Глава 23 і падуть кайдани божі

Девід різко встав із криком:

— Еврика!

З величезним захопленням він розповів Аріель, що йому вдалося поєднати течію концентрації з полум'ям, що стирає все. Дівчина почала розказувати йому, що відбувалося, поки той був непритомний. Раптом її ніби блискавка вдарила: вона зупинилася на пів слові, її руки впали, погляд виражав розпач, а з очей потекли сльози.

— Акви більше немає...

— Як це немає? З чого ти це взяла?

Продовжуючи плакати, красуня відповіла:

— Створюючи Акву, я зробила так, що коли його душу поранять, вона одразу повертається до мене. Це свідчить про його смерть. Разом із душею до мене перейшли всі спогади та сила.

— Якщо ж повернулася душа, то в чому проблема воскресити його?

— На жаль, це неможливо. Я думаю, ти знаєш, як виглядає душа, тому одразу скажу: уяви її як порцелянову статуетку і тепер відірви від неї 40% без інструментів. Думаєш, решта залишиться цілою? Ні! Тут те саме. Моя душа зараз максимально поранена. Навіть те, що енергія підземелля прийшла до мене, не вилікувало ці рани. На силу це не впливає, але якщо я спробую ще раз створити Акву, то помру, причому марно.

Сльози з очей богині води зникли, а сум перетворився на гнів. У її руці з'явилося світло, і через кілька секунд вона вигукнула:

— Виродок, що вбив мого брата, досі там! Я йду доб'ю його!

Раптом Шинобу хапає її за руку:

— Ні, ми йдемо разом. Аква був моїм другом, тому мені теж потрібно побачити того, хто його вбив.

Аріель кивнула, відкрила водяний портал, і вони увійшли в нього.

Там вони побачили чоловіка із золотавим волоссям, який був ніби сумним і водночас в очікуванні чогось.

— Ти Кіра? — спитала дівчина.

— Невже я настільки відомий? Хто ви?

— А це не важливо, — дістаючи меч, сказав головний герой.

Кенсей зробив ривок і порізав Кіру, використовуючи гру з часом. Чума терпіти не стала, тому відійшла від героя за допомогою вітру й запустила його в скелю, яка різко піднялася. Хлопець, коли врізався в брилу, кашлянув кров'ю. Кіра дістав свій хвіст із крові, але не атакував, а забрав ті краплі, що впали на каміння.

— Хто ти, хлопчисько? Давай дізнаємося!

Чоловік завмер на десять секунд, після чого моторошно посміхнувся:

— Девід Невада... Нарешті ми з тобою зустрілися.

Головний герой упав у шок, поки суперник повільно підходив до нього.

— Я давно хотів сказати тобі «дякую» за те, що ти загубив ту книгу. Вона була неймовірною, стільки нової інформації...

Раптом позаду Кіри з'явилася дівчина, яка відірвала йому голову, а також забрала всю воду з його організму, від чого ворог перетворився на пісок. Позаду вистрибнула риба, що миттєво розірвалася на шматки, і з її крові почав формуватися силует.

— За здібностями в мене з'явилася здогадка, що ти, красуне, сестра Акви — Аріель.

— Вірно. Готуйся скуштувати страву під назвою «помста». Ти поплатишся життям за те, що вбив мого брата!

— Ех, хотів би я ще побути з вами двома та побитися, але не мені зараз влаштовувати шоу. Для мене, як і для вас, випала роль глядача, причому з перших рядів.

Раптом засяяли бірюзові судини, які вже вийшли за межі планети й діставали аж до поясу астероїдів.

— Куди це ти зібрався, покидьку? Наша розмова ще не закінчена! У мене є здогадки, яким чином ти зміг дізнатися моє ім'я з минулого життя, і я хочу їх підтвердити.

— Повір, Девіде, у нас ще буде можливість погомоніти, але не зараз.

Головний герой зробив ривок, проте не встиг атакувати — ворог уже зник.

У цей момент на глибині близько 57 579 км снаряд Кіри приймав форму його самого. Чорна Чума створив джерело світла з мани й побачив перед собою замок із ланцюгами. Він підійшов до нього й оглянув. На замку була ледь помітна магічна печатка, якої Кіра торкнувся.

Ось і впали кайдани бога.

Девід з Аріель не розуміють, куди зник суперник. Але раптом небо над ними поділилося на два кольори: нижня частина була світлою, а верхня — абсолютно темною.