Глава 31 звіринець

Коли Кіра дійшов кінця дороги і потрапив у Потойбіччя, першим, кого він побачив, був чоловік на вигляд років двадцяти в обладунках на плечах та ногах, із чотирма крилами, у яких замість пір'я були мечі — кожен із них відрізнявся від іншого. Як виявилося, це був Гвард, який дуже здивувався, що прийшла не душа, а створіння, схоже на нового бога.

— Я так розумію, ти той самий напівбог. Раз ти маєш здібності всіх богів, у тому числі Бога Часу, чому б тобі не подивитися в майбутнє і не сказати, що я збираюся тут робити? — запитав Кіра.

— На жаль, коли мене створювали, кожен бог заблокував мені по одній зі своїх здібностей. Тож, при всьому бажанні, я не здатен побачити те, що буде далі. Але мені очевидно, що наміри в тебе далеко не найдобріші.

— Шкода, мені було дуже цікаво, чи зміг би я перемогти того, хто бачить все наперед. Ну, нічого не вдієш, для цього доведеться битися з самим Оріоном. Проте спочатку доведеться розібратися з тобою. Гварде, твоя сила неймовірна, однак у твоєму арсеналі немає сил мого нового та найсильнішого слуги.

Після цих слів позаду Кіри з'явилася тріщина, з якої вийшов закривавлений Тартанос, від чого напівбог був у абсолютному шоці. Мечі на крилах Гварда засвітилися, а в руках з'явилися їхні проєкції. Приготувавшись, ангел мечів ринувся в атаку, але Тартанос — точніше, те, що було схоже на нього — випустив свою косу та, огогнувши її темрявою, заблокував удар.

— Невже сила світла не діє на Тартаноса?! Наскільки він сильний?! Як його змогли перемогти раніше?! — у паніці розмірковував напівбог.

Проте він помітив, що тріщина не закрилася, а з неї виднівся новий силует.

— Вентус ?! Кіра, що ти за монстр?! Як тобі вдалося підкорити двох богів?!

— Я не монстр, просто науковець, який вирішив не тільки досліджувати закони світу, а й ламати їх. В атаку, мої слуги!

Після команди проєкції богів накинулися на суперника і почали його тіснити. Гвард ледве відбивався — атаки Тартаноса були настільки сильними... В якийсь момент усіх трьох оточила темрява, а з рота Вентуса вилетів спис із крові, від якого ангел мечів ледве ухилився. Але за ногу його схопила кістлява рука, через що він відволікся та пропустив удари по руках від двох богів. Руки Гварда полетіли в різні боки, проте на крилах один меч почав світитися зеленим — це ж світло з'явилося на відрубаних кінцівках, і вони прикріпилися на місце.

У темряві з'явилася долоня Кіри, що торкнулася спини напівбога. З долоні вийшло криваве лезо, що пробило Гвардові хребет і живіт. Лезо почало оточувати ледь помітне червоне світло — мана Кіри заразила напівбога, через що він став новим слугою Чорної Чуми.

Кіра усміхнувся від своєї невеликої перемоги:

— Мінежурі!

Викрикнув він. Розлом став більшим — з нього почала витікати кров, її були мільйони літрів. Темна рідина почала формуватися в різних створінь: люди, монстри, ельфи, тварини. Це були ті, кого Кіра поглинув на своєму життєвому шляху; ця армія нараховувала мільйони унікальних істот. У авангарді стояли Тартанос, Вентус, Гвард, а керував цим усім найстрашніший монстр — сам Кіра.

— Мій милий звіринцю, давай, іди в атаку, наведіть хаос у Потойбіччі!

І почалася повна вакханалія. Створіння з крові рубалися на шматки ангелами, але відразу відновлювалися. Бог світла та його ангели давали непогану відсіч, але проєкція Тартаноса швидко їх приструнила і зробила частиною армії. Звіринець Кіри ставав все більшим, а серед богів почала панувати паніка й розпач, бо що б вони не робили, як би не опиралися — ворогів стає все більше, а тот, хто секунду назад був союзником, миттєво ставав ворогом.

Ігніс зі своїми ангелами створив випалену землю, коли монстри на неї ступали — відразу згорали, але Гвард нейтралізував їхній захист та відрубав Ігнісу голову, а Кіра поглинув і потім воскресив його. Всі душі, що були в Потойбіччі, теж були поглинуті. Картина могла налякати навіть ветерана війни.

І таким чином через якийсь час Кіра постав перед Богом Часу — Оріоном, який у цей момент спокійно собі висів у повітрі в позі лотоса.