У кого ще є дар?

Я солодко спала, мені снилося дитинство: мама ще жива, вона читала мені казку на ніч, обнімати, цінувала, казала, як мене любить. Уві сні я бачила себе п'ятирічною дівчинкою. 

Я прокинулася від голосу Мар'яни. 

- Ваша Високість, прокидайтеся, будь, ласка, справа термінова. 

Я прокинулася, голос Мар'яни стривожений, її обличчя також стривожене. 

Я зрозуміла, що справа дуже серйозна.  Я негайно підвелася з ліжка. 

- Мар'яно, що сталося? 

- Ваша Високість, прошу пройти в зал для занять з музики. 

- Через кілька хвилин буду, тільки переодягнувся. 

- Добре, але не боріться. 

Мар'яна вклонилася і швидко вийшла. 

Я переодяглася з нічної сорочки і першу сукню, яка потрапила мені під руку, розчесалася, взулася і пішла в зал. Усі мої друзі тут. 

- Женя, візьми гітару, грай, - наказала Я. 

- Але ж, - почала протестувати Мар'яна, але я її перебила. 

- Не заважай. 

Мар'яна більше нічого не сказала. 

Женя заграв, але нічого не відбулося. Потім Софійка заграла на піаніно, але також нічого. 

Макс заграв на барабані й на стіні я побачила фрагмент бою. 

Потім мій друг заспівав і усі побачити грандіозний бій нашого війська і омальців. 

- Мар'яно, грай на піаніно, Ярослава, співай, разом з нами, Ростоку, грай на гітарі, Старе, бери скрипку і грай. Максиме, бери і грай на барабані. 

Вийшла не гармонійна композиція, але наші люди перемогли. Грали ми аж до вечора. 

Коли ми вийшли в коридор, то побачили Аста, який біжить і радісно кричить:

- Перемога! Ми перемогли! 

Усі вийшли зі своїх кімнат. 

Аст зупинився перед королем, вклонився і сказав:

- Ваша Величність, наші перемогли. 

Аст це сказав радісно. 

Король наказав повертатися з підвалу в палац і готуватися до святкування. 

Весь день усі готувалися до свята, всю ніч святкували. 

Гості роз'їхалися аж увечері наступного дня.