РОЗДІЛ 3. Предісторія появи нових персонажів.

 Операція «Підарозвірокосмотрах»: Запуск Антагоніста (1959 рік)

 Поки мій інженерний розум намагався приборкати бортові системи «держави Лапшіс» і виставити перші червоні прапорці безпеки навколо намету Горі Кукса( що це таке - взнаєте в слідуючому розділі), квантова матриця Всесвіту видала такий люфт, від якого завіса часу репнула по швах. На стику анульованих реальностей проявився закритий контур, зафіксований у документах одеських фармазонщиків, знайдених у підвалі № 13 на Дерибасівській.

 Місце дії цього збою — секретний радянський космодром «Ракетотрах-59». Час — травень 1959 року.                Тотальний колапс Системи через весняний собачий тестостерон.

 Поки академіки в білих халатах прораховували траєкторії для вищого керівництва КПСС, законна сучка-космонавтка чхнула на велич радянської науки. Відчувши через вентиляцію бункера запах дикого казахського степу, вона проявила стальний галицький характер, зробила підкоп і втекла з лаборантом-кобелем у глибоке підпілля чагарників, залишивши генералів сам-на-сам із порожньою кабіною за дві години до всесвітнього старту.

 Генерал-лейтенант космічних військ — в дупель п'яний фальшмаршал — верещав так, ніби йому наживо відрізали останні повноваження. Ціла дивізія зазомбованих прапорщиків шукала сучку в ярах, але собаки ховалися, як партизани від гестапо. План по поставці чогось, схожого на собаче плем'я, горів синім полум'ям.

 На годиннику 09:30. До дедлайну — тридцять хвилин. Траєкторія кипить, а кабіна пуста. І тут у кабінет Головного по запуску кораблика ввалюється п'яний прапор-сантехнік, який щойно пропив свою "разводягу" в пристанційному гастрономі. В руках у нього замість мішка з бродячими псами — дивний, маленький, синюшний об'єкт у піджаку з чужого плеча, який випадково плутався під ногами біля прирейкового смітника.

— Собаку не знайшов, товаришу генерал! — гикнув водопровідник, демонструючи генералу клубок незрозумілого. — Але зловив оцього.  Він там під парканом якраз розробляв «вчення про трах пар» та взаємний обмін речовинами. По мові — викапаний москаль, будь він хоч монгольським ханом. Для мікротраху в космос згодиться!

 Це був юний Путькін. Він якраз проходив практику по лінії сексотів і не очікував, що його кабінетна теорія про "трах пар" так швидко перейде у стадію практичного космотраху. Колеги, що сиділи в бункері, навіть не здивувалися незрозумілим звукам на цій дивній мові собак. Фальшмаршал подивився на це чудо природи через мутне скло, гикнув і залізобетонно підтвердив: 

- Абсолютно точно! Це кобель вищої породи, підходить!.

 І з чистою 40% совістю пішов до вищого керівництва, де цю совість розводили водою до 60% маршальського маразму.

 На годиннику 09:59. Система зависла в позі радянського екстазу. Кабіна закрилася з характерним звуком залізничного туалету на станції Цюцьково. Юного Путькіна, якого оголосили «першим ескімосом Полярного Сєвєра» і одночасно <<Першою твариною-космонавтом Землі>>, силою заштовхали в герметичну капсулу, затиснули між двома балонами з дефіцитним киснем виробництва Жидачівського паперового комбінату і наглухо притиснули зверху пластиковими шлейками, щоб не вирвався під час вибухового струсу і майбутнього видового траху.  Готовилось це все під утікачку - утікачку і підвязували для провірки гіпотез зародження життя в космосі.  Ну і суку ж найшли!!!  Замість штурвалу точної механіки йому перед носом поставили облуплений зливний бачок, пофарбований емалевою фарбою . В руках об'єкт судорожно стискав накладну на отримання трьох шматків мила та пачки сигарет «Аврора».

— Ключ на старт! — прохрипів у рупор фальшмаршал.— Продувка контуру! — відповів сантехнік, закручуючи головний вентиль іржавим розвідним ключем. І ВОНО полетіло. Не за законами Ньютона, а суто на залізобетонному радянському «АВОСЬ».

 Космічна коробка типу «Китайська Маршрутка» відірвалася від стартового столу «Ракетотрах-59», зчинила дикий гуркіт і впевнено взяла курс прямо в суцільну темряву, де на Марсі вже зачекалися місцеві аборигени .  У цей самий момент у Москві замиготів червоний ліхтарик датчика руху типу «НІЧ», і ППО злякано замовкло. Кабінетна режисура закінчилася повним анулюванням здорового глузду.

 Ракета винесла Путькіна на таку орбіту, де структура матеріалу назавжди змінила його сприйняття часу. Замість палива в баки залили стовідсотковий дефіцит хрущовських часів — ядерне «чорнило» Львівського винного заводу мадярського розливу. Путькін перетворився на своєрідну космічну Матрьошку — синюшний, витраханий кобелем-космонавтом ; зациклений автономний контур, який почав мотатися між вимірами, транслюючи у вакуум свій істеричний вереск.

 Матриця викинула його прямо в сектор Зоряної Співдружності (ЗСНД) — акурат на орбіту екзопланети HD 137010 b, роблячи його головним антагоністом моєї новоствореної Імперії ЛАПША.

    Анулювання Османської Матриці: Зустріч з Роксоланою (1538 рік)

 Скачучи по різних реальностях за допомогою налаштування EliteBook-а, мій нульовий контур зафіксував ще одну точку зламу. Якщо система заходить у глухий кут через ліліпутів у розвитку, професіонал високого класу відразу бачить, коли конструкція приречена на падіння. Так я опинився в анульованій матриці Османії, де діяв родовий код Настюсі Українки.

 Коли Рокс Алана в психокоді Насті потрапила до Стамбула, її інженерний мозок одразу виставив червоний прапорець безпеки. Навколо мутузилися місцеві аборигени, сидячи на гальних бачках патріархату, а ладу й тверезого розрахунку не було й близько. Настя оцінила кінематику султанського гарему, задіяла свій вроджений галицький гонор і миттєво перехопила управління якимось «Сулейманом», перетворивши його на слухняного «Верблюда» під повним ментальним контролем. Офіційно в КДС (Канцелярії Диких Султанів) її назвали Роксоланою, але для всесвіту це був залізобетонний запуск Генератора ідей.

 Крок за кроком, Настя міняла бортові алгоритми імперії. Замість пихатих візирів вона розставила на ключові пости автономних «Р-1» у спідницях, вивела кожен державний шов до ідеалу та підкорила систему своїй волі. Султан думав, що він керує державою, але насправді лише підписував службові записки Насті, поки її внутрішній перфекціонізм вимагав ладу.Але Настя припустилася однієї інженерної помилки.