Глава 27 дивлячись чумі у вічі

Кіра був радий, що його прийшли зустрічати.

— Тартанос, бог смерті... Я — той, хто звільнив тебе з тих кайданів, — мовив він.

— Ти це зробив? — Тартанос підійшов до нього, обійняв за плече й злегка потрусив, ніби старого друга. — Чим я можу тобі віддячити?

— Тебе навіть не цікавить, як мені це вдалося?

— Хах, тут і думати нічого: ти дізнався, як вбити богів. Але ти не просто вбив Вентуса — ти поглинув його, тому від тебе я відчуваю таку знайому енергію. Це дуже круто, що смертний взагалі зміг такого добитися. Проте не можу не відзначити: ти, Кіро, хоч і поглинув бога повітря й майже став богом, раз тобі вдалося відкрити замок, але в тебе витрачається мана. Значить, ти не до кінця став деміургом. Ну, та це не так важливо. Мені цікаво, чим я можу віддячити тобі за свою свободу.

— Мені потрібна дуель насмерть із тобою. Більше нічого.

Тут уже Аріель не витримала й крикнула:

— Цей виродок убив мого брата! Я хочу пошвидше його прикінчити. Пане, нащо ви з ним зараз няньчитеся?

— Так, я вбив Акву, але в нас був чесний двобій насмерть, у якому кожен із нас вижав із себе максимум. Нам доводилося кидати один одного в глухі кути, аби перемогти. Твій брат був неймовірним суперником, — спокійно відповів Кіра.

У цей момент заговорив Девід:

— Ти — лиш монстр, який із унікального має здібність, що ламає закони цього світу. Якби не вона, ти б здох давним-давно в повній самотності.

Кіра випрямив спину, акуратно забрав руку Тартаноса зі свого плеча. Погляд його виражав образу і роздратування. Він різко витягнув руку й направив її на героя — за секунду позаду Девіда попадали розрубані дерева. Чорна чума миттєво опинилася перед обличчям хлопця. Аріель уже була готова кинутися захищати товариша, але її зупинив Тартанос, який виглядав абсолютно розслабленим, проте розчарованим.

Кіра заговорив, дивлячись прямо в очі Девіду:

— Гей, Девіде, ніколи б не подумав, що ти з тих, хто бачить результат, але не шлях, та ще й проявляє таку неповагу. Я можу терпіти все що завгодно, але точно не те, коли якийсь недоумок принижує мої заслуги. Вся моя сила дісталася мені не просто так. Усе, що я робив, було з ціллю отримати цю силу. Довгий час я ізолював себе від усіх — родичі й друзі відвернулися від мене. Весь мій час був спрямований на те, щоб стати сильнішим: я аналізував ману, матерію, навіть душу. Десятиліття наукової праці, щоб отримати хоча б мізерний результат! У мене були злети, та доводилося терпіти й падіння. Усі ці зусилля спрямовувалися не просто для того, щоб мати силу — мені хотілося дослідити її. Я ніколи не дивився на неї як на даність від богів чи ще чогось. Усе, що я маю, — це закономірний результат кожної краплі моїх поту й крові. З самого мого народження мені говорили, що моя доля — стати найсильнішим, проте я відразу зрозумів, що в мене є стеля, в яку можна впертися. Намагаючись вийти за її межі у своїх дослідах, мені вдалося відкрити магію крові. Зрозумівши, що це воно, я почав аналізувати цю силу: спочатку на клітинному, потім молекулярному, далі на атомному і так аж до кварків. Завдяки цьому мені вдалося відкрити всі можливості цієї магії. Я зміг зруйнувати цю стелю! Тому прояви повагу до моїх старань і більше не говори такого!

Тартанос спокійно підійшов до Кіри й взяв його за плече.

— Друже, все добре. Я згоден на двобій.

Кіра видихнув із полегшенням, подякував богу смерті й пішов на середину галявини, чекаючи, поки суперник буде готовий.

— Друзі мої, я суворо забороняю вам втручатися в нашу дуель, — звернувся Тартанос до Девіда й Аріель. — Навіть якщо він буде використовувати якісь пастки — все чесно, поки це битва один на один. Якщо ви захочете втрутитися, і я це побачу, то просто телепортую вас далеко звідси, заблокувавши таку ж здібність для тебе, Аріеле. Надіюсь, вам усе ясно?

Герой та богиня води, опустивши голови, пообіцяли, що втручатися не будуть у жодному разі. Тартанос усміхнено обійняв їх і поплескав по плечах. Це виглядало настільки мило, ніби батько йде на роботу, перед цим обійнявши дітей.