Глава 25 рандеву зі смертю

Девід підійшов до бога смерті:

— Так ти Тартанос? Розкажи, навіщо ти влаштував цей апокаліпсис?!

Чоловік відпустив зі своїх обіймів Аріель, кашлянув і заговорив:

— Прошу пробачити мене за той жах, який ви побачили через мої дії. Я в тій тюрмі сидів понад 3 мільйони років. Єдине, чого мені хотілося, — це знищити цей світ. І коли кайдани впали, у пориві гніву я зробив те, що зробив. Коли було надто пізно, я зрозумів, що ця планета, а тим більше її мешканці, тут ні в чому не винні. Тому я повернув усе в норму, а спогади про те, що сталося, просто стер, аби в них не було психологічних травм.

— Я чесно думав, ти просто вирішив продемонструвати силу...

— Ні-ні, я не з таких.

Тут Аріель уже втрутилася в розмову:

— Пане Тартанос, мене звати Аріель, а не Шикьо. Ангел ваш уже давно помер, розділивши свою душу і з певної її частини створивши мене.

— Тепер ясно, чому від тебе така знайома енергія йде. Але чому його не стало?

Тут втрутився Девід:

— Після того як вас закували, Шикьо почав мститися: створив меч із септеліона душ і вбив богів. Цього ангела не могли зупинити, тому з усіх богів залишилося тільки сто.

— Ха-ха-ха, неймовірно! Мій ангел перевершив мене. Шкода, що він помер, але як же я пишаюся ним!

— А ви що, не можете його воскресити? — запитав Девід.

— Можу, але не буду цього робити. Бо якщо я це зроблю, загине Аріель. А оскільки вона повноцінна особистість, її просто шкода. На твоєму поясі висить меч... Невже це той самий, що зробив Шикьо?

— Так, це він. Ця катана визнала мене своїм новим господарем.

— Ясно, значить, ти особливий. Ну, мені цей меч не потрібний, тому хай у тебе залишиться.

— Ні, я не особливий...

— Мені не важливо, чому меч визнав тебе. Мене цікавить, звідки ти володієш такою інформацією про богів та те, що з ними було?

— Стилус дав мені книгу, в якій усе це розказувалося.

— А Стилус... Цей всезнайко — мій найкращий та єдиний друг. Слухай, як тебе звати, людино?

— Шинобу Кенсей.

— Ти не проти, якщо ми влаштуємо невеличкий спаринг?

— Не розумію навіщо, але не проти.

— Чудово. Аріель, зробиш нам арену?

— Зроблю.

Через кілька хвилин з'явився Колізей з льоду.

— Ого, красуне, робота вищого класу! — похвалив Тартанос.

Почалася битва. Девід активував течію концентрації — пішли бірюзові судини, які вже виходили за межі галактики. Він зробив ривок і порізав руку Тартаносу. Той відскочив назад, бо очікував, що удар головного героя ранитиме не тільки тіло, а й розум із душею. Далі від Шинобу пішла атака з навичкою «гра з часом» по корпусу, що було дуже неприємно для бога. Слідом послідувала ментальна атака, від якої Тартанос теж не ухилитися.

Бог смерті опинився за спиною Девіда й вдарив його, від чого той пробив стіну своїм тілом. Хлопець підвівся. Меч почало оточувати те саме полум'я, яке стирає все, чого торкнеться, а потім воно покрило тіло Кенсея. Шинобу знову ринув у атаку: меч уже міг розрізати тіло бога, але головний герой різко зупинив удар, відскочив назад і сховав вогонь.

Тартанос наблизився до героя й обережно поклав долоню на його плече:

— Ти справді крутий, Шинобу. Давай продовжимо спаринг ще на 20 хвилин, а потім відпочинемо і поговоримо про життя! Розкажеш про себе трохи.

— Я не проти.

І з посмішками на обличчях вони продовжили битву.