Відлуння дитинства

«Я не знаю, чому живу», – написала мені моя подруга, яка звикла жити на широку ногу. Це їй дозволяли батьки. Інколи мені це не дуже подобалося, інколи навіть боляче зачіпало за живе. Я теж хотіла такої волі, але мені це не судилося.

Я виросла стриманою й спокійною дівчиною… ну, принаймні так мені здається. Життя покаже.

Моя подруга Ен обрала свій розбалуваний шлях. Звичайно, це її справа. Як дитину виховали, так вона й живе.

Зараз вона робить, що хоче: з батьками не спілкується, їм не допомагає. Ми інколи зустрічаємось – і це прекрасно. Можемо відпочити душею й згадати дитячі роки.

У нас дуже багато історій, якими я хочу з вами поділитися.

Перша крінжова історія сталася тоді, коли ми були ще малятами. Перший рік життя пройшов на славу: ми вмудрилися перевернути стіл, на якому було багато їжі.

Батьки нас, звісно, не погладили по голівках, як ми з Ен собі уявляли. Ах, я так захопилася розповіддю про неї, що забула представитися. Мене звати Сюзі. Так, це моє ім’я – нічого смішного.

Так от, Ен нічого не було, а я дістала по повній. Наступного дня мені заборонили виходити з дому, а Ен гуляла по подвір’ю, ніби нічого й не сталося.

Тобто що б вона не зробила – усе сходило з рук. Так ми й жили: два паралельні світи. Один – покарання за будь-яку дрібницю, інший – «все можна».

Мої батьки завжди повторювали, що так не можна розбещувати дитину, бо вона сяде на голову. І так і сталося. Ен, може, й любила батьків, але поважати їх так і не навчилася.

А тепер трішки про моє дитинство. Я виросла нібито в хорошій сім’ї. Батьки між собою не сварилися. Принаймні я цього ніколи не чула. Може, й були у них суперечки, але вони вміли робити це так, щоб я не знала.

Зараз мене це дуже дивує: як їм вдалося прожити понад десяток років разом без крику? Значить, і їх колись навчили з дитинства повазі та любові до ближнього.

Мене також любили, як доньку. Але мої витівки не проходили повз мамині й татові вуха. Мені завжди казали, що за кожен неправильний вчинок настають наслідки, і за них треба відповідати.

Так я й росла – у люблячій, але водночас суворій сім’ї.

Я вам скажу: виросла розумна й відповідальна дитина. Я дякую батькам, що виховали мене саме так, а не інакше.

Бо перед очима в мене приклад долі моєї подруги. Вона стала некерованою. Її навчили, що все зійде з рук, що б вона не зробила.

Коли я була малою, то цього всього ще не розуміла. Я злилася, шаленіла від несправедливості.

«Якщо вам цікаво, напишіть мені – і я поділюся ще однією шаленою історією!»