Вигнанці

Стас в дорозі уявляв, як він буде підбирати сміття, жити, як безхатько. 

Колишній наречений Яни думав про те, що якби за ним не шпигував Максі Софійка з Ростиком нічого не розповіли королеві, то він одружився б і був королем, а туди, куди його везуть, привезли б королеву. 

Графа висадили на кордоні з поселенням. 

-Далі йди сам, пристойним громадянам  сюди заходити не можна. 

-Я ж граф. Куди мені іти? Сюди? 

-Тепер ти не граф, а вигнанець. 

Станіслав вийшов із машини. 

На кордоні його зустрів чоловік середнього віку, він привітно посміхнувся. 

-Вітаю тебе, я. Йосип Юхимович, мер поселення для вигнанців. 

-Я Ліьенко Станіслав Артемович, до цього був графом. 

-Ти син Марії й Артема? Вони мене у свій час хотіли врятувати від цього місця, але язики наклепників виявилися сильнішими, бо самі наклепники впливовіші. От не сподівався, що сина друзів сюди вишлють.

Пам'ятаю, тоді у Марії й Артема був лише син Ростислав. Як я бачу, в них народився ще один син. 

-А ще у нас є сестра Ярослава. 

-За що тебе сюди? 

-За амбіції й плани. 

-Що ж це за плани й амбіції? 

-Хотів одружитися з королевою й стати королем, а її сюди відправити та, як бачите, мій план невдалий, весілля так і не було. 

-Якщо хтось питатиме, цього не кажи, вигадай щось. Отже, ти, напевно, чув, що тут люди живуть, як безхатько, але це в минулому. Зараз у кожного є хатина, огород, господарство, за рахунок якого ми живемо. Я особисто організував тут зміни. Звісно, не сам, але керував усім. Тут люди навіть сім'ї створюють, якщо бажають. Ходімо, покажу тобі хату, в якій ти будеш жити. Тут навіть будинки, в яких ніхто не живе підтримуються в порядку. Із зернами рослин і тваринами тобі допоможуть усі жителі. Життя, звісно, не буде, як у графа, але й не будеш жити, як безхатько. І забудь, як ти жив раніше. 

За кілька місяців Станіслав організував своє життя так, як у сусідів, звісно, не без їхньої допомоги.