РОЗДІЛ 1. Проблеми вирішуються втечею?

Звертаюсь до читачів мого опусу, який я нескромно називаю романом.

Я здійснюю свою мрію початкуючого пенсіонера і пишу роман про майбутнє, яке уявляю в своїй травмованій ЧМТ голові. Бредові мрії молодого 66-річного пенсіонера ви можете і не читати. Немає способів заставити людину читати те, чого вона читати не хоче. Вибір за вами, і мені байдуже, яким він буде. Пишу для себе і для своїх дітей, онуків і онучок, правнуків і правнучок і т.д.

Але для тих, хто ризикне це читати, мале попередження: бережіть Добро в своєму серці і захищайте його всіма доступними вам способами. Зло існує і не залишає вас у спокої. Добро не існує без Зла. Просто навчіться їх розрізняти. Від цього залежить і ваша доля, і доля держави Україна. Слава Героям!

 Я покидаю Землю, прабатьківщину Предтеч, щоб зрозуміти одне важливе для мене питання - ЧОМУ ВОНИ ПОКИНУЛИ рідну для мене Землю?

РОЗДІЛ 1. Всесвіт реальностей

ПАРАЛЕЛЬНИЙ КОНТУР
Зведена хроніка Предтеч. Система ЗП-00

Щоб зрозуміти суть цього опису життя справжніх друзів у різних світах різних реальностей, потрібно знати основи життя пишучого цей текст. Вам і подається урізана основа. Тобто те, що стало початком нашої активної життєвої позиції в інших світах — як Усесвіту, так і в проявах інших реальностей:

⏳ 1962 рік: Антикітерська мітка та первинні сліди
Ланцюжок невидимої інженерної провідності існував на Землі споконвіку. Антикітерський механізм, знайдений у 1901 році серед уламків затонулого корабля біля грецького острова Антикітера, залишається одним із найвражаючих технологічних досягнень стародавнього світу. Створений приблизно у І столітті до нашої ери, він виконував функції складного астрономічного калькулятора. Пристрій складався з десятків бронзових шестерень і приводився в дію вручну. За допомогою механізму можна було визначати фази Місяця, прогнозувати сонячні та місячні затемнення, а також розраховувати положення небесних тіл. За рівнем інженерної складності ця технологія випередила свій час на багато століть.

Спочатку знайдений артефакт виглядав як звичайний корозійний уламок. Лише після детального дослідження вчені виявили всередині складну систему зубчастих коліс. Сучасні методи рентгенівської томографії показали, що первісна конструкція могла містити близько 37 шестерень, розміщених у компактному дерев’яному корпусі. Однією з найунікальніших особливостей механізму була здатність моделювати нерівномірний рух Місяця навколо Землі. Крім того, на його панелях були вигравіювані спеціальні циферблати для обчислення астрономічних циклів і передбачення затемнень.

У нових матеріалах фігурують і архівні свідчення: пілот «Аврора‑7» Скотт Карпентер описав білі частинки, які він спостерігав під час четвертого пілотованого польоту програми Mercury у 1962 році. Вони рухалися хаотично, нагадуючи сніжинки, деякі — швидше за сам корабель, а їхня поверхня відбивала світло. Аудіофайли включають записи спостережень астронавтів NASA під час місій Apollo 11 та Mercury-Atlas 8, зроблені ними у космосі.

Але для нашого Роду цей Антикітерський ребус — проста відкрита схема. Це той самий прадавній інженерний калькулятор Предтеч із Беллатрікса (точніше — спрощена на порядок копія оригіналу), залишений на Землі як мітка. Вони шукають авторів серед Архімедів, а мы просто дивимось на шестерні, бачимо відсутність люфту в зазорах і тримаємо цей Всесвіт під контролем своєї залізобетонної логіки. Учені Землі дивляться в інфрачервоні датчики й не знають, що ці сферичні кулі та сигароподібні об’єкти — це всього світу первинні сліди нашої прадавньої цивілізації, яка спостерігає за бракованим соціумом. А підрозділ Пентагону AARO визнав, що пояснити ці явища неможливо. Звичайно неможливо, бо кабінетна логіка ліліпутів безсила перед кодом Всесвіту.

⏳ Початок 2000-х років: Басова вертикаль та євро-диско-реп
У моєму життєвому кошторисі є одна велика автономна лінія, про яку я ніколи раніше не згадував у чернетках, — моя чистокровна музична освіта по класу баяна. Музична школа заклала в мої пальці жорсткий інженерний алгоритм: ліва рука на автоматі тримає залізобетонну басову вертикаль (другий голос), а права — веде чітку кінематику мелодії. Але коли життя закрутило по будовах, МЖК та заводах, інструмент відійшов на дальні підступи. Рівно сорок років я не брав баяна в руки. Повний швах. Але моторика — річ хитра, її не затреш жодними кабінетними заборонами ченців. Коли я нещодавно у лісі видав свої сучасні свистові аранжування «Червоної Рути», підсвідомість миттєво зчитала такти, довівши: музичний код Роду живий. Тільки де тепер у Львові знайти той справжній концертний баян ручної збірки, без китайського силуміну, щоб перевірити, чи пам'ятають пальці басові ряди? Завдання заморожене через дефіцит інструменту...

Проте на початку двохтисячних мій музичний перфекціонізм несподівано прописався зовсім в іншій матриці — у кодуванні перших інтернет-сайтів. Я створював їх на замовлення і продавав, філігранно виставляючи кожен зазор у коді на мові PHP 3.3.

 Наша батярська компанія тоді тримала руку на серверах усього рушія САР та буксів. Я запустив власний відомий майданчик KINGSBUX, виставивши для конспірації надійний жіночий аватар — «Natali зі Львова» (для доні ж готував плацдарм її життя після юності). На форумах власників сайтів я працював жорстким модератором-аналітиком. Моєю головною місією було повне усунення лінгвістичного сміття: щойно у коментарях з'являвся матерний люфт, «Natali» миттєво вмикала залізобетонний бан на два тижні. Я не дивився на чини й номенклатурну пиху — одного разу заблокував навіть самого власника форуму за порушення регламенту. Автор усього базового скрипту буксів, толковий хлопець Діма, з яким ми працювали міліметр у міліметр, згодом пішов до армії.
 Кабінетні лабіринти львівського шоу-бізнесу початку тисячоліття завжди тримали свої головні кошториси за зачиненими дверима. Але інженерне око та батярський слух завжди знайдуть зазор, крізь який просочується залізобетонна правда. Якось у приватній розмові зі звукорежисерами старої гвардії мені довелося почути дивну, майже шпигунську історію про те, як на початку 2000-х років у просторах України раптово спалахнула й так само таємниче зникла унікальна, модернова версія легендарної «Червоної Рути».
Усе почалося на одній приватній студії, де в епіцентрі звичайного євроремонту перетиналися траєкторії професійних лабухів та суворих виконавців. Господар студії, який якраз планував оновити апаратуру й позбутися старого обладнання, випадково підслухав, як один із робітників на об'єкті, займаючись маляркою, в автономному режимі пересвистував «Руту», на ходу виводячи її на шалений драйв у стилі Modern Talking та ABBA. Професійне вухо продюсера миттєво зчитало в цьому «знущанні» над класикою чистокровний комерційний потенціал — драйв вільного українця, а не тужливий переспів офіційного українства.
 Далі, за чутками, з'явився таємний усний договір, який жодна зі сторін не порушила й досі. Грошей за старе обладнання з робітників не взяли, натомість виставили залізобетонну умову — більше ніде прилюдно під власним іменем цю версію не виконувати, поки студія не закриє свій фінансовий контур. Продукт пішов в ефір, але кабінетні майстри його трішки зхалтурили: замість чистого свисту записали двох хлопців із дещо штучним підвиванням бек-вокалу.
 Трек прозвучав по Україні всього кілька разів, підірвавши радіостанції незвичним євро-диско-репом, і раптово зник з усіх радарів назавжди. Знавці по секрету кажуть, що система дала збій через спадкоємців Володимира Івасюка — вони суворо заблокували контур авторських прав, побоявшись випустити в маси цей живий вогонь у модерновій обробці. Угода закрилася, студія залишилася при своїх інтересах, а батярська компанія мала непоганий приробіток із чистого дизайну фантазій, так і не спаливши жодного реального імені перед системою.
⏳ 2006–2007 роки: Карпатське домище та Президентський контур
Будівництво нашого власного карпатського домища в Задмостках з оциліндрованої колоди було не просто покращенням житлових умов. Це був мій особистий інженерний маніфест. Поки дружина Марічка командувала на майданчику як генерал, я вкотре переконався: дерево не прощає дефіциту жорсткості. Якщо зазори виставлені не в нуль, система рано чи пізно дасть тріщину. Землю викупив, і накопичена двадцятка тисяч доларів чистими від китайських вантажів першими траншами пішла на це діло.
Будинок дерев'яний, справжній карпатський домище — щоб йому порожньо не було. Нагорі дві спальні, санвузол і балкон-тераса, щоб повітря жерти; внизу — зал, кабінет, санвузол, господарська спальня та кухня зі їдальнею. Та ще й скляна веранда, наче квітник. Ділянка — хоч у футбол грай. Сто тисяч вклав за два роки, на ті часи — цілий статок. Досі в цьому будинку живемо. Щойно нещодавно косметичний ремонт зробили, і все як новеньке. Це був наш медовий місяць, що розтягнувся на роки. Дружина моя і після весілля своїх принад не розгубила, крім роботи в державній секретній організації, на фітнес і танці ходила та не закинула. Тож життя вдалося. Міг би спробувати стати великим бізнесменом, але це не моє. Не той склад розуму, по суті, зайняв ідеальну нішу для такого, як я. Чим і скористався.
 Саме тому, коли у 2006–2007 роках мій швагро — майстер вищої ліги — попросив мене конспіративно глянути на конструкцію однієї заміської дачі, я взяв під мишку свій внутрішній рівень і поїхав. Об'єкт будувався капітально, без китайського силуміну, але око перфекціонера завжди знайде, де підправити. Хто ж знав, що цей будівельний аудит зіштовхне мене лоб в лоб із Господарем фортеці — другим президентом Леонідом Даниловичем Кучмою. Старий ракетник із «Південмашу», директор радянського гарту, він звик розмовляти мовою суворих технологічних регламентів. Побачивши, що мій швагро облагородив дерево міліметр у міліметр, Леонід Данилович миттєво відкинув номенклатурну пиху: «Дайте поговорити з цим Галичанином».
Застілля розгорнулося миттєво. На столі з'явилася чиста, прозора рідина найвищої перегонки — продукт, перед яким капітулювали Генеральні штаби. Кучма, який пройшов жорстоку школу кремлівських каверз, думав, що легко прорахує баланс нашого тандему. Він не знав головного. У моєм організмі змалечку працює один дивний біологічний алгоритм: варто мізкам увімкнутися на підвищені оберти, варто системі перейти в режим гіперфокусу або оверклокінгу — і алкоголь мене не бере. ЗОВСІМ. Спиртне просто блокується на дальніх підступах до сірої речовини, залишаючи розум кришталево тверезим, а розрахунок — холодним.
 Ми сіли на форсажі. Розмови піднялися на геополітичний рівень: від масонських лож і тунелебудування до космонавтики та розробок нашої секретної «КАМИ». Годинник показував глибоку ніч. Навколо нас операційні системи інших гостей одна за одною йшли в рознос, не витримували темпу і засинали прямо в комбінезонах. А я чітко тримав англійську виправку. Кожен мій рух був прорахований, мікродозування чистої білої використовувалося суто для підтримання життєвого тонусу. Генератор ідей продовжував рух без жодного люфту. Ракетна система другого президента повністю капітулювала перед моїм галицьким гонором. Я пішов спати останній, повністю закривши автономний контур безпеки вечора. Я просто перепив головного ракетника країни на його ж території.
 Ввечері, сідаючи за стіл, Кучма шанобливо назвав мене Западенцем. Але вранці, коли операційні системи повернулися до тверезого розрахунку, Леонід Данилович згадав нічний інженерний програш, хитро примружився і жартома видав історичний каламбур: «Ну ти й ЗАПАДЛЕНЕЦЬ!». Це була вища форма визнання того, що нашу психорасу неможливо пересидіти за столом чи підкупити дешевим «самограєм». Він й зараз там, у великій політиці, живе і мовчить, як тхір в підпіллі. Але я просто пройшов мимохідь крізь його дачу, залишив залізобетонний спогад і повернувся до своєї квартири, тримаючи марку та залізну незалежність від будь-якого керівництва.
⏳ 2007 рік: 17 хвилин цифрового кайфу та дев'ять акул
Справжнє життєве блаженство ніколи не прописувалося в кабінетах номенклатури — воно закривалося вечорами, коли ти перфектно відпрацював зміну, маєш поруч надійне чоловіче братерство, а в руках тримаєш звичайну рибальську вудочку. Наш архівний відеозапис 2007 року тривалістю рівно 17 хвилин зберіг той самий чистокровний батярський контур, коли копійка справно капала в кишеню, а серце співало без жодних психотропних фільтрів.
Камеру в той вечір у селі тримав я сам, а в об’єктив нашої новітньої на той час цифрової матриці потрапив Геник. У нього якраз настав рідкісний, залізобетонний період повного застою в буйних запоях. Матриця вирівнялася. Микола з Валерою доводили до пуття внутрішнє перекриття підлоги й люка майбутнього офісу-житла Павела. Робота кипіла, інженерна думка шукала оптимальні вектори реальності:
— Хай той люк так буде, нам просто зараз треба балки виставити, — долинав з об'єктива суворий, тверезий голос Миколи-Контроля.
— Нам напевно вигідно так робити, — підхоплював Валера-Стабілізатор, приміряючи рівень до крокви. — Спробуй балкою десь відтіля підтиснути. Отут на шльопку і отак дошку зафіксувати.
— Та не бий так сильно, бо люк дихає, треба до балки прив’язуватися, а не до люка! — координував процес Микола, тримаючи вищий технічний контроль над логістикою зазорів.
Я водив об’єктивом, фіксуючи кожну лінію їхньої бездоганної праці. Насувалася суцільна темрява, сільські біоритми згасали, і хлопці почали жартувати, помітивши мої маневри:
— Чуєш, я зараз знімаю це все нічною зйомкою. Чекай, в повній темряві можна знімати! — з гонором коментував я з-за камери.
— Та не відволікай мене, будь ласка! На рибу дивись, не провокуй, — бурчав Валера, намагаючись сховати обличчя від інфрачервоного променя.
— Що ви там робите? Покрути камеру... Та ти що, не матюкайся, вона ж знімає! — сміявся Микола. — А Геник матами гонить, він думає, що ми це потім по якомусь каналу показувати будемо!
— По першому батярському каналу Всесвіту покажемо! — відказував я, тримаючи англійську виправку руками.
А коли робочий контур вечора було остаточно закрито і на столі з’явилася чиста, прозора рідина найвищої перегонки, горлянки Трійки Нескорених увімкнули повний форсаж. Ліва рука тримала басову вертикаль, а права — наливала повнії чари. Наш хор під залізне «ПРОЗІТ!» зазвучав так, що навколишні Джунглі завмерли в німій покорі:
«Гей, наливайте повнії чари, щоб через вінця лилося!
Щоб наша доля нас не цуралась, щоб краще в світі жилося!
Гей, ви, хлопці, славні молодці, чому ви сумуєте?
Хіба в шинкарки мало горілки, пива і меду не стало?
Дарма що землю миєм журбою, щоб стало всім веселіше!
Вип'єм за щастя, вип'єм за волю, вип'єм за все, що миліше!»
Микола виводив глибокі баси, Валера стабілізував тональність, а тверезий Геник підспівував так, наче тримав перед собою уставний статут ПТУ. Наші голоси переливалися, і пісня плавно переходила в наступний родинний завіт:
«Чи це мені Господь дав, чи свята Варвара,
Коло мого столу гості, яких ми бажали!
Ой, хто п'є — тому наливайте, хто не п'є — тому не давайте!
Хто покаже в чарці дно — тому щастя і добро!
Ой, дядьку Панас, ставте хату коло нас,
Будемо пити та гуляти — то у тебе, то у нас!
Налетіли лебеді, сіли на помості —
Бо як вип'ють хазяї, тоді вип'ють гості!
Пий до дна, пий до дна, то будеш п'яненький,
Спи до дня, спи до дня, будеш здоровенький!»
Шкода, що не зняв, як ми ще проспівали наш батярський варіант: «Вип'єм по першій, вип'єм по другій... і дев'яту, десяту, а хто восьму пропустить, того ми будем...» — тоді про якісь сторонні речі зовсім не думалось.
Це була вища форма нашого генетичного оптимізму. 17 хвилин цифрового кайфу назавжди зафіксували час, коли ми були молоді, повні залізобетонних планів, і жодна кабінетна гнида не могла заблокувати наш рух до справжнього Родового щастя. Так починалась акція України — українська хвиля заробітчан в Європі. Халтурники з України — найкращі фахівці Європи 2025 року.
 Будівельна кінематика нашого Роду завжди розвивалася на підвищених обертах, випереджаючи будь-яку побутову логістику. Коли у 2007 році на моїй старій кухні розгорнувся черговий капітальний ремонт, операційна система нашого тандему з кумом Валерою-Стабілізатором спрацювала на чистому випередженні. Хтось тримав камеру, фіксуючи розгромлені стіни, зазори перекриттів та повний робочий безлад, крізь який проглядалися контури майбутнього кухонного раю.
 Моя єдина й неповторна Марічка крутилася в цьому хаосі як генеральний директор логістики побуту. Але швидкість нашої інженерної дезінфекції виявилася стрімкішою за її кулінарні процеси. Марічка не встигла навіть нарізати першу закуску, а ми з Валерою, тримаючи залізну англійську виправку, вже перехилили «тренувальні» 100 грамів чистої, прозорої.
Вулиця Батона  у Львові, де розташована наша квартира, згодом стане свідком складніших випробувань, але тоді, на кухні, чарки миттєво спорожніли під сигаретний дим. Марічка, заскочена цим тактичним маневром прямо посеред кухні, лише безсило махнула рукою, мовчки констатуючи перемогу батярського гонору над регламентом сімейного обіду. Але цей «тренувальний» форсаж алкоголь не брав — система працювала в режимі повного оверклокінгу, лишаючи розум кришталево тверезим перед майбутнім штурмом штукатурки.
А справжній, непорушний і монументальний фундамент нашої автономії зафіксував другий шматок нашого архівного відео — виїзд на природу з родиною Оксани, сестри-близнючки моєї Марічки. Там, серед чистого повітря, зелених чагарників та спокійного блаженства, лабіринти часових зсувів остаточно поступилися місцем коду Роду.
 Фінал цього запису став шедевром статичної езотерики Всесвіту. Об'єктив камери застиг на великому святковому столі, за яким сиділи виключно 9 членкинь клану. Жоден чоловік не мав права втрутитися в це закрите матріархальне коло Предтеч. Старшій за роками дівчині в клані було 72 роки, а молодшу ми всі були готові чекати з пологового будинку роками.
Вони сиділи синхронно, шляхетно, тримаючи вищий контроль над простором, наче той самий незліченний косяк мирних акул з Бойківщини. Я, як і всі чоловіки нашого Роду, міг лише спостерігати за діями цього великого жіночого Тріумвірату з безпечної відстані, не втручаючись нізащо і ніколи. Люба наша поміч для них була б образою, бо карають Коблики жорстко, але справедливо. І поки ці дев'ять акул тримають залізобетонну оборону нашого сімейного фундаменту — будь-яке анулювання нашого світу скасовується раз і назавжди. А мою розмову з оператором і фрази: «бублик, бублик, ну, 8 8» та «Вже забагато цифр» від оператора я в теперішній час слухаю з реготом — вже тоді я з тих кол-центрів і тупуватих операторів кепкував.
⏳ 2011–2012 роки: Весілля Наталі та фінал PHP 3.3
У 2011 році цей мережевий автономний контур закрився сам собою. Моя старша донька Наталя твердо заявила про своє майбутнє, вийшла заміж, і я з легкою душею залишив посаду інтернет-Генератора. У 2012-му я повернувся з Польщі в Україну й спробував знову глянути на кодування.
Але матриця оновилася: скрізь запрацював новий PHP 3.4. Мої старі знання версії 3.3 виявилися повним нулем перед новими об'єктними надбудовами. Пам'ять просто закрила цей застарілий файл, залишивши мені головне — залізну незалежність від систем, чистокровний батярський гонор і музичний слух, який тепер допомагає мені писати цю живу прозу.
⏳ 2022–2024 роки: Розсекречені файли та інфрачервоні сенсори
У нових матеріалах Державного департаменту США та ФБР відображено події листопада та жовтня 2022 року, коли невідомі об’єкти фіксувалися радарами та інфрачервоними сенсорами. Центральним матеріалом стало хвилинне відео, зняте у січні 2023 року військовим інфрачервоним сенсором над Жовтим морем — між материковим Китаєм і Корейським півостровом. На ньому видно яскраву сферичну кулю, що з неймовірною швидкістю пронизує хмари.
Відео було завантажено на засекречену мережу невстановленим користувачем у червні 2024 року. Матеріали вважалися настільки чутливими, що чиновники докладали значних зусиль, аби не допустити їх розголошення. На одному відео відображено момент, коли винищувач F-16 збив невідомий об’єкт над озером Гурон у лютому 2023 року. Є відеозапис з інфрачервоного датчика берегової охорони США, зроблений у квітні 2024 року, на якому відображено об’єкт над південно-східною частиною США. Дослідники у 2024 році також дійшли нових висновків щодо Антикітерського механізму, підтвердивши, що його календарна система базувалася на давньогрецькому місячному календарі.
⏳ 2025 рік: Помаранчеві сфери над полігоном
У 2025 році безіменний офіцер розвідки під час таємної місії з розслідування гучних ударів у горах на полігоні зіткнувся з «помаранчевими сферами», які зближувалися з його гелікоптером. За словами очевидця, побачене залишило його та колег без слів.
⏳ 2026 рік: Хрестини Святослава та квантове замикання
Минуло майже двадцять років з моменту великого будівництва. 2026 рік, Львів, вулиця  Батона. Наша хата, понівечена липневим ракетним вибухом, зусиллями мого будівельного розряду вже знову в перфектному стані. Навколо — квітуче батярське блаженство, ми святкуємо хрестини мого онука і спадкоємця Святослава.
Гримить забава, весільні лабухи з минулого, які колись вкрали у мене танець із похресницею, давно замовкли. Мій сват — уже добре п'яненький, операційні системи гостей знову йдуть у рознос. А мій мозок знову на форсажі. Я беру на руки малого і впевнено, чітко, крок за кроком виводжу посеред залу ідеальний повільний вальс. Жодного грама люфту, жодної фальші. Контур реальності замкнувся. Код Роду передано в надійні маленькі руки. Анулювання Всесвіту — вкотре скасовується.
Завтра кум погрожує прийти. От тоді ми тут понаписуємо — самі при протверезілому читанні будемо виглядати як два дорожні ліхтарі СТОП. Ого — стоп у спантеличенні бідних читачів. Тож, громадяни України. Для москалів перекладемо москальською мовою, і хай труяться правдою. Нам їх тепер не шкода.