12

12
                         
За своєю технічно – архітектурною компоновкою весь комплекс «Медуза» був досить розтягнутою спорудою. Іноді перехід з одного цільового корпусу в інший міг займати кілька десятків хвилин. А якщо мова заходила про технічні приміщення або видобувні агрегати, що периметрально розташовані на шельфі, то найчастіше для переміщення доводилося користуватися зусиллями «Кіньки». Весь діаметральний розмір Станції, включаючи і віддалено розташовану «Гірлянду», становив трохи більше кілометра. Заповітний розлом Дюранга відстояв точно за дванадцять кілометрів точно в південному напрямку і йшов на глибину щодо нульової точки Станції на три кілометри.
Перевіряти власний здогад із самовідвідуванням Інформаторія я не став. Досить і тих доступних загальновідомих матеріалів про відкриття Розлому, які були доступні з корду моєї каюти. Як не шкода, але Берт був абсолютно правий з приводу Теорії та виявлення дивної природної освіти. А відкриття його аномальності, якраз і належало самому Дьондюрангу Гекату, що відвідав, з Третьою і Четвертою, останньою, експедицією. Вона – то й стала фатальною для біокібера, коли після нейтринного викиду з розлому він загинув під час занурення. Точніше, тіло не виявили і було зроблено гнітючий, але який задовольняє адміністрацію Четвертої, висновок, що тіло старого біохома просто розпалося, не витримавши природного катаклізму. На мій погляд, дуже поспішно, абсолютно дилетантською і зрадницьки низько щодо самого Дьондюранга.
 Роботи швидко згорнули, побоюючись можливих повторів подібних до того, що сталося, і переконані в майбутньому й надалі відвідуванні планети та продовженні досліджень. Що ж – не дарма! Буквально, через три стандартні роки на шельфі місцевого океану з'явився науково – видобувний комплекс «Медуза».
Дана мною ще з вечора заявка про необхідність відвідування Розлому та призначеного для подібної екскурсії обладнання була виважена на належному місці в Інформаторії та занесена до реєстраційного журналу. Але про всяк випадок я все ж таки продублював її у вигляді особистого прохання до самого Фалладі.
Відповідь прийшла лише опівдні за внутрішнім часом і в досить одноманітній і простій формі. Особистий зв'язок на «Медузі» був не в честі мовчазно шанований дуже поганим тоном. Пояснювалося це тим, що малий контингент Станції сприяв більш частому спілкуванню. Та й проблеми вирішувалися на пряму в частих зустрічах у їдальні, ніж за незапланованим викликом через екран. І тому особистий простір став на «Медузі» недоторканним табу навіть для звичайних відеовізитів.
Обличчя начальника станції виглядало стурбованим рішенням якогось певного завдання. До того ж, Фаллада навіть не намагався дивитися в екран на співрозмовника:
- Максе, якого біса вам знадобилося лізти в цю прорву?!
До невимушеної манери спілкування на Станції я вже поступово почав звикати і переставав ставити акценти в етикеті спілкування.
- Мені необхідно оглянути Розлом для повнішої картини того, що відбувається.
- Вам мало того, що ви знайшли вчора на одному із островів Тетіса? До речі, ці проби вже відомі?
– Так, але для більшої переконливості їх ще необхідно порівняти з біоєвгенічною картою самого Монаха.
- Значить, структурна природа «сирен» ставати більш стійкою, - Фаллада втомлено потер обличчя. Ставало зрозумілим, що минулу ніч він провів без сну. Цікаво було б дізнатися про причину його безсоння.
– Це ще не відомо. Всі проби засновані на білкових структурах РНК і ДНК і не мають жодних побічних домішок. І вже, звичайно, там зовсім немає невловимих нейтрино, які ще й незрозуміло як мають утримуватися у структурній основі НД.
- Залишимо ці дуже сумнівні міркування на потім, - Генріх одягнув окуляри, що мене трохи здивувало - я вперше бачив його з цим офтальмологічним пристосуванням. Виглядав він зовсім інакше, ніж завжди. – Ви все ж таки так і не описали мені чіткої причини для відправки до Розлому?
Гучно видихнувши через ніс і відвівши погляд убік, я спробував сформулювати привід стисліше, але зрозумів, що навіть для самого себе не можу чітко визначити, яких результатів хотілося б отримати прямуючи до цієї природної освіти. Заради чого власне затівати подібну авантюру: зовнішній огляд і поверхнева розвідка, які принесуть ще менше результатів, ніж є ті, що накопичені за пару років і доступні в Інформаторії? А на власні враження не варто було покладати особливих надій, оскільки вони можуть виявитися незначними і менш інформативними. Тим більше, що вилазка може тривати лише кілька годин чистого часу.
Моїм рішенням було сказати Фаллад тільки частину правди:
- Необхідно перевірити деякі – які викладки та припущення з приводу бі – кристалічної Теорії Яновського. Взяти геологічні зразки та необхідні проби.
- Максиміліане, не намагайтеся за розумними словами сховати власну цікавість. Такого старого, як я, не проведеш. Ви надумали відвідати це жерло швидше за все наслухавшись усіляких байок від Татсона.
– Яких, наприклад? - Моє здивування було зовсім відвертим.
- Про сумнівний взаємозв'язок Розлому та його тектонічної активності з появою дублів на просторах Станції?
- А ви самі – то зможете у строго об'єктивній та логічно обґрунтованій формі підтвердити існування НД? Адже з нашої розмови виходило, що всі ці примари були лише плодом ментальної проекції загиблого дельфіна?
- Тобто мого пояснення як наукового експерта зовсім недостатньо. І тепер, відкидаючи всякі авторитетності, покластися на власний дотик?
Остання фраза, найбільше, звучала як твердження змішане з сарказмом і глузуванням, ніж питання.
- Майже що так, - я вже внутрішньо махнув на все рукою, аби не вплутуватися в чергову безглузду суперечку.
- Гаразд, - Генріх подивився на мене крізь свої широкі окуляри, які надавали йому якусь солідність і вагомість. - За хвилин двадцять Роллан чекатиме на вас біля екіпірувальної гідаріуму. Він має змінити Пилипа після добового чергування на «Ріфі». Тож збирайтеся. Щоправда, речей не багато беріть – підете на улюбленій «Коні» Ро, а вона дуже мініатюрна.
- Ну, це мені вже добре відомо. - Мій настрій буквально на очах ставав дедалі оптимістичнішим, що у свою чергу неможливо було приховати від пронизливого погляду Фалади. – Дякую, Генріху!
- Постарайтеся не піддаватися на будь-які дива і залишитися з тверезою головою вченого.
Ствердно кивнувши у відповідь тільки для того, щоб задобрити Старого, я поспішно вимкнув екран і став збирати свій речовий кейс. Нічого особливого мені брати не довелося. Але ось що - то з екіпірування батинавтів для довгого занурення, мені могло б стати в нагоді, наприклад, гідро - дермічна оболонка. Так що я бігом поквапився у бік гідаріуму.
Розгалуження коридорів все ще плутало мене змушуючи натикатися на технічні підсобки та ніші, заводячи то в глухий кут з невеликими округлими ілюмінаторами незрозумілого призначення, то до відверто порожніх стін з розкритою обшивкою. Вони нагадували мені найбільше рвані рани з виглядаючими нутрощами прихованої проводки, залишені скальпелем невдалого хірурга. Зайшовши в чергове перехрестя, я із задоволенням побачив довгоочікуваний натяк на правильність обраного напрямку – у дверному отворі, до якого вів похилий пандус, виднівся освітлений басейн для афалінів. За ним знаходилося довгоочікуване екіпірування.
Саме в цей момент у розкритому проході майнула чиясь тінь.
- Гей, Ро, сподіваюся я встиг вчасно? – я попрямував до дверей пандусом.
- Вибачте, - незнайома людина вийшла з-за переборки, - схоже, що ми ще не знайомі?
Голос невідомого був зовсім спокійний і м'який, без будь-яких тембрів напруження та погрози. Саме це мене й підкупило. Сам він виглядав досить просто, мало чим відрізняючись від звичайного гідронавту – глибоководника. Розвинені грудні м'язи виділялися на темному комбі батинавта, що обтягує тіло. Коротка срібляста шевелюра надавала чоловікові більше зрілості, відкриваючи широке ледь поцятковане зморшками чоло. Це його не старило, а навіть навпаки, вносячи у весь портрет якусь молодість.
- Ви?! - потягнув я від несподіванки. - Віктор Полозов?!
- Вибачте, але мені здається, що ми не дуже знайомі. Принаймні на «Медузі» я знаю всіх, — він відверто, але скромно, посміхнувся. Потім, після дуже короткої збентеження сказав: - Але ось з вами ми ...
- Цілком не зустрічалися. Ніколи, - додав з наголосом я, намагаючись впоратися з хвилюючим приголомшенням, що миттєво виникло. - Ваше справжнє ім'я Дьондюранг?
- Що ж, то коли - то мене теж називали, ще в Інканському комбінаті біокібернетики. І після…
- Тепер він трохи інакше зветься, - випадково перебив його я. - Досить цікаво зустріти вас тут. Дивно, але як ви тут опинилися?
Він не відповів на запитання, а тільки дивно подивився на мене, витримуючи довгу мовчазну паузу. В очах не було ні переляку, ні лукавої хитрості, а лише спокій та прямота.
- Наскільки я можу судити, ви і є той самий ксеноеколог, що прибув кілька днів тому з Бертом. Максиміліан Ковальський?
- Просто, Максе. Так набагато коротше.
- І звичніше? - Дьондюранг пройшов усередину щоб забрати свої речі. - До речі, Берт уже встиг дещо розболтати про вас.
- Стривайте, - я все ще ніяк не міг повірити, що зустрів і бачив реальну легенду біоніки. - Мені хотілося б поговорити з вами більш докладно.
– Я зовсім не проти цього. Але, як видно, зараз цьому не настав час.
Ми обидва стояли біля входу, загороджуючи один одному дорогу.
- У вас певне завдання?
- Так. Ось впряжуся зараз у «Селедець» і вирушу до плантації. Потім, можливо, доведеться відвідати Землю. Якщо хочете, можемо зробити цей вояж удвох.
- На превеликий жаль, у мене зовсім протилежний маршрут. Необхідно вирушати до Розлому, провести там деякі роботи.
- Ось бачите. - Дьондюранг все ж протиснувся і вийшов несучи в одній руці речовий кейс в іншій, тримаючи зв'язку з двох балонів аквалангу. – Тож – до зустрічі!
- Хотілося б. Та тільки де вас знайти, адже ви настільки невловимі.
- Не перебільшуйте, Максе, - він пройшов пандусом і зупинився внизу. – Я завжди мешкаю у кают – компанії. Досить доступне і досить громадське місце. Так що вас чекатиму.
Дьондюранг йшов спокійно і дуже природно, без поспіху, незграбності та натягнутої на себе суворої прямоти. Дивлячись йому вслід, я намагався зрозуміти, що сталося зараз, яка важливість була втрачена, не відзначена мною від розсіяності і хвилювання. Гаразд, насамперед необхідно було здійснити запланований візит «Ріфа» та Розлом. При цьому цілком вистачило б часу обміркувати майбутню розмову з легендарним біокібером і поставити йому не одне з делікатних питань, які турбували мене дедалі більше.
Вже біля самих екіпірувальних дверей я цілком виразно згадав ту високу і невідому фігуру, яка мигцем виникла вдалині, вчора при відвідуванні острова. Однозначно, фактура і силует дуже схожі з Дьондюрангом.
Дещо згадавши, я рвонувся до ряду екіпірувальних боксів шукаючи на одній з вузеньких дверцят ім'я зустрінутого біокібера. Із третьої спроби мені вдалося зупинити свій пошук. У сенсорному вікні розпізнавання світилося зеленим світлом зовсім незнайоме мені ім'я: Августин Сантос. Потім з'явився образ усміхненого самого біохома. Проте, досить дивна іронія назвати себе на честь одного з давніх святих середньовіччя.
Двері приміщення різко відварилися і в отворі з'явився Роллан Гері з речами. Його борода стала трохи більшою і неохайною. Намагаючись надати собі образу безпосередності та ознайомлення з першим баченим, я з цікавістю став водити поглядом по екіпірувальному інтер'єру.
- Ви вчасно, - фраза пролунала повсякденно і дещо напнуто. - Я тут дещо - що прихопив для занурення. Отже, можете не турбуватися, забезпечимо всім, що необхідно. Де глайдер уже знаєте. - Він дав мені кейс і важкий ранець. - Завантажуйте і чекайте.
Довелося підкоритися. Але при цьому мене охоплювала дивна захоплена нетерплячість від розуміння того, що чекало на мене сьогодні.