Пара для вовчиці
3. Оксана
Я рішуче набираю номер телефону, вказаний у повідомленні в додатку.
– Алло, добрий вечір. Я з приводу доставки… – починаю розмову.
– Доброго вечора, – чую той самий приємний голос та відчуваю як починає гупати моє серце. – Вибачте, але моя зміна на сьогодні закінчилася.
– Вибачте, що потурбувала, – швидко скидаю. Дурепа. Ну нащо було турбувати хлопця? Може мені просто привиділося? Я так сумую за своїми, що починаю бачити вовків у простих містянах.
Через хвилину мій телефон оживає повідомленням:
«Приходь о восьмий в «Пантеру».
Що? Це типу він мені запрошення кидає?
«Домовилися» – швидко відповідаю я.
Що ж, у натовпі навіть краще, більше шансів розчинитися, але втім складніше, бо можна випадково привернути зайву увагу. То ж мені потрібно бути вкрай обережною.
Я дивлюся на себе у дзеркало – приваблива, навіть дуже – струнка фігура, виразні очі, а ось й моя тінь. Тінь вовчиці, що завжди зі мною.
«Стережись мисливця», – шепоче вовчиця, я киваю.
Швидко втягаю шкіряні брюки та в’язану туніку з білої шерсті, високі чоботи на платформі та викликаю таксі.
За вікном ллє дощ, гримить грім. Негода розгулялася не на жарт.
Таксист на щастя попався мовчазний, ми пробираємося скрізь затори та негоду до клубу. Я чула про це містечко, його дуже любить столична молодь, втім сама ніколи не бувала.
#24 в Містика/Жахи
#392 в Фентезі
#77 в Міське фентезі
Відредаговано: 23.10.2022
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
