Космічну тишу почали наповнювати різноманітні звуки. Відчувалося: от-от у вічному вакуумі космічного простору щось станеться. Планети раптом галасливо зарухалися. Сонце осяяло свої володіння аж до найвіддаленіших куточків. Його поява одразу привернула до себе увагу. Кожен помітив: Сонце сьогодні не в гуморі.
— Тиша, будь ласка, — мовило світило, яке головувало на сьогоднішньому дійстві. — Ну і безлад у нашій Сонячній системі. Коли вже настане хоч якийсь порядок? Для кого я взагалі тут стараюся? Бачить Кассіопея, не втримаюся — й одного дня спопелю всіх. Мандруйте собі тоді Всесвітом як астероїди й метеорити.
Погрози подіяли: Сатурн із Юпітером, а за ними й Нептун вишикувалися, як на шкільній лінійці. Меркурій, Венера і Марс, які перебували до Сонця ближче, не бажали зайвий раз дратувати світило: тихенько собі чекали початку.
— Хто сьогодні відсутній? — нарочито суворо запитало Сонце: більше для годиться, бо ж усі знали, що до восьми воно вже певно здатне порахувати.
— Уран. Але у нього поважна причина, — почав захищати сусіда Нептун.
— Добре. Гаразд. Хто ще? — вже не так грізно, втім, досі не дуже привітно продовжило Сонце.
— Земля, — шепнула Венера у вихор однієї з бур, що розвіювалась біля неї.
— Хто-хто? — перепитало Сонце.
Венера знову щось ледь чутно бовкнула.
— Говори сміливіше, — кинув їй Сатурн.
— Ох, знову ця Земля... — висловив невдоволення Юпітер. — Така вже цяця…
— Землю не запрошено, — спалахнуло гнівом Сонце. — Сьогодні 2040 рік і ми зібрались на великий парад планет, аби вирішити, що робити із Землею. Точніше, з її мешканцями. Ті мурахи корчать із себе казна-кого. З ними завжди якісь проблеми.
— Знищити всіх до бісової матері! — одразу ж вигукнув Юпітер — п’ята й найбільша планета в Сонячній системі. Його сусіди Марс і Сатурн навіть здригнулись від такого несподіваного гніву.
— Звідки стільки ненависті? Проявіть повагу до живих істот, — мовило Сонце у спробі заспокоїти розбурхані збори.
Юпітер отетерів.
— Ви про яких істот ведете мову? Про тих недоумків — людей? Їм виділили унікальну планету, єдину й неповторну. А вони заради папірців, які називають грошима, отруїли власну питну воду і зіпсували повітря, яким дихають! Уже хтозна-чим харчуються, постійно чубляться одне з одним... І їх іще жаліти?
— Це він за своє майбутнє хвилюється, — підморгнув Сатурнові Нептун.
— Юпітере, я розумію твоє роздратування, — мовило Сонце, — але май повагу. Вони все ж таки люди!
— І що? Хто взагалі такі ці люди, і чому ми маємо терпіти всі їхні витівки?
— Ну, по-перше, бо ми старші й мудріші. А по-друге, бо вони ж такі кумедні, — Сонце не втрималось і несподівано зареготало; із нього в усі боки линули ніжні промінчики. — Люди завжди такі задумливі й поважні, ніби від їхнього рішення щось у цьому Всесвіті залежить.
Зборами пронісся заразний регіт, а земляни згодом відчули черговий сплеск дев’ятибальних магнітних бур.
Нареготавшись удосталь, Сонце продовжило збори.
— До промови запрошується Юпітер. Тільки говори лаконічно і без зайвих емоцій, — наголосило світило.
— Пропоную знищити людей на планеті Земля як загрозу всій Сонячній системі.
Марс із Венерою лише тяжко зітхнули.
— Ви подивіться, друзі, що вони коять, — продовжував Юпітер. — Вони зробили майже непридатною для життя власну планету, а тепер планують переселитися на нас! І зробити з нами те саме! Ви ж чудово пам’ятаєте, що вони скоїли з Марсом і Венерою. Така ж доля чекає усіх нас.
— За себе хвилюється — він-бо наступний, — знову підкололи Сатурн із Нептуном.
Їх, схоже, найменше цікавила тема сьогоднішніх зборів. І невипадково. Нептун — восьма і крайня планета Сонячної системи, а Сатурн — шоста. Вони поки перебувають на безпечній відстані від Землі, а точніше — землян. Клімат на них і відстань до цих планет поки є суттєвою перепоною для їх експансії та колонізації людьми. Тому вони, як ті двієчники із задніх парт, переймалися власними справами й увесь час жартували з цього забавного дійства.
— А яку зброю вони винайшли! — вів далі Юпітер. — Із нею не те що людство — планети можна знищувати! Мусимо не дати заразі розповсюдитись. Знищити всіх людей на Землі! — емоційно завершив він.
— Підтримую, — десь із далеку ледь чутно відгукнувся Меркурій. — Чув, вони дізналися про мої діаманти. Ви хоч уявляєте, на що вони мене перетворять, оцінивши їх вартість?
— Це точно, — знову зітхнули Марс і Венера.
— Та що з ними панькатися! Люди — це вірус. Потрібно його знищити, доки не розповсюдився, — наполягав Юпітер, і від його голосу здригалось усе довкола.
Так, непомітно планети розділилися на три ідеологічні групки: Юпітер із Меркурієм, Марс із Венерою та Нептун із Сатурном.
Голова зборів оголосив наступного промовця:
— До слова запрошується Марс.
Четверта планета Сонячної системи — між Землею та Юпітером — зробила паузу, набрала в легені повітря, а потім із сумом і тяжким від лихої долі голосом промовила: