Глава 24 безжальна фізика

Шинобу не розуміє, що сталося з небом. Тим часом океан починає швидко зменшуватися й вирувати.

Аріель формує біля головного героя крижаний куб:

— Приготуйся, зараз буде страшно. Повітря там з'являтиметься завдяки моїй магії. Цей щит захистить тебе від космосу. Я зможу захистити тебе від гравітації, але не планету.

— Космос? Планета? Що відбувається?

— Хіба не очевидно? Біля Баратрону з'явилася чорна діра масою приблизно 22 мільярди сонць. Видно, Кіра звільнив Тартаноса. Я навіть не знала, що він ув'язнений конкретно під цим місцем.

— Ти не знала про це місце?

— Ні, бо до мене перейшла лише частина пам'яті Шикьо, а боги мені не розповідали. Видно, боялися, що я спробую зруйнувати кайдани.

— Що буде далі?

— Ну, зважаючи на те, що минуло тільки 20 секунд, цьому світу кінець. Південь планети вже перетворився на попіл, бо акреційний диск прямо під ним — на відстані десь як до Місяця. Через те що ми на екваторі, перед нами й стоїть небо, розділене на світлу та темну половини, а океан зникає на очах. На півночі — абсолютна темрява. Для тих, хто там перебуває, це виглядає як звичайне нічне небо, тільки без зірок. Але через масу чорної діри світло вигинатиметься, і поверх звичайних кольорів з'явиться примарне пурпурове світло. Скоро почнеться найстрашніше.

— Я здогадуюся... Про що ти?

Земля під ногами почала вібрувати на низьких частотах. По всій планеті почалися землетруси магнітудою щонайменше в 17 балів. Океан, де він ще залишився, перетворився на стіни з води заввишки від 400 метрів. Земля буквально тріщить по швах: цілі острови, гори, материки піднімаються в повітря, руйнуючись прямо там. Через кілька хвилин планети вже не стало.

Наші герої опинилися у вакуумі, і Девід побачив найстрашнішу картину, яка тільки могла бути. Усі жителі планети — звірі, риби, люди, ельфи, дворфи — усі були в космосі. Вони хапалися за горло, намагалися хоч трохи вдихнути, хтось намагався крикнути, але у вакуумі звук не поширюється. Кров усередині них закипіла, шкіра розтягнулася й стала удвічі більшою, на тілах почали з'являтися опіки від радіації, з легень вийшла пара. Тіла почали заморожуватися. Гравітація чорної діри весь час діяла на трупи, від чого ті перетворилися на прості шматки м'яса, що летіли в напрямку горизонту подій.

Девід, побачивши це, відчув сильне потрясіння та розпач. Він бив по щиту, вимовляючи:

— Чорт! Чорт! Чорт! Я не можу їм допомогти... Чому я не можу їх врятувати?!

Впершись руками в стіну, він став на коліна від почуття провини. Подивився на чорну діру, а над акреційним диском стояв чоловік років п'ятдесяти китайської зовнішності, зростом 189 см, із розвиненими м'язами. Одягнений він був у повністю чорний діловий костюм із прикрасами із золота та платини, на плечі вільно накинутий піджак, а передпліччя були покриті чорною-золотою лускою дракона.

Чоловік підняв руку й клацнув пальцями, після чого чорна діра зникла, а планета й усі її жителі повернулися в норму.

Аріель та Девід опинилися на тих же скелях посеред океану. Перед ними з'явився той самий чоловік.

— Тартанос? — спитала дівчина.

Чоловік нічого не сказав, просто миттєво опинився за спиною красуні. Та вже очікувала на атаку, але той її просто обійняв.

— Шикьо, любий мій ангеле, як же я радий тебе бачити... — промовив бог смерті.

Головний герой дивився на цю сцену й нічого не розумів, а погляд богині води виражав повну розгубленість.