Глава 32 парадокс знань

— Привіт, Богу Часу.

— Здрастуй, гостю Потойбіччя, який вирішив влаштувати тут хаос. Але нічого страшного, я все виправлю.

І тут під ногами всього війська з'явилося магічне коло з малюнком годинника, стрілки якого йшли назад.

— Невже ти вирішив повернути мене до того часу, коли я був слабким? Непогана ідея, проте в мене є контраргумент.

Після цих слів Гвард зробив крок вперед — усі мечі, що були з краю крил, засвітилися, а в руках з'явилися леза того ж самого світла. Кіра зробив аналогічно, і вони втикнули мечі в підлогу. Після чого заклинання Оріона зламалося, а на все Потойбіччя пролунав звук побитого скла.

— Оріоне, ти зробив дивну річ, як на того, хто бачить майбутнє.

— Я не дивлюся в майбутнє, бо не хочу. Для мене це сила, яка вбиває весь інтерес, а ще бачення того, що буде далі — дуже дивна річ, бо вона показує всі можливі варіанти, немає єдиного істинного варіанту, який точно буде. Той факт, що ти додумався нейтралізувати моє заклинання тією ж магією, дуже цікавий.

— Чесно кажучи, я розчарований. Я пам'ятаю, що навіть із підтримкою богів тобі було важко впоратися з Тартаносом, але зараз тобі доведеться битися не лише проти нього, а й проти сотні богів та Гварда, тож тобі кінець.

— Ми це ще побачимо. Ти лише нащадок тих, кого створив я з колегами. Тому не смій думати, що ти хоч чогось вартий.

Після чого весь світ став чорно-білим. Для Оріона час був заморожений — Бог Часу вже почав відмотувати час назад, як тут усе отримало кольори, а час продовжив іти.

— Неможливо! Як?!

— Дурню, ти навіть не помітив, що крила Гварда продовжили світитися. Твоя сила знову була нейтралізована. Як же мені смішно з богів: ця неймовірна самовпевненість, ніби їх неможливо зачепити.

Тартанос підійшов ззаду Оріона й відрізав йому ноги. Бог Часу відразу впав, почав використовувати відмотку часу, аби відновитись, але навіть це було відмінено. Кіра підійшов до нього, дивлячись на Оріона як на ніщо.

— І це перший бог за народженням та положенням в ієрархії богів! Знай тебе погубив далеко не я, а твоя самовпевненість. Коли всі боги об'єднувалися, щоб хоч якось відбитись від мого звіринцю, егоїсти по типу Ігніса падали першими. І ти серед них. Таких егоїстів я найменше поважаю, тому помри скоріше.

Після цих слів Кіра проткнув голову Оріону, після чого його тіло налилося кров'ю, відновило ноги, і Бог Часу став ще одним зомбі в армії Чорної Чуми.

Кілька хвилин тривала тиша, яку перервали аплодисменти. До Кіри спокійно йшов Стилус.

— Браво, Кіро, браво! Домогтися такої вершини лише завдяки своєму інтелекту — неперевершено.

— Бог Знань?! Якби не та книга, яку ти дав Девіду, мені б не вдалося так просунутися. Ти єдиний бог, якого я не бачу сенсу вбивати, бо твій статус говорить сам за себе, та й у книзі було сказано, що тебе неможливо зачепити, але ти й атакувати не можеш. З тебе буде цікавий співрозмовник.

Бог Знань мовчки підняв руку вгору, в якій з'явилася книга.

— Тут записана вся твоя історія від народження до сьогоднішнього дня — мені відомі всі твої дії, яким чином ти сюди дійшов. Єдине, чого тут немає — це емоцій, крім тих, що ти випускав назовні. Тому я хочу тебе запитати: ти задоволений?

Кіра був здивований таким запитанням. А Бог Знань продовжував:

— Чи вдалося тобі заповнити ту пустоту всередині тебе, яка змушувала робити це все.

— Ні, не вдалось. Спочатку я хотів вийти за свій ліміт, у мені панувала велика радість від такого успіху, але швидко задоволення змінилося розгубленістю, бо виникло питання: «Що далі?». Шукаючи відповідь на це, я подумав перевірити, чого можу досягнути, перевірити, чи є ще стеля. Це привело мене до цього моменту, і це не заповнило пустоту — воно зробило її ще більшою та болючішою. Зараз мене мучить запитання: навіщо це все було? Дивно досягти цілі, але замість радості відчувати розчарування.

— Ти дуже цікава людина, Кіро. Я би міг розвеселити тебе...

Біля Бога Знань з'явилася книга, вся в ланцюгах.

— Завдяки цій книзі я здатен зняти своє обмеження на атаку на одну хвилину. Проте робити цього не стану, бо потім повторно цього не зможу зробити, і ще — я можу тебе ненароком вбити, тому для тебе це зайвий ризик. А ще мушу сказати: не мені судилося з тобою битися.

Кіра побачив, що Бог Знань дивиться в якусь точку. Почулися чиїсь спокійні, акуратні та впевнені кроки. Чорна Чума обернувся і побачив Девіда, який дивився на нього поглядом, повним надії та готовності до битви.