Глава 26 монстрами не народжуються

Після спарингу Девід, Тартанос і Аріель прийшли в будинок головного героя. Девід приготував своїм гостям чай.

— Що це за синій напій? Такий незвичайний колір! — запитав Тартанос.

— Це анчан. Дуже корисний і гарний напій. А якщо додати трішки кислинки, колір стане фіолетовим.

— Неймовірно, що тільки не придумають люди! Ну що ж, давай, Шинобу, розкажи про себе, а потім я. Мені неймовірно цікаво, як Стилус дав тобі книгу. Для цього він мав прийти сюди особисто або ти вже бував у Потойбіччі — що більш ймовірно, тому що від тебе йде енергія і цього, і якогось іншого світу.

— Так, я вже бував у Потойбіччі. У минулому житті я був письменником, але помер від раку легень. До зустрічі з Клемоносцем я вважав себе зрадником через те, що покинув сім'ю. Але зрозумів, що вони в мене сильні й змирилися з моєю смертю. Та й я маю жити далі, бо розумію, що вже не зможу повернутися до них. Коли я опинився в Потойбіччі, один із твоїх ангелів зустрів мене, провів трохи та залишив самого. Коли я прогулювався тими білими просторами, мене збив з ніг якийсь чоловік. Як виявилося, це був Ігніс. Між нами почалася суперечка на основі його ненависті до людей, через яку він мало не роздушив мені голову. Але мене врятував Стилус. Вже між цими двома богами почався конфлікт, під час якого бог вогню розізлився і запропонував мені парі, ставка в якому — моє існування. Тому я опинився в цьому світі, намагаючись відчайдушно стати сильнішим.

— Так ось чому Кіра, коли взяв твою кров, назвав тебе Девідом Невадою, — сказала Аріель.

— Вірно.

— Ех, Ігніс... — розчаровано мовив бог смерті. — Скільки часу минуло, а він так і не змінився.

— Тартаносе, коли я прочитав ту книгу, у мене було лише одне запитання: чому ти був на низу ієрархії, коли фактично є одним із найсильніших?

— Як би тобі так сказати, Девіде... Положення в ієрархії визначалося не силою, а показухою чи масштабом. Оріона, бога часу, відразу виділили як найсильнішого, бо він — перший бог з усіх, а також через те, що мав найбільшу кількість мани, від чого всі його здібності були масштабнішими, ніж в інших. Мене та Стилуса це все не цікавило, тож ми й опинилися на низу ієрархії. Але, як і в будь-якому суспільстві з ієрархією, ті, хто зверху, принижують тих, хто знизу. Я був надто добрим, намагався виправдовувати тих, хто знущався з мене, а ангелів просив не влаштовувати бійок. Мені здавалося, якщо не відповідатиму на їхні витівки, це припиниться. Це було найгірше з моїх рішень.

Тартанос стишив голос, а його погляд став важким:

— В один момент я хотів поговорити з ангелами, але помітив, що одного з них немає. Я телепортувався на його енергію і побачив, як бог мистецтва садистськи вбиває моє дитя, мого янгола. Цей нелюд відірвав йому кожну частину тіла по суглобах. Прямо на моїх очах моєму ангелу відірвали нижню щелепу, після чого його череп розірвали на шматки. Від цієї картини я впав на коліна, а той садист кинув рештки прямо мені на голову. Це була остання краплина. Мені вдалося воскресити ангела, проте я приспав усіх своїх дітей та зв'язав їх, щоб з ними більше нічого не зробили. Після чого бог мистецтва відчув на собі те саме, що зробив він. Але це помітили інші, через що я мусив битися з ними та їхніми ангелами. Я хотів зупинити цю м'ясорубку, але мені не давали такої можливості. Навіть Оріону було не під силу самотужки мене зупинити. Ставши берсерком, який тільки те й робив, що різав і вбивав, я викликав у них лише ненависть, в їхніх очах читалося запитання: «Що ми накоїли?». Їм ледве вдалося це все зупинити. Mене запечатали всередині однієї з планет, яку назвали Баратроном. І тепер я сиджу тут перед вами, друзі. Чесно, мене досі шокує той факт, що Шикьо вирішив помститися за мене, після чого загинув, а богів із тих мільярдів залишилося тільки сто.

— Сумна історія... Боюсь уявити, наскільки то була жахлива картина, коли твоє дитя вбивають таким жорстоким способом, — мовив Девід.

— Уже нічого не зміниш. Головне — зробити висновки з помилок минулого.

— Істину кажеш, — мовила красуня.

— Девіде, а розкажи, що в тебе за умова парі така?

— Усе просто: я повинен стати найсильнішим на цій планеті, після чого зійтися в двобої з Ігнісом та перемогти його. Якщо я програю — моє існування буде стерто з історії, а при моїй перемозі мені дадуть титул бога.

— Чорт, Ігніс — такий полудурок! Ніколи його не любив, — промовив бог смерті.

Хлопці повернулися до дівчини і синхронно сказали:

— Аріель, розкажи про себе.

Дівчина здивувалась такому проханню. Зашарівшись, вона заговорила:

— Коли я народилася — тобто тоді, коли мене зробив Шикьо, — перше, що постало перед моїми очима, це гігантська кімната, по центру якої стоїть меч. На рівні інстинкту мені щось підказувало, що я повинна охороняти його, а коли прийде той, кого лезо визнає своїм хазяїном, тоді вже того захищати. Гуляючи підземеллям, я подружилася з монстрами — більшість із них іще ті веселуни. Клеймоносець то взагалі ще той філософ: його роздуми про поняття суспільства, які чомусь сприймаються як норма, можна було слухати днями. Проте з часом, приблизно через півтора мільйона років, мені стало дуже самотньо, тому, ризикуючи життям, я створила свого брата Акву. Я дуже вдячна тобі, Шинобу, що ти дав нам можливість покинути підземелля, відчути, що таке свобода, їсти та пити таку смакоту. Я справді це ціную.

Раптом дівчина задумалась, ніби щось почула:

— Пане Тартанос, ви це відчуваєте?

— Сюди наближається Вентус та ангели Ігніса і Тераса.

— За енергією — так, але сюди йде той, хто явно страшніший за них...

Девід устав, узяв чашки Аріель та Тартаноса, помив їх, поклав на стіл, закріпив меч на поясі й повернувся до друзів:

— Давайте зустрінемо непроханого гостя!

Вони підвелися та подякували за смачний напій. Девід наблизився до них, під їхніми ногами з'явився портал з води, і через мить усі троє постали перед Кірою.