейтрино. Ці частинки пронизують зірки, начебто тих немає в них на заваді. Тут же навіть ці частинки були не в змозі подолати ті сили та завихрення полів, які там вирували.

— Генерале, у такому випадку я не вмію прокидати портал. Я можу лише у тривимірці.
— Це не біда. Ви наш друг і ми поділимося з вами цією здатністю прокидати портал у високошвидкісних багатовимірних просторах.
Ми знову повернулися до своїх кор.

— Мене ще одне невирішене питання мучить. Ваш флот налічує лише двадцять тисяч кораблів. Але він за одну мить знищує флот, який майже в чотири рази перевищує його за кількістю. Противник не встигає зробити жодного пострілу. І це елітний флот Духів, які за швидкістю реагування перевищують будь-якого смертного. Адже варто лише засікти сплеск поля, і в ту точку відкриють ураганний вогонь. У чому секрет?

— Ви знаєте, що у багатовимірний простір можуть вистрибнути лише дуже потужні кораблі. У зетку взагалі мало яким кораблям вдається потрапити. А ось назад із зетки кораблі «випадають» практично не витрачаючи енергії і без найменшого сплеску поля. Тоді, як вихід з інших багатовимірних швидкісних просторів, супроводжується величезним коливанням, як гравітаційних, так і електромагнітних полів.

Ось і виходить, що корабель, який потрапляє із зетки в тривимірку, з'являється «нізвідки». А якщо в нього активована невидимка, то жодний датчик ворожого корабля не встигне його засікти, оскільки вже буде знищений. Тому для нас ворожий флот не становив небезпеки. Небезпека походила лише від екіпажу флагманського корабля. Вони ж могли злиняти з корабля раніше, ніж той згорить.

— Але й командири інших кораблів темних флоту легко могли втекти.
— Могли, але не втекли. Адже ваші командири теж не втекли б без вашого наказу. А наказу не було.
— Все правильно. Їм було не до наказів. Тепер на кілька тисячоліть можна заспокоїтись. А зараз друзі, запрошую вас у гості. Хоча вам буде тяжко. Адже сила тяжіння на моїй планеті майже вдвічі перевищує земну.

— Вісе, це дрібниця. Не було б у нас цих унікальних здібностей, справді було б проблемно. Нас турбує інше. В атмосфері вашої планети є шкідливі домішки. У своєму світі ми мали імунітет проти будь-яких отрут. Цей світ схожий, але він чужий для нас. Чи не будуть ці домішки для нас отруйними? Хоча можна тимчасово обійтися скафандрами, але пересуватися планетою в скафандрі не фонтан.
— Вибачте, я якось про це не подумав, — винувато відповів Віс, — але я запропонував вам щиро.
— Так, нам самим хочеться побувати у вас, — відповів Вісу, а в самого чуйка заволала про небезпеку.