Що правда, а що ні?

Станіслав і Максим зустрілися у коридорі, у другого хлопця в руці коробка. 

-Макса, ти куди ідеш? 

-Несу подарунок для королеви. 

-Іди гуляй, я сам передам. 

-Я ж не дурень, щоб тобі це довірити. Ти або не передаси, або скажеш, що це від тебе. 

-Хоч ти віддаси подарунок, але цим ти не підкупиш її Величність, вона буде моя. 

-Ти не кохаєш королеву, а спиш і бачиш, як стати королем. 

-Це ти спиш і бачиш, як стати королем, а я щиро кохаю її Величність. 

-Я вірний друг Яни, а ти просто її підданий, недостойний підданий. 

Відчувається напруга між хлопцями, обоє "зачіпають".

Стас напав на Макса, а хлопець впустив коробку і почав оборонятися. Хлопці били один одного кулаками по чому потрапляли. У цей час повз проходила Софійка. 

-Ану, припиніть негайно!!! 

Але хлопці її не слухали. 

За мить збіглися всі жителі замку, у тому числі і Яна. 

Коли я побачила бійку, то вирішила її припинити. 

-Припиніть!!! Королева тут!!! - прокричала Софійка і це подіяло. Хлопці припинили битися, граф вклонився. 

-Що ви тут влаштували?! Сьогодні ж обох по домах відправлю!!! 

Я розвернулася, хотіла піти, але почула голос Стаса:

-Ваша Величність, помилуйте, мене, будь ласка. 

Я різко обернулася. 

-Чому я маю тебе милуватися?! 

-Я виправляти, обіцяю Вам. 

До мене підбігла Броззі, вклонилася й сказала:

-Ваша Величність, ув'язнена, яка намагалася уночі Вас задушити ридає так, що охоронці, які працювали вночі уші позатуляли. 

-Добре, залишайтеся, я потім з вами разберусь, - сказала я хлопцям. 

Я швидко пішла у в'язницю, щойно туди зайшла, то відразу почула ридання. 

Охоронці побачили  мене й вклонилися ( за моєю спиною стоять Гранні й Броззі). 

-Відкривайте камеру номер п'ять і заходьте зі мною. 

Охоронці мовчки відкрили камеру. Ми зайшли у камеру й побачили , що жінка сидить на підлозі й ридає. 

-Чого ридаєш?! Ти заслужила те, що з тобою буде! 

Жінка перестала ридати, стала на коліна й почала благати:

-Ваша Величність, помилуйте мене! 

-Ти віднімала у людей їхні здібності, викрала мого друга, ледь не задушила мене. Я не маю тебе милувати.

-Тоді ви слухайте мене, будь ласка. 

-Як тебе хоч звуть? 

-Мене звуть Ланні. Мене усе це змусив робити Юзевич Ган. 

-Як саме змусив? 

-Викрав моїх дітей і сказав, що якщо я  не буду його слухатися, то він їх уб'є. 

-А як твоє прізвище? 

-Возенко.

-Я не бачила твого прізвища в королівському реєстрі. 

-Мої батьки не зареєстровані, я також. 

-У тебе є припущення, де Юзевич Ган може переховувати твоїх дітей? 

-Ні, немає, у нього є багато будинків як в нашому світі, так і в світі омельців. 

-Ти напевно знаєш скільки у нього будинків? 

-Ні, не знаю. 

-Як ти з ним познайомилася? 

-До того, як він викрав моїх дітей я з ним не була знайома.

-Як звуть твоїх дітей? Вони теж Возенки? По скільки їм років? Ти заміжня? 

-Мою доньку звуть Роллі, а сина - Міз. Вони теж Возенки. Роллі чотири роки, а Міз- сім, я вдова, мій чоловік помер рік тому.

-А від чого помер твій чоловік?

-Його хтось убив, в той же день до мене прийшов Ган. Я була така згорьована, що й не помітила, як мої діти зникли. Їх в той день до себе забрала сусідка. 

-Як ти думаєш, чому Ган прийшов до тебе?

-Ган сказав, що мій чоловік був винен йому гроші і тепер я мушу виконувати його вказівки. Коли я намагалася відмовитися, то він сказав, що мої діти у нього , і якщо я хочу, щоб вони були живі, то мушу робити те, що він скаже і мені довелося погодитися. 

-Негайно покличе Матвія й розкажіть усе, що ви чули. 

Один з охоронців вийшов з камери. Хвилин через 8 - 10 він повернувся разом з Матвієм. 

-Ваша Величність, я прийшов, бо мені сказали, що Ви мене кликали. 

-Тобі розповіли історію, яку розповіла Возенко Лонні? 

-Так, охоронець мені все розповів. 

-Прочитай її думки і скажи правда це чи ні. 

Матвій поклав руку на голову жінки, закрив очі, а через хвилин 10 сказав:

-Ваша Величність, усе, що розповіла ця жінка правда. 

-Відпустіть мене. Якщо я до завтра не з'явлюся, то Ган уб'є моїх дітей. 

Лонні благала. 

-Де ви з Юзевичем Ганом маєте зустрітися? - запитала я. 

-За містом є одна землянка, там ми й маємо зустрітися. 

-Сьогодні ж проведеш нас і покажешь де це знаходиться, ми його зловимо. Швидко дізнаємося, де твої діти. 

На обличчі Лонні з'явилося щось схоже на посмішку. 

-Матвію, готуй солдат, дійте так, щоб Ган нікого не помітив. Іди, готуй солдатів. 

Матвій вийшов. 

Ми вивели Лонні з з камери, зв'язали їй руки, Гранні й Броззі мене запевнили, що зробили так, що Лонні не утече. Ми пішли за місто, Лонні показала нам дорогу, ми дійшли до високого дерева. 

-Далі я піду сама, інакше він вас побачить. 

Матвій розв'язав жінці руки, вона пішла. Ми усі уважно подивилися куди саме вона пішла. 

У нас такий план: Лонні йде й каже, що їй вдалося мене задушити. Звісно, Ган захоче переконатися в цьому. Я знайшла в реєстрі відомості про людину, яка уміє змінювати свою зовнішність, пояснила, якого  саме обліку потрібно набути. Вона перетворилася на мене, ми затримували її, наче вона задушена. До речі, Жанна також уміє телепортуватися. Щойно вона до нас телепортується, і скаже, що Ган був у моїй кімнаті, частина солдатів, які залишилися біля замку, заходять в мою кімнату затримують Гана, Лонні йде до нас. Вона, до речі, має непомітно покласти в сумку Гана зілля, яке заважає телепортуватися, жінка сказала, що Ган ходить завжди з тією сумкою. 

Лонні до нас прийшла, хвилини через дві телепортувалася Жанна. 

Несподівано Лонні схопила мене за горло й кудись телепортувалася. 

-Усі спогади мені замінили, історія про дітей вигадана, а ви, дурні, повірили, - прошепотіла Лонні меня на вухо. 

Ми опинилися у великій світлій кімнаті. Перед нами стоїть чоловік, весь закутаний у чорне.