Хвороба. Останні дні життя

Пройшов тиждень. Життя увійшло в звичайний ритм. Мене навчили подорожувати в інші світи. Ми з друзями детально вивчили родовід Максима і виявилося, що його бабуся походить з цього світу( мама його батька). 

Я, Женя, Максим, Софійка, Лариса і Таміла зібралися в бібліотеці. 

Стас, Ростик і Ярослава поїхали додому разом з батьками і слугами. 

- Женю, Софійко, Максе, потрібно відправити вас додому. Завтра вас відправлять. 

- Я залишаюся тут, - рішуче сказав Макс. 

- Але вам краще краще і безпечніше жити у нашому світі, -заперечила я.

- Мені хочеться пізнати світ, в якому народилася і виросла моя бабуся, - рішуче заявив Макс. 

- Н, Максе, тут небезпечно, - заперечила я, але мій друг продовжує наполягати на своєму. 

- У такому разі я також залишаюся, - рішуче сказала Софійка. 

 Слуги заносять наші речі, - сказала радісно Ярослава, відкрила двері й перетворилася на красиву, маленьку пташку й вилетіла. 

- Отакої, - сказав шокований Женя, він хвилин п'ять дивиться тільки на двері. 

-А наш Женя боїться, що Ярослава перетвориться на велику птаху й заклює його. Він буде трудитися, коли ми його не бачитимемо, - з насмішкою сказала Софійка.

-Ти сама злякалася, на мене переводиш стрілки! 

Женя, Софійка, заспокойтеся негайно!-сказала я.

-Говори це Софії, адже це вона почала сварку, а мені що, мовчати?!

-Не будьте, як діти, вам уже по дев'ятнадцять років, ви дорослі люди, -суворо сказала я, насправді мені хочеться розсміявся, але я стримуюся. 

У бібліотеку вбігла стривожена Ярослава. -Королю погано! 

Ми усі вибігли з бібліотеки. 

З кімнати вийшов зажурений лікар. 

-Лікарю, що з Його Величністю? - запитала я, злякана за дідуся. 

-Ваша Високість, мені дуже шкода, але у короля рак, остання стадія, я нічого не можу вдіяти. 

Я заридала, дівчата теж заплакали. 

Лікар покликав служницю, яка проходила повз нас і сказав, щоб вони принесла заспокійливе.

Мені боляче від того, що дідусю залишилося жити недовго, в його присутності я трималася. Дідусь намагався триматися бодро, принаймі моїй присутні і моїх друзів. На жаль, свого майбутнього він не бачить, може, це на краще. 

Прожив дідусь місяць. 

Після його смерті я не хотіла нікого бачити, але друзі мене підтримували. 

Потрібно, щоб хтось узяв на себе управління країною, я єдина спадкоємиця, потрібно мене коронувати. І це зрозуміла і я, і всі навколо.