Частина 2. Віс

Частина 2. Віс

— Льоню, з чого почнемо?
— Починати завжди потрібно з нуля, а до кипіння інші доведуть.
— Та, ну тебе! Я цілком серйозно, а ти на жарт все зводиш. Пропоную телепортнутися на Землю до найвідсталіших країн і почати звідти.
— Частково ти маєш рацію. Хоча в моєму часі є гарне прислів'я: риба завжди починає псуватися з голови. Ось тому я з тобою не згоден. Насамперед треба промацати монарха, що він із себе представляє. І від цієї інформації танцювати.

— Тоді танцюємо кожен сам по собі. Я в низах, ти у верхах.
— Як скажеш, рідненька. Дерзай, — тієї ж миті Лія зникла. А я прикидав, де може бути цей правитель.
— Горгоно, хто керує цивілізацією Землян?
— Великий і могутній цар всієї Землі його величність Папай.

— Моряк Папай?
— Ні, великий і могутній цар...
— Перестань. Чув, чув. Просто в мене асоціації із моряком. Гаразд, а хто керує космічним флотом?
— Великий і могутній цар...
— Горгоно, ти задрала! Сказати, що командує та ж сама людина, не судьба?

— Командоре, він не Землянин.
— Що?
— Дуже схоже, що він із іншої цивілізації. А якщо точніше, то ймовірно з цивілізації Людин.
— Зрозумів. Де його можна знайти?
— Він може перебувати у багатьох місцях одночасно.
— Із цим теж все ясно – фантоми. Але ти, як вважаєш? Не фантоми, а він особисто, де може знаходитись?
— Якщо проаналізувати його поведінку, зафіксоване будь-де перебування, то з ймовірністю 66%, що він знаходиться постійно на космічному кораблі.

— Чудово. Проскануй Земний флот. Визнач джерело сили та покажи мені, скільки там душ, — майже відразу ж виникла голограма із зображенням (напівпрозорим) корабля Землян. Уважно розглянувши начинку корабля, зрозумів, що на борту знаходиться близько 600 Землян. Джерело сили йшло з відсіку відпочинку. Проте стінки цього відсіку виготовлені з потовщеною бронею. Був звідти вихід до невеликого ангару, в якому знаходилася «літаюча тарілка»!!!

— Горгоно, мать твою за ногу! Ви з Одіссеєм нюх втратили? Ви ж повідомляли, що у Землян низькошвидкісні кораблі! Але ж тарілочка має швидкість вищу за будь-який з таких кораблів. Та й її озброєння не кволе.
— Командоре, ми з Одіссеєм проводили аналіз кораблів, а не того, що знаходиться в їхніх ангарах.

— Проїхали. На інших кораблях ще скільки човників цивілізації Людин?
— Це єдиний.
— Чому не показуєш рівень сили? — миттєво на голограмі виникла невелика табличка. Відповідно до цієї таблиці сила монарха Землі дорівнювала лише 15% від сили Смешика.
— Горгоно, скільки біля Землі та на Землі існує джерел потужної сили.
— Лише троє: ви, генерал Лія та Папай.
— А у Сонячній системі?

— Чотири.
— Я так розумію четверта сила на Фаетоні. Величина? — у табличку на голограмі додався напис: Фаетон та рівень сили: 23%.
— Горгоно, ти молодчинка. Правильно зрозуміла, як назвати цього морячка, а також планету. Залишимо поки що Фаетон у спокої. Слідкуй, а я поки що мотнуся на флагман Землян, — телепортнувся з активованою невидимкою на земний корабель. Папай відчув мене, відразу почав розвертатися в мій бік.

— Спааати! — і він упав у глибокому гіпнотичному сні. Вирішив спочатку подивитися на «тарілку». Це дійсно був човник Людин. Хоча незвичайний човник. Він виявився повністю знеструмлений. Ввімкнути його не вдалося, але я не впадав у відчай. Прихопив сонного Папая і повернувся на Горгону.
— Горгоно, створи хамелеон того відсіку, де він знаходився.

— Виконую, — навіть самому здалося, що я знову на кораблі Землян. Лише тепер я зрозумів, що крісло майже підходить мені за розміром. А зріст цього морячка був не більше двох з половиною метрів. Проте роздумувати було ніколи.
— Горгоно, посилення моїх сил по максимуму!

— Виконую, — почав копіювати пам'ять. Незважаючи на те, що сила Папая виявилась невелика в порівнянні з моєю, знімок зайняв багато часу. А все тому, що тривалість життя цього представника цивілізації Людин була величезною: понад 200 000 років, добре, хоч Земних, а не середньогалактичних. Лише закінчив, як мене захлеснула тривога за Лію. Негайно озброївся до зубів, активував усі типи невидимок і телепортнувся до неї.

Ох уже цей жіночий менталітет. Як в Атлантиді, так не шкодувала нікого і все вийшло чудово. А тут боялася зашкодити. Її оточили близько двох десятків мужиків (кожний зростом не менше 7 м) і намагалися відхльостати нагайками. Одна ручка такої нагайки була товщиною, як телеграфний стовп. А Лія лише захищалася, природно їй ці удари батогами, що мертвому припарка. І те, що вона не плакала і не просилася, їх дуже розлютило. Витерпіти знущання з своєї коханої я не міг. За мить усі мужики каталися по землі з переломами ніг, нагайки порвані, ручки батогів поламані.

— Не смійте бити жінок! Ще раз посмієте підняти руку на жінку чи дитину, уб'ю будь-кого, четвертую! — гаркнув щосили, і прихопивши з собою Лію, телепортнувся на Горгону. Там Лію, як прорвало. Сльози полилися струмком не від болю, а від образи. Точно вийшло, як у прислів'ї: подаючи руку допомоги, не забудь ухилитися від стусана подяки.
— Льонь, за що вони мене так? Я ж лише хотіла допомогти дитині.

— Гаразд, мати Терезо. Забудь. Нічого їх шкодувати. У нас інших проблем вистачає, — сльози Лії миттєво припинилися, і вона вся перетворилася на слух.
— Монарх не Землянин, він із цивілізації Людин, — я відчув, як Лія здригнулася, але більше нічим не видала свого здивування, — його сила трохи вища за силу короля Арихонів. Я тобі не показую знімок, бо тривалість його життя понад 200 000 земних років.
— Він безсмертний?

— Звісно, ні. Численна кількість атомарних перероджень. Але навіть це не має значення. Людини виявили Землю, але на ній вже зароджувалося розумне життя і не одне. Одна з таких цивілізацій, що зароджувалися, була цивілізація рептилій. Друга цивілізація лише починала адаптуватись на суші, вийшовши з води. Людини, прилетіли і почали видобувати корисні копалини (переважно золото).

Дивно, та їх механізми виявились не призначені до роботи у атмосфері Землі. Вони постійно ламалися і сильно іржавіли. Люди спробували залучити аборигенів, хоча з них користі мало. Рептилоїди були фізично слабкі і від важкої фізичної роботи помирали, як мухи. Крім того, їхній представник почав обурюватися з приводу жорстокого поводження. Але їх все одно примушували до рабської непосильної праці.

А ось інша цивілізація – це були дельфіни, що вийшли на сушу. У Лії виникла асоціація з Мормаринами (адже у її часі дельфінів не було). Але їм настільки важко було пересуватися в повітрі, що вони воліли сховатися від експлуатації Людин під водою. За тисячоліття постійного перебування у воді, без можливості виходити на сушу, вони вже не змогли пересуватися суходолом і в них залишилася лише здатність дихати атмосферним повітрям. Вийшов регрес цивілізації, майже, як в Мормаринів.

Незабаром усі кораблі Людин завантажилися під зав'язку і відлетіли додому. На Землі залишилося близько сотні їхніх представників, які по-звірячому експлуатували аборигенів. У якийсь момент, зрозумівши, що Людин залишилося мало, рептилоїди атакували одночасно всі копальні, перебили Людин, а їхні видобувні механізми знищили. У живих залишилося лише декілька Людин. Та й ті потрапили в полон. Серед них і Папай.

Але рептилоїди ставилися до полонених добре. Не принижували, не били. А за місяць взагалі відпустили. Хоча, як то кажуть, і без шматка хліба не залишили. Людини виявились не здатними за умов Землі самостійно себе прогодувати. Коли знову через декілька років прилетіли кораблі Людин і почали шукати, чи хтось із Людин залишився живим, рептилоїди сховали полонених.

Єдиний, хто зміг втекти від них, це Папай. Знаючи чудово розташування всіх копалень, він виявив ще раніше на одній з них маячок, хоча нікому про це не сказав. Після прильоту кораблів Папай пробрався на цю шахту і ввімкнув маячок. Людини підібрали Папая і переправили на флагман. Він розповів, що рептилоїди знищили механізми на копальнях та особовий склад. У живих залишалося всього кілька Людин, але де інші, він не знає. Припустив, що їх убили.

Командир флагману мав унікальну силу. Він повністю поділився з Папаєм своєю силою та знаннями, щоб можна було швидше відшукати тих, що залишилися живими (якщо взагалі вони ще живі). Чому він поділився саме з ним, а не з кимось із свого екіпажу, було незрозуміло. Папай запропонував командиру флагмана шукати на протилежному боці Землі, а сам почав "пошуки" там, де дійсно утримували полонених.

Враховуючи те, що він зараз мав величезну силу навіювання, йому нічого не варто було навіяти охоронцям, щоб вони розстріляли полонених, а сам спостерігав за цим. Згодом він знищив охоронців. Одного з убитих чоловіків перетягнув на територію копальні, залишив його там і метнувся знову в те місце, де були вбиті полонені, але там вже з'явилися нові рептилоїди. Він їх знищив.

Почекав деякий час, телепортнувся до залишеної ним Людини і, прихопивши її, телепортнувся на флагман. Він спеціально протягнув час, перш ніж доставити вбитого на корабель, щоб того було неможливо оживити. З корабля терміново повідомили командиру, той миттєво з'явився, але природно навіть він не міг воскресити, бо мозок помер (з моменту смерті минуло занадто багато часу). Удвох телепортнулися на місце вбивства, але й там неможливо було нічого зробити.

Усіх мертвих Людин спочатку доставили на корабель, а потім з почестями відправили в безмежний космос. Командир щось незвичне підозрював, але тепер він з Папаєм був однакової сили і не міг зазирнути непомітно в його думки. Тому командир видав наказ, поки що без його відома не розпочинати жодних робіт, а сам телепортнувся на Землю. Де він був і що робив, Папаю не відомо.

Повернувшись, командир наказав спускати на Землю видобувні механізми, а генетику терміново приступити до створення робочої сили. Завдання було поставлено створити сильних індивідуумів, які чудово пристосовані до місцевих умов і мають велику фізичну силу. Генетик не став винаходити велосипед, а за принципом і подобою своєї цивілізації створив істоту, яка витримувала величезні фізичні навантаження та адаптувалась під параметри Землі.

Але вийшла ця істота гігантською порівняно з Людинами. Командир, побачивши такий витвір, припустив, що буде важко управляти таким велетнем і запропонував генетику вирішити питання управління. Крім цього, ця істота мала займатися самовідтворенням. Тоді генетик приспавши, вирвав одне ребро і з нього створив істоту протилежної статі.

Потім заблокував можливість повного використання можливостей головного мозку, залишивши менше п'яти відсотків. При цьому він зробив так, щоб пріоритет був: робота, відтворення потомства (для цього він заклав почуття величезного задоволення під час цього процесу) і беззаперечне підпорядкування Людинам, їх шанування. Не заморочуючись, назвав їх Богами. Після схвалення командиром, їх «виготовили» стільки, щоб було достатньо робочої сили на прилеглих копальнях, навіть із запасом.

На віддалених копальнях, особливо в районі екватора, робоча сила постійно «виходила з ладу». Вони не витримували спекотного клімату. Тоді генетик доопрацював так, щоб його творінням були не страшні палючі промені сонця. Виготовив істот із чорною шкірою. Але йому цього здалося замало і він, щоб не плутатися, змінив овал обличчя, форму губ, носа, зіниці.

Розробки у пустельних областях Землі знову показали не доопрацювання генетика. Пісок заліплював очі, а в холодних широтах сльози, що вичавлював холодний вітер, замерзали на морозі і пошкоджували очі. Генетик психнув і трохи зменшивши габарити істот, зробив вузький розріз очей, а заради приколу змінив колір шкіри: щось середнє між чорною та білою.

Так, як усі Людини були зайняті на збиранні механізмів і підготовці копалень до видобутку, командир наказав Папаю допомогти новоствореним істотам (тепер уже Землянам) у створенні побуту, допомогти облаштуватись з житлом і навчити їх виживати самостійно в умовах Землі. Але Папай виконав лише один наказ командира, навчити Землян самостійно виживати. А просто нічого не зробив. Померли? Ну і фіг з ними. Замовив генетику ще.

Близько десяти років видобутку і кораблі виявилися завантаженими. Командир залишив Папая за старшого, як найбільш обізнаного у справах Землян. Разом з Папаєм на кожній копальні по Людині. Кораблі відлетіли. Створені генетиком земляни освоїлися, пристосувалися до погодніх умов і, незважаючи на високу смертність, виявилась високою і народжуваність. Тому чисельність їх зростала. Зі своїми одноплемінниками Папай не ладив і за п'ять років він половину Людин убив.

Лише років за двадцять знову прилетіли кораблі Людин, хоча серед них нікого не було з унікальною силою та можливостями. Потрібно було завантажувати на кораблі золото, але Папая жаба давила. Він, використовуючи свої неймовірні здібності, заманив на Землю усіх, окрім чергових офіцерів-штурманів і знищив. А тих, хто залишився, переконав, що вони повністю завантажені і мають відлітати, а на півдорозі додому кожен підірвав себе разом з кораблем. Єдине, що він собі залишив – човник-тарілку. І максимум палива до неї. Хоча паливо було необов'язковим. Можна було заряджати від Сонця.

Наступного прильоту він все ж навантажив кораблі, і вони вдало відлетіли, щоб прилетіти через двадцять років. Таким чином він через раз або знищував флот разом із екіпажами, або завантажував. Поступово кількість Землян зростала. Папай організував різні релігії та поклоніння Богам. Зрідка з'являвся перед ними в різних образах, роблячи чудодійні вчинки, щоб підтримати віру. Але найчастіше він карав за будь-які непокори.

Використовуючи знання з техніки, які йому були відомі, він зміг організувати в деяких місцях розвинену промисловість. Хоча скрізь йому довелося витісняти рептилоїдів, які, незважаючи на хамське ставлення до них не тільки Папая, а й Землян, ніколи не робили підлих вчинків. Та й розвиток у рептилоїдів було значно вищим, ніж Землян під керівництвом Папая.

Наступного прильоту він наказав командирам кораблів знищити флот рептилоїдів. Ті, не чекаючи такого нахабства, втратили майже весь свій флот. Але кораблі рептилій, що залишилися, змогли вивести з ладу майже всі кораблі Люди. Як вони це зробили, Папай не знав.

Приблизно за тисячу років Людини перестали прилітати до Землі. Щонайменше 10 тисяч років тривала ця пауза. За цей час Папай, де тільки бачив, знищував рептилоїдів. Якось натрапила коса на камінь. Одного разу він методично винищував одне з міст рептилій, як раптом з'явився їхній правитель. Почалася бійка. Папай виявився значно слабшим за рептилоїда.

Звідки така сила – невідомо. Правитель рептилоїдів не став вбивати Папая чи мститись йому, а здобувши перемогу, залишив його живим і попрохав більше не чіпати його підлеглих. Тому подітися було нікуди, і він пообіцяв. Досить довго він «майже» дотримувався своєї обіцянки. Але поступово люди знову почали нападати та вбивати рептилій. На деяких материках почали вживати м'ясо вбитих рептилій, яке вважалося делікатесом.

Під час нової появи Людин Папай нацькував їх на рептилоїдів. І знову ситуація повторилася. За рахунок несподіванки Людини знищили майже весь флот рептилоїдів, а ті, що залишилися, виводили з ладу кораблі Людин. Не знищували, а саме виводили з ладу так, що ті не могли ні стріляти, ні літати.

Декілька прильотів Папай завантажував кораблі Людин (через раз, звичайно). Потім знову пауза у кілька тисячоліть. Коли Людини з'явилися знову, то рептилоїдів на Землі не виявилося. Папай не став сильно морочитися, тим більше, що він не відчував небезпеки. Та й на Землі він залишився єдиним правителем. Саме цього він і прагнув.

Коли з'явилася космічна техніка Землян, вчені дивувалися, чому далі Марса не вдається досліджувати космос. Все, що летіло далі, зникало у невідомості. Одного разу прилетів якийсь невідомий космічний флот і майже знищив життя на Землі. Але Земляни, створені генетиком Людин, виявилися дуже живучими.

Поступово цивілізація Землян відроджувалася. Знову з'явилися міста, стрімко розвивалася індустрія. Земляни розпочали переділ територій. Папаю подобалася така агресивність. Переможці починали найжорстокішим чином експлуатувати переможених. Таким чином відбулося розшарування цивілізації на вільних та рабів. Раб – від слова робити, працювати. От і були вони, як робоча худоба.

Папай разів сто вже застосовував атомарне переродження, а Людини так і не прилітали. Почасти він був дуже радий. Рептилоїди зникли, кораблів Людин немає, а обсяги видобутого золота зростають. Невідомо лише, навіщо Папаю стільки золота. Йому цілком вистачило б того, що потрібно було на виготовлення порції атомарного. У глибоких бункерах зберігалися десятки мільйонів тон золота, сотні кілограмів атомарного, а Папаю все було мало. Він чах над ним, як Кощій над златом, навіть на розвиток досліджень космосу та космічний флот скупився. У будь-якому випадку народжувались талановиті вчені, які винаходили щось нове.

— Те, що Папай сволота, я зрозуміла, можеш далі не пояснювати.
— Сонечко, навіть не в цьому річ. Ти пам'ятаєш про шкідливі домішки на планеті Фаетон?
— До чого тут Папай?
— Це флот Землян влаштував знищення цивілізації рептилоїдів на Фаетоні.
— Їм що? Землі мало?

— Рептилоїди, найімовірніше, втекли на Фаетон, від гріха подалі. Вони деякий час змогли виводити з ладу дослідницькі пристрої, що прямували до Фаетону. Після того, як флот невідомої цивілізації майже знищив цивілізацію Землян, Земляни все ж таки відродилися, знову вийшли в космос. А коли Папай дізнався, що на Фаетоні живуть його колишні сусіди, він послав туди половину свого флоту і розбомбив ядерними зарядами планету.

Сторожові кораблі рептилоїдів їх, звісно, засікли, але Земні командири прикинулися, що їм потрібен ремонт. Вони зібралися, мовляв, летіти далі і просили у рептилій допомоги. Проте, коли опинилися на орбіті планети, то почали бомбити. Багато кораблів рептилій загинуло через те, що вони підставляли свої кораблі під ядерні заряди, щоб бомби не потрапили на планету. Земні кораблі загинули всі, але Папай не шкодував. Він припускав подібний варіант, тому на кораблях були лише нашвидкуруч навчені раби. І знову рептилоїди не помстилися. Бою-відплати у відповідь не було.

— Горгоно, скільки виявлено кораблів рептилоїдів?
— Сім тисяч п'ятдесят три. Кораблі за своїми характеристиками перевищують земні відсотків на 20. Для порівняння: земний флот налічує п'ять тисяч двісті вісімдесят два кораблі.
— Ясно, що земний флот явно програє.
Видали завдання Горгоні створити хамелеон того приміщення, звідки я Папая забрав, тільки крісла залишили свої. Розбудили.

Горгона була оповита десятками тисяч силових полів, щоб Папай не намагався втекти. Але конструктивної розмови не вийшло. Він крутився і вивертався, брехав відчайдушно. Не допомагали навіть голограми, які показували, що насправді все відрізняється від його тверджень. Застосовувати магію не хотілося. Ми хотіли переконати його. Хоча невдовзі зрозуміли, що нічого толком від нього не добитися. За десятки тисячоліть він уже сам став вірити у те, що він Бог.

Тоді вирішили поки що не мучитися, а відправили його назад з максимальним навіюванням, щоб викоренив на Землі рабство, і щоб усі земляни змінили ставлення до жінок. Самі вирішили на Землю поки що не з'являтися, давали час на зміни. Так швидко світогляд усієї цивілізації не зміниться.

Самі близько місяця утрясали різні неув’язки у флоті. Горгона з Одіссеєм вигадали гарну прогу. Якщо її активувати ще в зетці, то вільний житель в тривимірці міг самостійно продовжувати бій, навіть якщо фантом (мій чи Лії) залишав корабель. А після закінчення бою, згідно з наказом корабля командувача, він міг самостійно вистрибнути в зетку. Але з кожним днем ​​наростала тривога. До того ж у нас обох.

Вирішили змотатися на Фаетон. Зайняли в зетці потрібні координати, і я метнувся на планету. Так, незвично. Сила тяжіння майже вдвічі перевищувала Земну. На власному самопочутті відчув. Інтуїція і цього разу не підвела. Потрапив саме до правителя, а далі все вирішували частки миті.

Гіпнотичне присипання і на Горгону. Дивне якесь відчуття, ніби я приспав Соніка, а не звичайну білкову розумну істоту. Вирішили поки що поговорити з ним, навіть не проводячи знімка пам'яті. Мені чомусь здавалося, що цей рептилоїд зможе пояснити причину нашої тривоги. Хоча небезпека ймовірно виходила все ж із Землі, а не звідси.

— Сідайте, — запропонувала Лія правителю рептилій, — і прошу вас, не намагайтеся втекти. Якщо ви вже опинилися тут, значить нашої сили достатньо, щоб утримати вас.
— Дякую, — здивовано відповів він, сідаючи на крісло, яке миттєво прийняло найзручніше для нього положення, — хіба Земляни виродилися, що Папай послав до мене таких мініатюрних Землян?
— Для початку пропоную познайомитись. Я генерал Лія.
— А я – Шаман.

— Сссссвіссс, — прошипів рептилоїд, не в змозі приховати величезний подив, — такого не може бути! У Папая жінка – генерал?! Хоча так, ви дійсно боєць, воїн. А Шаман взагалі цивільний. І ви не раби. Плюс до того маєте силу, яка набагато перевершує силу Папая. Він би такого ніколи не допустив.
— Шановний, ви не заперечуватимете, якщо ми вас називатимемо Віс? Нам так простіше.
— Називайте, як вважаєте за потрібне. Розумним істотам із такою силою можна все. Але чому від вас не відчуваю небезпеки?

— Вісе, ви шоковані незвичайністю ситуації. Сподіваюся ви швидко адаптуєтесь. Хоча ви помиляєтесь. Ми не підкоряємось Папаю. Крім того, ми знаємо, що це Земні кораблі розбомбили вашу планету. Я не знаю, як ви її називаєте, але ми з Шаманом називаємо її Фаетон. Так, ми Земляни, хоча ми не з цієї Землі. Існують паралельні світи, де розвиток пішов іншим шляхом. У нашому Всесвіті вашої планети немає. Існує легенда, що вона розірвалася. В ньому на цій орбіті існує лише пояс астероїдів.

— Моя планета теж мало не розірвалася, — ми обоє перетворилися на слух, — флот моїх найлютіших ворогів уже кілька разів намагався знищити мою цивілізацію разом із планетою. Навіть якщо ви одні з них, то знайте: ми чинитимемо опір до останнього!
— Віс, ви говорите про флот рабів-смертників Папая?

— Ні, флот Папая появився порівняно недавно. І його флот слабенький. Якби не підлість, його кораблі не змогли б скинути на мою планету жодної бомби. Проте нас майже знищили близько двадцяти тисяч років тому. Тоді ми втратили весь флот.
— Хвилинку. У цей же час невідомим флотом на Землі майже знищено цивілізацію землян.
— Цілком можливо. Справа в тому, що цей флот летів до нас із боку Землі, та й вистрибнув він зі швидкісного простору біля Землі. Це нам дало деякий час, і ми встигли підготуватися. Але протистояти такому флоту, ми були не в змозі. Мій флот загинув весь, хоча бійці встигли знищити кораблі-генератори. Якби не це, то від моєї планети залишилися б одні астероїди.

— Перепрошую, що перебиваю. Вісе, що то за кораблі-генератори?
— Ці кораблі призначені для знищення планет. Шість кораблів рівномірно розподіляються орбітою і вводять планету в резонанс. В результаті вона розривається на шматки. А кораблі вистрибують у швидкісний простір.
— Генерале Ліє, на протилежному боці орбіти Фаетона зафіксовано портал. Через нього летять кораблі класу А, – з'явилася голограма із зображенням кількох типів кораблів. Якби рептилоїд був людиною, можна було б сказати, що він зблід. А так він із блідо-зеленого став сірим.

— Вельзи, — прошепотів він зі страхом.
— Вільні жителі! Бойова тривога! Вартові, визначити кількість кораблів та наявність сили!
— Генерале, — голос Горгони, — на борту чужинець. Видавати всю інформацію?
— Усю, ми в зетці, а не в тривимірці!
— Шістдесят шість тисяч шістсот шістдесят шість кораблів, — а в таблиці показано число 6,66 (величина сили).

— Вісе, ви щось можете прояснити? — запитав я з тривогою, бо моя чуйка кричала про смертельну небезпеку, — що це за диявольське поєднання?
— Чужинці, це не ваш бій. Ви обоє загинете. Вони прилетіли за мною. Я відчуваю свого заклятого ворога. Відпустіть мене до моїх бійців. Я мушу сам битися з Вельзом.

— Вісе, командуватимете у себе у флоті, а тут керую я! — грубо відповіла Лія, — хочете допомогти, допоможіть Шаманові полонити їх командира.
— Моя сила з вами, — буркнула Лія і почала «розмножуватися», щоб фантоми-командири були на борту кожного вільного мешканця.

— Моя сила з вами, — за інерцією відповів рептилоїд.
— Вісе, — почав я йому пояснювати, — наше завдання захопити в полон командувача флоту. Для цього ми маємо його приспати, перевести в кому та доставити сюди, на цей корабель, поки наші кораблі знищують ворожий флот.
— Шамане, це неможливо. Ти не впораєшся з головним Вельзом.

— Чому?
— Він не звичайний воїн. Це зло. Астральне зло. Але він має своє фізичне тіло, найчастіше органічне.
— Ти хочеш сказати Дух?
— Не знаю, як тобі це пояснити.
— І не треба. Головне, щоб ти не налякався, а хоч щось допоміг. Але я в такому випадку зміню вигляд, — я прийняв образ Мауренів.

— Я теж, — поряд зі мною з'явився монстр, що чимось нагадував монстра Тріади. Переглядати, Дух це чи звичайний смертний, часу вже не було. Ми разом телепортнулися на борт командира мишоловів.
— Вісе, — я створив голограму ворожого корабля, — де тут зазвичай знаходиться командир корабля?
— Ось тут, — тицьнув у голограму здоровенним кігтем монстр, — а що то за зброя? — показав він на ханг.

— Це для таких, як твій Вельз, — щось мені не вірилося, що доведеться битися з Духами, але про всяк випадок прихопив із собою ханг та варган. Флот вільних жителів зайняв вихідну позицію. Якось навіть сикотно було. Адже перебуваючи в минулому з Духами, я більше сотні років не займався полоном ворожих командирів, звісно, крім Соніка з Тріадою. Та й то, як тренування.
— Шамане, вперед, — прозвучав наказ Лії.

Взявшись за лапи (лапи, а не руки, бо в обох це були справжні звірячі лапи) і активувавши придушення електроніки, телепортнулися на флагманський ворожий корабель. Миттєво корабель опинився у десятках тисяч найпотужніших силових полів, хоча колір цих полів виявився незвичайним.

— Спаати! — прошипів я, щоб відразу приспати екіпаж. Відчувалося, що на гостей тут не чекали. У приміщенні командної рубки було шість членів екіпажу (трясця його матері, знову ця чортова шістка!). Але на мою гіпнотичну команду ніхто не зреагував. У відповідь пролунав гучний регіт.
— Білковий! Кого ти хочеш приспати? — зі сміхом запитав старший серед них. Діяти довелося миттєво. Багатозадачність, як у комп'ютера. Потягнувся за хангом, щоб почати грати мелодію, що паралізувала, і в цей же час метнув вогняні кайдани. Нас із Вісом врятувало те, що вони вважали мене безпечним, а шестеро з Вісом могли легко впоратися.

П'ятеро не встигли зреагувати на вогняні кайдани і виявилися полоненими. А старший їх просто розірвав. Крім того, він ще встиг зім'яти ханг та зрізати кайдани в одного зі своїх колег. Я зрозумів, що прийдеться туго, і, несподівано для ворога, пішов в атаку, крутнув його. Що в цей час робив Віс, я не бачив, навіть не відчував, мені було не до цього.

Противник був значно сильнішим за мене. Удари моєї сокири постійно напорювалися на блок. Хоча коли мені вдалося зробити удар під гострим кутом і меч противника виявився перерубаний, то в того в лапах виявився спис з гострим кинджалом на кінці (трохи схожий на спис Праверса). І користувався ним противник дуже професійно, та й значно швидше за мене. Тепер мені довелося оборонятися.

Я прикладав усі свої сили та вміння, хоча це мало допомагало. Противник був значно сильнішим за мене. Спробував кілька разів упіймати його в сітку Варканів, але він ухилявся від неї. Якоїсь миті мені вдалося зблизитися з ним і броньовані кіптюрики Мауренів розпороли тіло противника. В цей же час гострий наконечник списа відтяв мені ліву передню лапу. Відлетівши від противника на пристойну відстань, ще в польоті приклав усі свої сили для загоєння рани.

Болю ще не відчував. Загоїти рану треба було раніше, ніж прониже біль. Але ж і противнику потрібен час, щоб загоїти порізи від гострих «кігтиків». Крик від нестерпного болю вирвався одночасно в обох. Я все ж таки знайшов у собі сили і застосував крижаний вихор Турга. Противника закрутило, і він почав обростати кригою.

Не дивлячись на таку крижану пастку, він зумів вирватися з неї, і виставивши одну з лап уперед, зупинив цей крижаний потік. Враження було таке, ніби цей вихор розбивається об невидиму стіну перед супротивником. Довелося припинити. Противник розлютився і рвонувся в атаку. Удари списом майже досягали мене. Велика подяка Тургу. Його вміння послаблювати полем удари до нуля дуже стало в нагоді. Інакше достатньо було б одного удару, щоб цим ударом перебити мене навпіл. А пропускав я багато ударів.

Противник почав тіснити мене. Ще хвилина, і він мене вб'є. Раптом він зупинився і завмер. Почулася мелодія, що паралізує духів. Звучання йшло синхронно від багатьох варганів та хангів. Не зволікаючи, накинув на супротивника вогняні кайдани. Практично одночасно на ньому опинилися ще одні кайдани (але не мої). Лія прийшла на допомогу. Хоча вона дуже ризикувала, розмножившись на стільки фантомів. Відчув її жалість і лють, дуже сильну лють, але Лія швидко впоралася з емоціями.

Лише тепер побачив, що робив Віс. Він бився з другим противником, якого встиг звільнити старший від моїх вогняних кайданів. Але це був бій двох Духів. Вони обидва вийшли зі своїх фізичних тіл і билися між собою. Паралізуючий звук змусив їх завмерти. Хотів накинути на супротивника Віса вогняні кайдани, але це не вийшло б. Довелося противників роз'єднувати і лише після цього полонив вогняними кайданами супротивника. Зауважив, що силових полів мишоловів немає. Лише одне поле незвичайного кольору.

— Шамане, повертаємось, — довелося й мені створити кілька фантомів і, уклавши противників крім вогненних кайданів у Варканівські сіті, телепортнулися на Горгону. Найважче було з Вісом. Адже він теж паралізований, до того ж поза своїм фізичним тілом. Але змогли підібрати всіх і все, навіть мою відрубану лапу.
— Горгоно, знищ ворожий корабель!

— Вільні жителі! Бій закінчено! Повертаємось у зетку.
— А твої фантоми? — обернувся я до Лії.
— Прога повернення активована, я прибрала всіх фантомів, — наш флот рвонувся у зетку. Двадцять тисяч плазмових стріл пронизали холодний простір безкрайнього космосу, виштовхуючи багатотонні кораблі в інший вимір.

— Генерале, дозорці повідомляють про новий портал.
— Де?!
— На орбіті Землі. Такі самі кораблі. Кількість: шістдесят шість тисяч шістсот шістдесят шість кораблів. Джерело сили 6,66.
— Портал у безпосередній близькості біля Землі?

— Ні. На протилежному боці орбіти. Для того, щоб долетіти до Землі, їм знадобиться не менше двадцяти хвилин.
— Невже ці кораблі такі тихохідні?
— Їм доведеться летіти дугою, щоб не наближатися до Сонця.
— Ясно. Вільним жителям зайняти бойовий порядок у зетці. Координати – Земля. Після початку руху ворожого флоту вирахувати траєкторію, ми їх перехопимо під час підльоту. Вартовим слідкувати за переміщенням, навіть якщо вони активують невидимки.

— Що нам робити з Вісом?
— Потрібно знімати ефект, що паралізує.
— А чи не знімемо ми його також з бранців?
— Усі полонені та їхні фізичні тіла знаходяться в камері для ув'язнених і туди звуки з командирської рубки не проникають, — ми почали грати мелодію, що нейтралізує, але на Віса вона не подіяла. Не привела його до тями мелодія, виконана ні варганом, ні хангом.

— Що ж робити? Час спливає. Без Віса ми не впораємося, і ти зараз без однієї кінцівки. На переродження часу нема. Це дуже знижує наші шанси на перемогу. А не зупинимо їх, отже, від Землі залишиться лише пояс астероїдів.
— Горгоно, що ти підкажеш?
— Нейтралізуюча мелодія завжди виконувалася на іншому музичному інструменті.
— Навіть якщо ми приймемо зовнішність Драго, «цимбал» у нас все одно немає.

Ми були у розпачі. Врятували Фаетон, а Землі загрожувала та сама небезпека. Що робити? Як урятувати Землю від знищення?
— Може, не варто полонити нікого?
— Ліє, подивися запис. Віс виставив своє захисне поле, крізь яке Духи не могли залишити межі корабля. Якщо ж ми лише знищимо всі кораблі, то Духи просто втечуть. Адже навіть ти встигнеш втекти з корабля, що знищується. Хоча, якщо вони втечуть, то неприємностей не оберешся. Вони можуть з'явитися разом із Нором. І тоді повний песець.