Через місяць після смерті дідуся Якова мене коронували.
Це мала бути урочиста подія, але я заборонила святкування. Королівство ще носило жалобу за покійним королем, і мені здавалося неправильним веселитися тоді, коли його місце в тронній залі досі здавалося порожнім.
Перші тижні після коронації були найважчими. Щоранку мені приносили стоси документів: бюджет, податки, скарги, закони, які давно потребували перегляду.
Я швидко зрозуміла: бути королевою — це не тільки носити корону. Це відповідати за кожне рішення.
Першим я скасувала закон, за яким слуги, найняті до короля чи знаті, не мали права звільнитися.
— Людина не річ, — сказала я на засіданні ради. — Ніхто не має права тримати її біля себе силою.
Потім я скоротила термін очікування для реєстрації шлюбу з пів року до одного місяця. Скасувала закон, який змушував людей одружуватися до певного віку. Зменшила податки на власну справу й майно.
Найбільше суперечок викликала освіта.
— У школах мають навчатися всі діти, а не лише діти знаті, — заявила я.
Дехто з радників був невдоволений, але я не відступила.
Поступово я почала розуміти, що кожен закон змінює не папери, а чиєсь життя.
Відредаговано: 17.03.2023