Глава 29 чи можна вбити смерть ?

За спиною Чорної Чуми сформувалися десятки списів зі струпу. Вони розкрутилися до неймовірної швидкості й із свистом полетіли в бік Тартаноса. Бог Смерті заблокував їх косою, але через божевільний тиск йому довелося відхилити снаряди вбік.

У цей же момент Тартанос блискавично опинився прямо перед Кірою. Схопивши ворога за плече, він почав вливати власну ману прямо в його тіло. Кіра скривився від болю, але миттєво синтезував нову кров, завдяки чому витримав перевантаження.

— Неймовірно... — вражено вимовив Тартанос. — Ти зміг розбити свою душу на найдрібніші фрагменти, які містяться в кожній клітині твоєї крові. А сама кров слугує для тебе резервуаром мани. Виходить, є лише один спосіб тебе вбити.

— Тебе теж важко подолати, — відповів Кіра. — Вбити саму Смерть — це задача зі зірочкою.

— І це мені говорить той, хто називається Чорною Чумою, — посміхнувся Бог.

Випад за випадом, махом за махом — Кіра продовжував люто атакувати Тартаноса, поки той граційно й спокійно ухилявся. Раптом вирвалися леза пітьми й одним помахом відсікли Кірі всі кінцівки. Поки його руки й ноги тільки починали повертатися на місце, біля сонячного сплетіння Чорної Чуми матеріалізувалася крихітна, розміром із яблуко, чорна діра. Вона миттєво затягнула ворога в себе.

Проте за мить у повітрі знову спалахнув розлом, з якого неушкодженим вийшов Кіра.

Тартанос одним ривком наблизився до нього, схопив за голову й викликав кістляві руки, які міцно зафіксували ворога. За допомогою магії темряви Бог Смерті блокував можливість закрити тріщину.

— Ти дуже сильний суперник, Кіро, але становиш занадто велику загрозу для цього світу. Тому давай закінчимо нашу дуель, — сказав Тартанос. У його голосі відчувалася щирість. — Я безмежно поважаю зусилля, які ти приклав на своєму шляху... але змушений сказати тобі «прощавай».

Після цих слів Тартанос почав насильно викачувати ману Кіри, пропускаючи її крізь власне тіло й випускаючи з іншої руки у концентровану кулю темряви.

За кілька хвилин безупинної викачки тіло Кіри втратило форму й перетворилося на темно-червону рідину. З розлому на землю вилилися літри кривавої маси. Всю гавань миттєво заповнив важкий, їдкий запах заліза.

Тартанос повільно обернувся до Девіда й Аріель, мило й стомлено посміхаючись:

— Я переміг.

Але в наступну секунду його посмішка застигла, а вираз обличчя став зловісним. Друзі усвідомили: щось пішло не так.

Калюжі крові на землі раптово ожили. Вони почали вирувати, і з них повільно піднявся силует Кіри. У той же час тіло самого Тартаноса почало розчинятися в цій темній  крові.

— Не дарма кажуть, що інформація — найсильніша зброя, — пролунав спокійний голос Кіри. — Якби я сказав йому, що здатен заражати не лише кров'ю, а й маною... він би не припустився такої помилки. Бог Смерті Тартанос... ти був неймовірним суперником. Дуже дякую за бій... і за твою силу. Схоже, у цій битві мені вдалося подолати саму Смерть.

Раптом Кіра різко схопився за голову, скривившись від гострого болю.

— Точно... спогади, — пробурмотів він сам до себе. — Потрібно проаналізувати їх, забрати лише необхідну інформацію, а решту — просто викинути з голови.

Він повільно розвернувся, поглягув прямо на Девіда й Аріель.

— (Важкий видих)... Точно. Потрібно буде ще й із ними розібратися.