Стосунки

Пройшло пів року. Женя і Лариса учора одружилися. Їхні почуття були помітні усім. 

Вони поїхали жити в будинок, який належав Іванові Літенко, Таміла не проти, адже якщо вона захоче переїхати, тот інший будинок, який сестри успадкували. Я сижу й згадую, як учора на весіллі було весело й посміхаюся. У двері хтось постукав. 

-Заходьте! 

У кімнату зайшли Ярослава і Таміла. 

-Ваша Величність, доброго ранку, ми учора домовилися, що підемо разом на прогулянку, - сказала Таміла. 

-Зараз я переодягнуся, поснідаю й підемо. 

Дівчата вийшли. 

Через годину ми вийшли гуляти. Я тоді ще не знала, що за нами слідкує Стас. 

Ми ідемо, розмовляємо, раптом Таміла зупинилася, вона має зляканий вигляд. 

-Попереду йде четверо омельців. 

Омельці нас помітили й підбігли, ми почали від них оборонятися. 

Несподівано до нас підбіг Стас й приєднався до бійки. Солдати помітили це й прибігли, хтось телепортувався. Нас врятували, омельці телепортувалися. Шкода, що зараз немає поруч Гранні й Броззі, вони за енергетичними слідами знайшли б цих омельців.

Нас негайно привели в замок. На порозі нас зустрів Матвій. 

-Ваша Величність, тепер ви без охорони нікуди не підете, ваші подруги теж. Основні сили омельців розбиті, але окремі особи ще можуть зустрічатися і вони агресивні. 

-Добре, Матвію, я з тобою згідна. 

Ми зайшли у замок. 

-Ваша Величність, як ви почувається, - запитав Стас. 

-Нормально. Залиш мене. 

Стас пішов. 

До мене підбіг Макс. 

-Яна, як ти? Я чув, що на тебе, Ярославу й Тамілу напали омельці. 

-Усе нормально. Я хочу побути сама. 

-Ні, Яно, я тебе не залишу, бо хвилююся за тебе. 

Я побігла в свою кімнату й там закрилася. Не хочу зараз нікого бачити. 

Увечері я прийшла в їдальню, за столом сидять Ярослава і Таміла. Вони підвелися, вклонитися, потім сіли. Я теж сіла за стіл. 

У їдальню зайшов Стас. 

-Ваша Величність, я радий, що ви прийшли. Як ви почувається? 

-Добре, у мене все добре, я уже пережила шок. 

У їдальню зайшов Макс. 

-Яна, як ти? 

Хлопець за мене хвилюється. 

-Усе добре, я уже пережила стрес. 

Макс радісно усміхнувся. 

-Я такий радий за тебе!

Хлопець сів за стіл. 

-А чому це ти, Максиме, про усе дізнаєшся останнім? Ти не любиш королеву? - єхидно запитав Стас. 

-Це ти її не любиш, тобі лише хочеться стати королем. 

-Припиніть сваритися! - голосно і владно сказала Я. 

Макс мовчки вийшов. 

-Ваша Величність, я хочу запропонувати Вам погуляти завтра зі мною в саду, - запропонував Стас. 

-А давай погуляємо. 

Наступного вечора ми гуляли, граф зізнався мені в коханні, читав вірші про кохання. 

Невдовзі я в Стаса закохалася. Ми гуляли щовечора. 

Макса це засмутило, він спочатку хотів повернутися додому, але все-таки вирішив залишитися.