Пролог

 Школярі заходили до класу музики. Коли всі сіли за парти, до кабінету увійшла вчителька Вікторія Анатоліївна разом із незнайомою літньою жінкою.

Яна одразу впізнала бабусю й здивувалася. Навіщо її викликали до школи?

— Добрий день, Вікторіє Анатоліївно. Ви хотіли мене бачити? — суворо запитала жінка.

— Добрий день, Риммо Іванівно. Не хвилюйтеся, Яна нічого не накоїла. Я запросила вас з іншої причини.

Бабуся схрестила руки на грудях.

— Я слухаю.

— Ваша онучка дуже талановита. Вона чудово співає й гарно грає на піаніно. Незабаром відбудеться співочий конкурс між школами, і ми хотіли б, щоб Яна взяла в ньому участь.

Римма Іванівна мовчала.

— Крім того, Мар'яна Сергіївна погодилася займатися з нею безкоштовно, — продовжила вчителька. — Вона відома викладачка музики. Нещодавно почула, як Яна співає та грає, і запропонувала допомогти розвинути її здібності. Нам потрібна лише ваша згода.

Обличчя бабусі миттєво потемніло.

— І через цю дурницю ви мене викликали?

— Риммо Іванівно...

— Я проти. Яна не братиме участі в жодних конкурсах і не займатиметься музикою.

— Але ж у неї справжній талант!

— Це не талант, — різко перебила жінка. — Це прокляття.

У класі запала тиша.

Навіть Яна завмерла від несподіванки.

— Пробачте, але я не розумію...

— І не потрібно розуміти. Я її опікун і не даю згоди. На цьому все.

Римма Іванівна різко розвернулася й попрямувала до дверей.

Вікторія Анатоліївна розгублено дивилася їй услід.

Вона ніяк не могла зрозуміти, чому звичайна музика викликає в бабусі Яни такий страх.