12

                                                                 12 
                         
За своїм технічно-архітектурним компонуванням весь комплекс «Медуза» являв собою доволі розтягнуту споруду. Інший раз перехід з одного цільового корпусу в інший міг займати по кілька десятків хвилин. А якщо мова заходила про технічні приміщення або видобувні агрегати, периметрально розташовані на шельфі, то найчастіше для переміщення доводилося користуватися зусиллями «Конячки». Весь діаметральний розмір Станції, включно з віддалено розташованою «Гірляндою», становив трохи більше кілометра. Заповітний же розлом Дюранга відстояв точно за дванадцять кілометрів точно в південному напрямку і йшов на глибину відносно нульової точки Станції на три кілометри.
Перевіряти власну здогадку з особистою відвідуванням Інформаторію я не став. Вистачило і тих доступних загальновідомих матеріалів про відкриття Розлому, які були доступні з корду моєї каюти. Як не шкода, але Берт був абсолютно правий з приводу Теорії і виявлення дивного природного утворення. А відкриття його аномальності якраз і належало самому Дьондюрангу, який відвідав Гекату з Третьою і Четвертою, останньою, експедицією. Вона - то й стала фатальною для біокібера, коли після нейтринного викиду з розлому він загинув під час занурення. Точніше, тіло не виявили і було зроблено гнітючий, але задовольняючий адміністрацію Четвертої, висновок, що тіло старого біохома просто розпалося, не витримавши природного катаклізму. На мій погляд, вельми поспішно, абсолютно по - дилетантськи і зрадницьки низько щодо самого Дьондюранга.
 Роботи швидко згорнули, побоюючись можливих повторів, подібних до того, що сталося, і переконані в майбутньому й надалі відвідуванні планети та продовженні досліджень. Що ж - не дарма! Буквально, через три стандартних роки на шельфі місцевого океану з'явився науково-видобувний комплекс «Медуза».   
Дана мною ще з вечора заявка про необхідність відвідування Розлому і призначеного для подібної екскурсії устаткування була вивішена на призначеному місці в Інформаторії та занесена в реєстраційний журнал. Але про всяк випадок я все ж продублював її у вигляді особистого прохання до самого Фаллада.
Відповідь прийшла лише опівдні за внутрішнім часом і в досить одноманітній і простій формі. Особистий зв'язок на «Медузі» був не в пошані, мовчазно шанований вельми кепським тоном. Пояснювалося це тим, що малий контингент Станції сприяв частішому спілкуванню. Та й проблеми вирішувалися безпосередньо в частих зустрічах у їдальні, ніж за «незапланованим» викликом через екран. І тому особистий простір став на «Медузі» недоторканним табу навіть для звичайних відеовізитів.
Обличчя начальника станції виглядало стурбованим вирішенням якогось певного завдання. До того ж Фаллада навіть не намагався дивитися в екран на співрозмовника:
- Макс, якого біса вам знадобилося лізти в цю прірву?!
До невимушеної манери спілкування на Станції я вже поступово почав звикати, і переставав ставити акценти в етикеті спілкування.
- Мені необхідно оглянути Розлом для повнішої картини того, що відбувається.
- Вам мало того, що ви знайшли вчора на одному з островів Тетіса? До речі, дані проб уже відомі?
- Так, але для більшої переконливості їх ще необхідно порівняти з біоєвгенічною картою самого Ченця. 
- Отже, структурна природа «сирен» стає більш стійкою, - Фаллада втомлено потер обличчя. Ставало зрозумілим, що минулу ніч він абсолютно провів без сну. Цікаво було б дізнатися причину його безсоння.
- Це ще не відомо. Усі проби засновані на білкових структурах РНК і ДНК і не мають жодних побічних домішок. І вже, звісно, там абсолютно немає невловимих нейтрино, які ще й незрозуміло, як мають утримуватися в структурній основі НД.
- Залишимо ці вельми сумнівні міркування на потім, - Генріх одягнув окуляри, що мене трохи здивувало - я вперше бачив його з цим офтальмологічним пристосуванням. Виглядав він зовсім по-іншому, ніж завжди. - Ви все ж таки так і не описали мені чіткої причини для відправки до Розлому?
Голосно видихнувши через ніс і відвівши погляд убік, я спробував сформулювати привід стисліше, але зрозумів, що навіть для самого себе не можу виразно визначити, яких результатів хотілося б досягти, прямуючи до цього природного утворення. Заради чого, власне, затівати подібну авантюру: зовнішній огляд і поверхнева розвідка, які принесуть ще менше результатів, ніж є ті, що накопичені за кілька років і є в доступі Інформаторію? А на власні враження не варто було покладати особливих надій, оскільки вони можуть виявитися малозначними і не настільки інформативними. Тим паче, що вилазка може тривати всього кілька годин чистого часу.
Моїм рішенням було сказати Фалладі тільки частину правди:
- Необхідно перевірити деякі викладки і припущення з приводу бі - кристалічної Теорії Яновського. Взяти геологічні зразки і необхідні проби.
- Максиміліане, не намагайтеся за розумними словами заховати власну цікавість. Такого старого, як я, не проведеш. Ви надумали відвідати це жерло, найімовірніше, наслухавшись усіляких байок від Татсона.
- Яких, наприклад? - моє здивування було абсолютно відвертим.
- Про сумнівний взаємозв'язок Розлому і його тектонічної активності з появою дублів на просторах Станції?
- А ви самі - то зможете в строго об'єктивній і логічно обґрунтованій формі підтвердити існування НД? Адже з нашої бесіди виходило, що всі ці «привиди» були лише плодом ментальної проекції загиблого дельфіна?
- Тобто, мого пояснення, як наукового експерта, абсолютно недостатньо. І тепер, відкидаючи всякі авторитетності, покластися на власний дотик?
Остання фраза, більш за все, звучала як твердження змішане із сарказмом і насмішкою, аніж поставлене запитання.
- Майже так, - я вже внутрішньо махнув на все рукою, аби не вплутуватися в чергову безглузду суперечку.
- Гаразд, - Генріх подивився на мене крізь свої широкі окуляри, які надавали йому якусь солідність і вагомість. - За хвилин двадцять Роллан чекатиме на вас біля екіпірувальної гідраріуму. Він має змінити Філіпа після добового чергування на «Рифі». Тож, збирайтеся. Щоправда, речей не багато беріть - підете на улюбленій «Конячці» Ро, а вона вельми мініатюрна.
- Ну це мені вже добре відомо. - Мій настрій буквально на очах ставав дедалі оптимістичнішим, що, своєю чергою, неможливо було приховати від пронизливого погляду Фаллади. - Дякую, Генріху!
- Постарайтеся не піддаватися на всілякі дивацтва і залишитися з тверезою головою вченого.
Ствердно кивнувши у відповідь, тільки для того, щоб задобрити Старого, я поспішно вимкнув екран і став збирати свій речовий кейс. Нічого особливого мені брати так і не довелося. Але ось щось з екіпіровки батинавтів для тривалого занурення, мені б могло стати в нагоді, прикладом, гідро-дермічна оболонка. Тож я бігом поквапився в бік гідраріуму.
Розгалуження коридорів усе ще плутало мене, змушуючи натикатися на технічні підсобки і ніші, заводячи то в глухі куточки з невеликими округлими ілюмінаторами незрозумілого призначення, то до відверто порожніх стін із розкритою обшивкою. Вони нагадували мені найбільше рвані рани з нутрощами прихованої проводки, що визирають, залишені скальпелем невдалого хірурга. Заскочивши в чергове перехрестя, я із задоволенням побачив довгоочікуваний натяк на правильність обраного напряму - у дверному отворі, до якого вів похилий пандус, виднівся освітлений басейн для афалінів. За ним знаходилася довгоочікувана екіпірувальна.
Саме в цей момент у розкритому проході промайнула чиясь тінь.
- Гей, Ро, сподіваюся, я встиг вчасно? - я попрямував до дверей пандусом.
- Вибачте, - незнайома людина вийшла з-за перегородки, - схоже, що ми ще не знайомі?
Голос невідомого був абсолютно спокійний і м'який, без жодних тембрів напруження і загрози. Саме це мене й підкупило. Сам він мав доволі простий вигляд, мало чим відрізняючись від звичайного гідронавта. Розвинені грудні м'язи виділялися на темному комбі батинавта, що обтягував тіло. Коротка срібляста шевелюра надавала чоловікові більше зрілості, відкриваючи широке, ледь поцятковане зморшками лоба. Це його не старило, а навіть навпаки, вносячи в увесь портрет якусь моложавість.
- Ви?!!. - потягнув було я від несподіванки. - Віктор Полозов?!
- Вибачте, але мені здається, що ми ще не знайомі. Принаймні, на «Медузі» я знаю всіх, - він абсолютно відверто, але скромно, посміхнувся. Потім, після дуже короткої розгубленості, промовив: - Але ось із вами ми... 
- Зовсім не зустрічалися. Ніколи, - додав з наголосом я, намагаючись впоратися з хвилюючим приголомшенням, яке виникло миттєво. - Ваше справжнє ім'я Дьондюранг?
- Що ж, так колись мене теж іменували, ще в Інканському комбінаті біокібернетики. І після...
- Тепер він трохи інакше зветься, - випадково перебив його я. - Досить цікаво зустріти вас тут. Дивно, але як ви тут опинилися?
Він не відповів на запитання, а тільки дивно подивився на мене, витримуючи довгу мовчазну паузу. В очах не було ні переляку, ні лукавої хитрості, а лише спокій і прямота.
- На скільки я можу судити, ви і є той самий ксеноеколог, що прибув кілька днів тому з Бертом. Максиміліан Ковальський?
- Просто, Макс. Так набагато коротше...
- І звичніше, - Дьондюранг пройшов усередину, щоб забрати свої речі. - До слова, Берт уже встиг дещо розбовтати про вас.
- Зачекайте, - я все ще ніяк не міг повірити, що зустрів і споглядав справжню легенду біоніки. - Мені б хотілося поговорити з вами більш докладно.
- Я абсолютно не проти цього. Але як видно, зараз для розмови не настав час.
Ми обидва стояли біля входу, загороджуючи один одному дорогу. 
- У вас певне завдання?
- Так. Ось впряжуся зараз у « Сільдь» і вирушу до плантації. Потім, можливо, доведеться відвідати «Землю». Якщо хочете, можемо здійснити цей вояж удвох.
- На превеликий жаль, у мене абсолютно протилежний маршрут. Необхідно вирушати до Розлому, провести там деякі роботи.
- Ось бачите. - Дьондюранг усе ж таки протиснувся і вийшов, несучи в одній руці речовий кейс, а в іншій тримаючи зв'язку з двох балонів акваланга. - Тож - до зустрічі!
- Хотілося б. Та тільки, де вас знайти, адже ви настільки невловимі.
- Не перебільшуйте, Макс, - він пройшов пандусом і зупинився внизу. - Я завжди мешкаю в кают-компанії. Вельми доступне і досить громадське місце. Тож буду на вас чекати. 
Дьондюранг ішов спокійно і дуже природно, без поспіху, незграбності і натягнутої на себе, суворої прямоти. Дивлячись йому слідом, я все намагався зрозуміти, що сталося зараз, яку важливість було упущено, не помічено мною від неуважності та хвилювання. Гаразд, насамперед необхідно було виконати запланований візит «Рифа» і Розлом. При цьому цілком вистачило б часу обміркувати майбутню розмову з легендарним біокібером і поставити йому не одне з делікатних запитань, що турбували мене дедалі більше.
Вже біля самих дверей екіпірувальної я абсолютно виразно згадав ту високу і невідому постать, що мигцем виникла вдалині, вчора під час відвідин острова. Однозначно, фактура і силует вельми були схожі з Дьондюрангом.
Дещо пригадавши, я рвонувся до низки екіпірувальних боксів, шукаючи на одних із вузеньких дверцят ім'я зустрінутого біокібера. З третьої спроби мені вдалося зупинити свій пошук. У сенсорному віконці розпізнавання світилося зеленим світлом абсолютно незнайоме мені ім'я: Августин Сантос. Потім з'явився усміхнений вигляд самого біохома. Однак, досить дивна іронія назвати самого себе на честь одного з давніх святих середньовіччя.  
Двері приміщення різко відварилися і в отворі з'явився Роллан Гері з речами. Його борода стала трохи більшою і неохайнішою. Намагаючись надати собі образ безпосередності та ознайомлення з вперше баченим, я з цікавістю почав водити поглядом інтер'єром екіперовочної.
- Ви вчасно, - фраза прозвучала буденно і дещо натягнуто. - Я тут дещо прихопив для занурення. Тож можете не турбуватися, забезпечимо всім, що необхідно. Де глайдер вже знаєте. - Він дав мені кейс і важкий ранець. - Вантажтеся і чекайте.
Довелося підкоритися. Але при цьому мене охоплювала дивна хвилююча нетерплячість від розуміння того, що чекало на мене сьогодні.