1

1

Те, що мені довелося буквально виволакувати його з Інституту Експериментальної Біоніки (ІЕБ), щоб домогтися необхідного результату, а саме, вчасно зібратися і встигнути на транзитний транспорт, абсолютно не було провиною Берта. Він же, як водиться, займався абсолютно звичними справами нашого сектору, з перевірки мнемонічної пам'яті.  Часу залишалося зовсім обмаль, утім, як і завжди в позаштатних ситуаціях. Причина такого прорахунку була до наївності невигадливою і позбавленою будь-якої складності. У ній виразно не проглядалася звичайна недбалість керівних мужів нашого відділу Ксеноекологііі при УКП, стосовно актуальної значущості справи, що раптово виникла. І навіть, не явний недогляд рядових диспетчерів, які прискорено складали розводку маршрутів космотранспорту в ближньому Феротеррі Землі. Ставши результатом скупчення малотоннажних «лінійок» і непередбачуваного виходу з Далекого Екстерра модульного гіперсвітловика, це анітрохи не завадило екстреному підйому кабіни орбітального ліфта до кільця «Стрічки».  І тільки лише проста і сувора необхідність у виконанні приписів і правил у невідкладних випадках змушувала нас самих поспішати з максимальною поспішністю. 
Так сталося, що нашим перевізником виявився транспорт із гучною назвою «Степовий вовк», що вже висів на орбітальному радіанті, готовий був найближчої години виходити безпосередньо зі стартового коридору до гіперпозитаційного трасера. Капітан цієї посудини, лише одного разу зв'язавшись зі мною, абсолютно флегматично зауважив, про дефіцит часу і відсутність зацікавленості в навмисному очікуванні «двох довесків». Ось саме так!  
Я намагався не ображатися на Берта, і лише нещадно підганяв його, чудово розуміючи його нерозторопну поспішність. Адже це була одна з головних складових його натури. Варто було визнати, що хлопці на лабораторних стендах постаралися вельми непогано. Однак вони абсолютно випустили з виду фізичні якості, вже якось забувши вписати їх в алгоритміку генної структури. На виході, Комбінат Біомоделювання видав гідний результат, але тільки виявився корисним для інтелектуальних пошуків. Берт був справжнім біохомом, а не машиною, як багато андройдів, маючи абсолютно особливу специфіку, зовсім не властиву іншим біокіберам подібної серії з новою програмною специфікою. Але ставитися до нього, як до повноцінної людини мені заважала природна поблажливість. Дійсна суть справи тут не в архаїчному ханжестві, де перевагу людини звеличують до чільного пріоритету і рангу Творця над власним творінням. Усе було набагато раціональніше, пояснюючи це вже давно вкоріненим технічним допущенням наших предків. Адже відкидати необхідність космічних перельотів або життєву важливість Інтелектуальних систем, не так уже й логічно. З біокіберами така сама історія: вони стали частиною життя людей і вже цілком привільно там почувалися. І саме тут варто було особливо виділити БР-3, коротко Берт, як його прозвали хлопці, з безлічі собі подібнихвитворів як Комбінату, так і творчого генія нашої лабораторії. 
Величезний півкілометровий транспорт, максимально завантажений усім, що так життєво необхідно далеким поселенням, уже проводив прогрів двигунів і виводив потужності свого реактора на первинний рівень. Це добре було помітно по багряним від температури заслінкам, що прикривають величезні дюзи китоподібного балкер-спітса. Кілька розгінних туєрів, зістикованих з корпусом «Степового вовка», виблискували короткими спалахами паливних вихлопів, немов переморгуванням сигнальних вогнів. Пілоту нашого човника коштувало особливих зусиль і майстерності, щоб не тільки домовитися зі злощасним капітаном про вільне причалювання, а й наздогнавши втікач, пристикуватися до аварійного шлюзу. 
Теплого прийому я вже й не очікував. Більше того, весь шлях до нашої тимчасової дислокації по вузьких і нескінченних перехідних коридорах балкера супроводжували лише світлові вказівники, що гасли відразу ж за нашими спинами. Після остаточного прибуття на заброньоване для перекидання місце відкривалася вражаюча і гнітюча картина. Виявлялося, що практично весь екіпаж, лише шестеро осіб, тіснився в кількох десятках квадратних метрів житлово-побутового ярусу. Решта відводилася під вантаж, та ще й при тому й наднормативно. На щастя, медотсек, у якому, через дивацтво і планування, було кілька гібернаційних капсул, - а якщо бути точнішим, то всього три - був зовсім не зайнятий. Штатного фельдшера не було, зате його посаду суміщав з особливим небажанням суперкарго, який спеціалізувався на розподілі негабаритних мас. Утім, саме наше прибуття не повинно було заподіяти особливих незручностей екіпажу. Усього на п'ятдесят стандартних днів нас поміщали в анабіоз для особливої необхідності та внутрішньокорабельної регламентованості. І протягнувши через кілька портів трассерів гіперпозитації, мене і Берта, з легкістю і натхненністю виконаного обов'язку, необхідно було скинути посадковим модулем біля самої орбіти Гекати.
Так все і вийшло, не даючи нікому з нас двох часу для осмислення і лукавості сумнівів в істинності та необхідності вояжу до далекої планети. Матеріалів завдання, яке нам було вручено, виявилося зовсім небагато, вміщуючись у короткому тексті припису всього на одному аркуші. Його, після прибуття, я мав передати начальнику дослідницької станції, як свідчення наших особливих повноважень. Так само додавалася пояснювальна записка, що стосувалася особисто мене, але мала безпосередній стосунок до Берта. І це я сприймав абсолютно нормально і без особливих ексцесів. Адже мені добре була відома його цільова установка, експериментально забазована в геном біохома ще в Інституті. А передбачувана практична специфіка застосування біокібера залишалася відкритою і вельми відносною. 
Уся та інформація, яка вирощувалася у фізіопластичній структурі Берта, поки що тільки лише апробувалася і підлягала сумнівам і суворим перевіркам. То, що хлопці мудрували на випробувальному стенді з введенням нестандартних довідкових масивів, на початку лише викликало між нами, то сміх іронії, то злісні жарти. Але ми продовжували діяти, підкоряючись простій буденності і рутині роботи, а всі відчайдушні ідеї і повна свобода в можливості їх втілювати, ставали плановою необхідністю.
Беручи все це до уваги, я прекрасно розумів не настільки вже й приховувану суть свого раптового відрядження з Бертом на Гекату. Випадок, що стався там, не викликав особливих підозр, та й був не з розряду кримінальних. Мої побоювання стосувалися тільки затятої і швидкоплинної наполегливості самого начальства ІЕБ і прикріпленого якимось незрозумілим боком до цієї справи ВДР Космофлоту. Чим могла зацікавити, і вже тим паче занепокоїти, відділ Дослідження і розвідки, раптова смерть штатного афалін-працівника на прізвисько Чернець на мало значущій лабораторній Станції, я зрозуміти не міг. Далека планета, з широкими, можна сказати безкрайніми водними просторами. Вода на Гекаті займала понад 90% всієї поверхні, і тому саме ця планета стала так приваблювати наших функціонерів. Перспективи розробок підводних поселень підігрівали чиїсь інтереси у Вищій Раді, тому в глибини океану Гекати опустили, поки що тільки спочатку, одну науково-дослідницьку видобувну станцію, спершу спорядивши її приблизно з десятком вчених та іхтіологів. При цьому віддавши у їх підпорядкування кілька нечисленних загонів батинавтів. Подібні дослідження цілком можливо було благополучно проводити і на Землі. Навіщо ж варто було заганяти нещасних трудяг наукового фронту в таку далечінь на простори чужих вод?  
З матеріалів, які я перечитував кілька разів ще в посадковому човнику на підльоті до бувалого «Вовка», ставало все гранично ясно і виразно очевидно. Раптова трагедія сталася у вельми вузькому і замкненого маленькому світі глибоководної станції, розташованої в океані і позначеної на водній поверхні малим понтонним бакеном з кабінкою подобового чергового. Весь екіпаж складався з колективу кількістю в п'ять осіб солярно - земного типажу і групи дельфінів - афалін із трьох особин. Уся драма, що сталася, закінчилася так і не розпочавшись, обмежившись суїцидальним викидом на піщаний берег одного з дельфінів. Ченця знайшли тільки на другу місцеву добу, за дванадцять метрів від смуги прибою, вже мертвого і абсолютно висохлого. Мені ж необхідно було з'ясувати якусь емоційну складову психологічної атмосфери Станції та її мешканців. Така причина відправки ксеноеколога на загублену в просторі Наддалекого Екстерра планетку ще можна вважати виправданою. Але ось щодо Берта в приписному аркуші Справи стояла абсолютно розпливчаста резолюція: "Статус ексклюзивного спостерігача з дозволом допускати аналітичні висновки на основі інтегрованих експериментальних знань. Надати діяти самостійно".
 Залучати до складних комунікативних ситуацій представників штучного мислення вже було досить поширеною звичкою серед багатьох служб людського суспільства. Біохоми дуже швидко ставали чудовими помічниками практично у всіх сферах нашого життя, і космос не був тому винятком. Впоратися з подібним завданням легко міг би й інший біокібер, який пройшов у нашому Інституті інформаційну ініціацію. Для чого знадобилося переривати наші з хлопцями експерименти, варто було тільки будувати абсолютно порожні і зайві припущення.
Звичайно ж, ставало зрозумілим, що служба Безпеки вважала своїм обов'язком повністю відхреститися від пропозиції відвідати Гекату. Навіть від абсолютно прозорої поради ознайомитися з фактами події офіціали Служби з посмішкою ухилилися. Чи їм розгрібати чуттєві й емоційні перипетії, що, найімовірніше, побутують на Станції, і призводять псевдорозумних істот до «спонтанних НП наслідків». І заперечувати подібному формулюванню не мало жодного сенсу, лише покірно підкоряючись адміністрації Всесвітньої Ради, яка вимагала ясності, точності, старанності, а головне - послідовності в дослідницьких вишукуваннях чужих світів. Ось тут і годилися ми, ксеноекологи з ухилом у психокореляцію. 
Взагалі-то, вся наша служба побудована на не дуже простому завданні складання алгоритмів для двох і більше самостійних величин, що проходять взаємодію в різних умовах інших планет. Але затребуваність у професії, до якої належу і я, залишається не такою вже й високою. Багато хто з нас поповнює своєю присутністю провінційні термінали і порти планет Сонячної системи. Зрідка, когось можна зустріти в невеликих вахтових колективах форпостних баз, десь на задвірках населеного Простору, або в секторі Крайніх зірок. І, звісно ж, мало кому випадає щастя працювати в Даль - розвідці, прикрашаючи своєю присутністю коридори і побутові яруси флагман - рейдерів Космофлоту, десь у шалених далечінях нашої Галактики, на підступах до невідомих планет. Мені ж пощастило трохи менше, чому варто було відверто порадіти. Удостоївшись потрапити прямо в ІЕБ, до хлопців, які займаються нейронно-синапсним програмуванням, я покірно віддав перевагу неквапливій роботі, яка від самого початку здавалася абсолютно нудною. Тривала в часі рутина поглинула мене настільки, що тепер я з якимось неясним для самого себе здриганням сприймав різкі зміни свого порядку життя, на зразок вильоту в Далекий Екстерр, до поясу Койпера. Усі ці докучливі колотнечі з докладними інструктажами від спеців, зайві обов'язки, що накладаються на тебе в техніці безпечної поведінки у відкритому просторі чергового планетарного екзооб'єкта, просто втомлювали. А стомлююче вивчення посібника користування скафандром взагалі вибивало мене зі стабільної колії бадьорого настрою, вганяючи в трепет і паніку. Ні, вже краще бути там, де ти себе особливо комфортно і приємно відчуваєш, залишаючись, нехай і несуттєво, необхідним, ніж заради інтересу, намагатися роздивлятися через прозоре забрало гермошолома, що здавлює, сонця і зірки далеких світів.
Берт був зовсім іншим, радикально відрізняючись від мене. Він найімовірніше нагадував дитину, відкриту і задумливу, постійно флегматично налаштовану до всього навколо. Але при цьому сприйняття його залишалося напрочуд безпосереднім. Скажімо, весь сенс і процес перебування в гібернаційному сні, за моїми поясненнями, він переклав для себе на міф про набуття Небесного Єрусалиму. Нехай так, але тільки б не мати зайвих проблем із підключенням анабіозної камери та вмовлянням допитливого біокібера з приводу довгого штучного сну. Варто було, звісно, взяти на замітку подібне недопрацювання з конкретизацією простої людської функції. А найдурніший теологічний фінт наших розумників пригадати після повернення. Але на той момент я бажав якнайшвидше опуститися в благодатні обійми Морфея, намагаючись не миготіти перед похмурим фельдшером - карго, щоб залишити про себе хоч трохи приємного враження.