РОЗДІЛ 6 Спогади про життя на Землі Предтеч.

 У будь-котрому складному приладі точної механіки мають бути три головні компоненти, інакше весь агрегат перетвориться на купу неробочого брухту. Наша життєва трійка працювала за суворими законами фізики та синергії. Я був Генератором — вічно видавав ідеї на підвищених обертах і запускав процеси. Валера (Стабілізатор) з його сталевим характером вирівнював будь-яку напругу, гасив коливання й надійно тримав тил. Микола (Контроль) фіксував перегрів системи і першим відчував небезпеку. Це була дружба трьох однодумців у боротьбі за чисте суспільство, яке житиме в чудових оселях, зведених нашими власними руками.
 Познайомився я з Миколою у 1989 році на будівництві МЖК (Молодіжного житлового комплексу), де мы вечорами заробляли бали для отримання житла. Я , будучи замом керівника виборчого штабу,  поставив підрахунок балів на зразково-показову чесну платформу: сам вів облік і не махлював. Чесність — понад усе!
 Микола свої бали також заробляв абсолютно чесно, працюючи простим підсобником, попри свій солідний статус начальника ВТК локомотиворемонтного заводу і депутата Міської ради.

 У 1991 році ми увійшли до складу членів «МЖК-2» міста Львова, закінчили вечірній курс у ПТУ №3, ставши дипломованими мулярами-штукатурями, й пішли пліч-о-пліч на будову. Наша з дружиною Марічкою мрія про власний житловий рай почала здійснюватися.
 Вертаюсь назад по щаблях історії. Якимось дивним викрутасом п'яної фортуни та деканату мене, сільського хлопця, ще в інституті занесло в групу точної механіки. А я мріяв зайнятися автомобілебудуванням. Уявити радянський автомобіль як прилад точної механіки міг тільки сантехнік у стані білої гарячки. Але система працювала. Я вважав себе звичайним радянським інженером-механіком і будівельником в нагрузку, який просто має залізне Слово й твердий характер. Аж поки у 2022 році на будові не стався критичний збій, який зірвав усі заводські налаштування мого мозку.

 Моя «відпустка» від земної реальності тривала рівно 3 роки — від дня, коли я отримав важку черепно-мозкову травму (ЧМТ) на будові у 2022 році під час повітряної тривоги, і до літа 2025 року. Я домуровував стіну сам на поверсі, коли це сталося. Мене знайшли непритомним на бетонному перекритті. 14 суток я пролежав у стаціонарі в комі, і лише на 15-й прийшов до тями. Марічка весь час була поруч і пояснила, що в мене часткова втрата пам'яті.
 На роботу мені наказали не повертатися. Два мої вірні друга життя — Валера й Микола — також кинули будову, підтримавши мене душевними розмовами. Стан здоров'я погіршувався, я панічно боявся натовпу й три роки практично не залишав периметр квартири. Щоб урятувати мозок від деградації та зупинити деменцію, я сів за свій армійський американський ноутбук EliteBook під номером 001 і почав друкувати двома пальцями (по пальцю на руку) біографію свого роду. І тут прошивка мого мозку, активована травмою, видала шокуючу інформацію.
 Я раптом чітко усвідомив: після виписки з лікарні я повернувся не на свою версію Землі. Сонце те саме, люди ті ж, але все інше — надто ідеальний порядок, невідомі марки техніки — волало про збій матриці. 
 Мій мозок уві сні прочитав звіт «комісії», яка ремонтувала мені голову. Правда в тому, що я — бракований нащадок могутньої космічної цивілізації з планети Беллатрікс (яку земні вчені у 2023–2024 роках випадково виявили за 7 світлових років від Землі  під маркуванням HD 137010 b).

 Наші предки прибули сюди тисячоліття тому для колонізації, будували піраміди в Гізі (яким насправді не 4600, а 25 000 років), але місія провалилася, експедиція виродилася, і найкращим прикладом цієї деградації є я — нікому не потрібний нащадок, який доживає свій вік на улюбленій Землі. Проти землян ведеться жорстка політика приниження їхньої ролі.
 Я — українець за духом і кров'ю, але беллатрікс за пам'яттю Роду. І моє завдання тепер — з'єднати це в одне ціле, мінуючи цифрову реальність залізобетонною правдою.

  Улітку 2025 року почалися різкі зміни. Я знову почав курити й вийшов на прогулянки мікрорайоном. Спокійна меланхолія закінчилася в один день, коли я лежав на ліжку й дивився у вікно. Раптовий крижаний порив вітру — і перед очима з'явилися три постаті в чернечих обладунках. Передній підняв посох горизонтально і помахав ним, наче щось заперечуючи. Коли ввечері при вечері я спробував розповісти про це Марічці, в моїй голові зазвучали дзвіночки і суворий чоловічий голос випалив: «Я тобі заборонив!». Заборона стосувалася вивчення минулого трьох історичних постатей (серед яких був Т.Г. Шевченко та Ісус).
 Контур закрили наглухо, а мій провайдер негайно заблокував мій IP на всіх сайтах. Тільки через рік, перейшовши на іншого провайдера й отримавши нову чисту IP-адресу, я зміг пробити це блокування.

 Старий акаунт у Фейсбуці ожив. Перше, що я там побачив на екрані — унікальне фото 1945 року. Там мій тато у віці 19 років сидень із дітьми в школі на Рахівщині. У нашій родині цього знімка ніколи не було. Я встиг скопіювати його на ноутбук, і за 10 хвилин фотографія зникла з мережі назавжди, а наступного ранку мене знову забанили НАВІЧНО. Гуглівський ШІ тоді заспокоював мене, що ймовірність такої події дорівнює нулю.

 Я зв'язався з однією знаючою людиною. Вона сказала, що це не Ангел-Охоронець, а могутній Захисник Роду, який старший за Ісуса і всі земні релігії, і написала останнє попередження: «Не займайся цим — НЕБЕЗПЕЧНО», після чого зникла з усіх радарів. Тема пірамід і Беллатрікса для мене закрита, мені туди дорога заборонена. Справити нічого не вдасться, час не повернеш. Є тільки мить твого дійсного щастя — втратив усе, біжи і не оглядайся назад.

                       Трійка в селі. Розстрілів не буде

 У нашій батярській системі завжди діяв суворий закон: 5=5 або 5 і 5. Це чиста інженерна математика — повна рівність, нульовий зазор, абсолютний баланс сил і жодної фальші. Коли контур працює за цим принципом, весь непотріб навколо відпадає сам собою, а в системі залишаються тільки перевірені, рівноцінні елементи.