Зустріч із друзями

Зараз у моєму світі квітень, 31 число. Першого листопада мені виповнилося дев'ятнадцять років. 

Уже рік я живу в паралельному світі. Як там зараз Софійка, Женя і Макс? 

Я упевнена, що вони мене шукали. Заявили в поліцію про моє зникнення, але прийняли в них заяву чи ні не знаю, адже вони не мої родичі. А от бабуся навряд чи заявляла про моє зникнення.

Я гуляю по вулиці з Ларисою і Тамілою( з нами охорона). 

-Сьогодні хороша погода, ще не жарко, але уже й не холодно, - сказала я й усміхнулася. 

-Мені подобається сонячний сезон, -сказала Таміла. 

-А мені подобаються обидва сезони, -сказала Лариса. 

Тамілі виповнилося сімнадцять років, відповідає 28 лютому в моєму рідному світі, а Ларисі 20 лютого-дев'ятнадцять. 

До речі, Літенка Станіслава три місяці тому відпустили, адже в ході слідства з'ясувалося, що золото королеви украли лорд Горденко Віктор і барон Лізенко Антон, так званий свідок, який ніби то бачив, як Станіслав Літенко заходив туди, де лежит  золото королеви Анни. У їжу охоронців вони підсипали снодійне. 

Я не раз була на могилі свого батька( покійного принца Золотченка Владислава). 

Дідусь розповідав, що єдиний, хто прийняв мого батька (з родини мами) був дідусь Петро, він помер, коли мені було два роки, я його не пам'ятаю. 

Ми з дівчатами і охоронцями ідемо по вулиці, раптом я почула чоловічий голос(ззаду) :

-Яно, це ти? Нарешті ми знайшли тебе! 

Я обернулася, дівчата й охорона теж. Я побачила Женю, Макса і Софійку, вони підійшли до мене. 

-Друзі, що ви тут робите? Як ви тут опинилися? 

-Ми тебе шукали, навіть писали заяву в поліцію, але у нас її не прийняли, бо ми не родичі тобі, - розповіла Софійка. 

-Сьогодні до нас на дачі прийшла дівчинка якась і забрала нас сюди, сказала, щоб ми тебе шукали, ось, через годину ми тебе знайшли, - розповів Макс. 

-Вас, мабуть, привела сюди Люда, донька слуг Микити й Асі, -сказала я. 

-А де ми взагалі знаходимося, - запитав Женя. 

-Ви у паралельному світі, - відповіла Таміла. 

Мої друзі шоковані.

-А хіба вони існують? -запитав Макс. 

-Існують ще й як. Я, до речі, Лариса,а це моя сестра Таміла. А вас як звуть? 

-Я Женя. 

-А мене звуть Софійка. 

-А я Максим. 

-А хто ці троє чоловіків? - запитав Макс. 

-Ми охороняємо її Високість та її подруг, -відповів один з охоронців. 

Раптом ми побачили омельця. 

-Асте, веди принцесу та її друзів до замку. 

-Ні, Асте, веди моїх друзів, а я буду битися. 

-І я залишаюся, -сказала Таміла. 

-І я, -сказала Лариса. 

Один з охоронців хотів щось сказати, але ми утрьох побігли на омальця. 

Я збила його з ніг, Лариса ударила сильно по голові, а Таміла зв'язала праву і ліву щупальці. 

Підбігли охоронці, один з них вийняв із моєї сумки мотузку, омальця зв'язали.

-Ми відведемо його куди потрібно, а ви ідіть негайно в замок, -сказав один з охоронців. 

Ми швидко пішли до замку. 

-Слухай, Яно, це ти у нас принцеса? -запитав Женя. 

-Так, я онучка короля цього світу. 

Ми прийшли до замку, зайшли. Нас зустріла одна зі служниць, вклонилася. 

-Ваша Високість, графині, ви чогось бажаєте? 

-Приготуйте, будь ласка, три кімнати для моїх друзів. 

-А мені це самій зробити? 

-Звісно, ні, хай тобі інші допоможуть. 

Служниця пішла. 

-Ходімо у бібліотеку. 

-Ваша Високість, я б хотіла піти до себе відпочити, -сказала Лариса. 

-Іди. 

Лариса пішла. Таміла теж захотіла піти до себе й пішла. 

А я із друзями пішли в бібліотеку. 

-Тут, друзі, знаходяться книги на багатьох мовах світу. Є книги на будь-який смак. Тут є книги про культуру багатьох народів, як з цього світу, так і з нашого навіть є книга про культуру омальців. Омальці деградували. 

-А хто такі омальці? , -запитав Женя. 

-Ми сьогодні на ваших очах побили одного з представників цього народу. 

-Страшний монстр, -сказала Софійка і здригнулася. 

-Чому ви побили омадьця? Він просто ішов собі по вулиці. 

Женя запитально на мене подивився. 

Я розповіла про те, як на мене напала Неллі, яка виявилася омальцем, про напад омальця на Ларису. 

Ми ходимо між стелажах, раптом побачити короля. 

-Добрий день, дідусю Якове.

-Яночко, а хто це з тобою? 

-Це мої друзі з мого світу:Софія, Євген і Максим. 

Король на мить задумався, потім запитав: 

-А хто вас сюди забрав? 

-Якась дівчинка років 11-12, -відповів Женя. 

У бібліотеку забігла Люда. 

-Ось вона нас сюди забрала, -сказав Женя. 

Люда підійшла до короля і вклонилася. 

-Ваша Величність, я привела друзів принцеси, як ви і наказували мені. 

У дідуся Якова очі "по п'ять копійок".

-Люди, я не віддав такого наказу. 

-Як же не віддавали? Я гуляла учора по вулиці, зустріла вас, а ви мені сказали:принцеса сумує за друзями, піди, приведи їх у наш світ, хай потішиться її серце. 

Люда говорить так, ніби король з нею жартує, вона так думає. 

-Не було у нас такої розмови. 

Король стривожений і я зрозуміла чому. 

-Потім ми дійшли до воріт, я зайшла у двір, а ви сказали, що ще трохи прогуляєтеся й повернетеся до замку, - закінчила Люда рлзповідь.

-Людо, ти говорила не зі мною, а з омальцем.