Пройшло пів року. Женя і Лариса учора одружилися. Їхні почуття були помітні усім.
Вони поїхали жити в будинок, який належав Іванові Літенко, Таміла не проти, адже якщо вона захоче переїхати, тот інший будинок, який сестри успадкували. Я сижу й згадую, як учора на весіллі було весело й посміхаюся. У двері хтось постукав.
-Заходьте!
У кімнату зайшли Ярослава і Таміла.
-Ваша Величність, доброго ранку, ми учора домовилися, що підемо разом на прогулянку, - сказала Таміла.
-Зараз я переодягнуся, поснідаю й підемо.
Дівчата вийшли.
Через годину ми вийшли гуляти. Я тоді ще не знала, що за нами слідкує Стас.
Ми ідемо, розмовляємо, раптом Таміла зупинилася, вона має зляканий вигляд.
-Попереду йде четверо омельців.
Омельці нас помітили й підбігли, ми почали від них оборонятися.
Несподівано до нас підбіг Стас й приєднався до бійки. Солдати помітили це й прибігли, хтось телепортувався. Нас врятували, омельці телепортувалися. Шкода, що зараз немає поруч Гранні й Броззі, вони за енергетичними слідами знайшли б цих омельців.
Нас негайно привели в замок. На порозі нас зустрів Матвій.
-Ваша Величність, тепер ви без охорони нікуди не підете, ваші подруги теж. Основні сили омельців розбиті, але окремі особи ще можуть зустрічатися і вони агресивні.
-Добре, Матвію, я з тобою згідна.
Ми зайшли у замок.
-Ваша Величність, як ви почувається, - запитав Стас.
-Нормально. Залиш мене.
Стас пішов.
До мене підбіг Макс.
-Яна, як ти? Я чув, що на тебе, Ярославу й Тамілу напали омельці.
-Усе нормально. Я хочу побути сама.
-Ні, Яно, я тебе не залишу, бо хвилююся за тебе.
Я побігла в свою кімнату й там закрилася. Не хочу зараз нікого бачити.
Увечері я прийшла в їдальню, за столом сидять Ярослава і Таміла. Вони підвелися, вклонитися, потім сіли. Я теж сіла за стіл.
У їдальню зайшов Стас.
-Ваша Величність, я радий, що ви прийшли. Як ви почувається?
-Добре, у мене все добре, я уже пережила шок.
У їдальню зайшов Макс.
-Яна, як ти?
Хлопець за мене хвилюється.
-Усе добре, я уже пережила стрес.
Макс радісно усміхнувся.
-Я такий радий за тебе!
Хлопець сів за стіл.
-А чому це ти, Максиме, про усе дізнаєшся останнім? Ти не любиш королеву? - єхидно запитав Стас.
-Це ти її не любиш, тобі лише хочеться стати королем.
-Припиніть сваритися! - голосно і владно сказала Я.
Макс мовчки вийшов.
-Ваша Величність, я хочу запропонувати Вам погуляти завтра зі мною в саду, - запропонував Стас.
-А давай погуляємо.
Наступного вечора ми гуляли, граф зізнався мені в коханні, читав вірші про кохання.
Невдовзі я в Стаса закохалася. Ми гуляли щовечора.
Макса це засмутило, він спочатку хотів повернутися додому, але все-таки вирішив залишитися.
Відредаговано: 17.03.2023