Глава 20 кров проти води

Після ще одного виснажливого тренування Аква солодко потягнувся й мовив:

— Мені щось нудно... Піду трохи прогуляюся. Або провідаю Вентуса, або пройдуся Карданом.

Вода в річці поряд із будинком раптом засяяла блакитним світлом, і хлопчина, не вагаючись, стрибнув «щучкою» прямо з високої гілки дерева.

За мить він пірнув у водний портал і виринув уже біля дому Бога Повітря. Аква підійшов до величного трону, але на ньому нікого не було.

«Невже цей лінивець вирішив кудись піти за стільки років? — здивувався Аква, роззираючись довкола. — Дивно... Чомусь навколо немає жодної тварини. А ще тут ця велетенська яма. Що тут взагалі відбулося? Ну, пізніше перевірю це місце. Розводити паніку немає сенсу — його енергія чітко відчутна в світі. Якби Бог покинув цей світ, це було б помітно відразу... Піду тоді в Кардан».

Аква знову створив портал із води й виринув із прозорого озера біля міста. Але від того, що він побачив, хлопчина просто був у шоці: від великого міста не залишилося каменя на камені. Над руїнами зависла гігантська потвора, яка здавалася повністю рідкою.

Раптово монстр просто розвіявся, а з вогнищ і попелу вийшов стрункий силует з маскою чумного лікаря на плечі. Помітивши голубоволосого юнака, чоловік блискавично атакував кривавим хвостом. Проте ця атака миттєво втратила силу — кров прямо в повітрі перетворилася на сухий пил і розсипалася піском.

— Що?.. — щиро здивувався чоловік. — Невже хтось зміг відбити мою атаку, та ще й так легко? Хто ти такий?

— Аква. Кат підземелля та молодший Бог Води.

— Мене звуть Кіра, — відповів чоловік, злегка нахиливши голову. — І я, здається, чую брехню. Адже Бог Води — це Аріель.

— Вона моя старша сестра.

— Ясненько...

— Що ти таке? — стривожено запитав Аква, примруживши очі. — Чому я відчуваю від тебе енергію двох ангелів та... Вентуса?!

— А хіба це не очевидно? Я вбив їх та поглинув.

— Як тобі вдалося вбити Бога?! Про це знали тільки два Боги та один ангел... ну, і я з сестрою, бо ми створені з душі того ангела!

— Мені до рук потрапила дуже цікава книжка, — спокійно посміхнувся Кіра. — Там була інформація про будову богів. Інструкції, як їх убивати, там, звісно, не було, але, логічно поміркувавши, не важко зрозуміти що до чого.

— Чорт... Ти вбив Вентуса. Він був моїм другом, — голос Акви став крижаним. — Уся моя сутність підказує, що я мушу не просто помститися за нього, а й зупинити загрозу, яка здатна вбивати богів. Тебе буде фатальною помилкою залишати в живих. Поясни, навіщо тобі все це?!

— Усе дуже просто, — потиснув плечима Кіра. — Я хочу дізнатися, чи є в мене бодай якісь обмеження. Я не зупинюся, поки не впруся в цю стіну... навіть якщо для цього доведеться знищити всі всесвіти.

— Я зрозумів, — тихо мовив юнак. — Кіро, владою, даною мені, тобі оголошується смертний вирок. І виконаний він буде в цю ж мить!

З цими словами Аква зліва направо вдарив кулаком. Ударна хвиля була з такою силою, що Кірі миттєво відірвало ліву частину грудної клітки разом із рукою! За секунду тіло золотоволосого чоловіка вибухнуло, але цей вибух одразу ж висох і посипався на землю темно-червоним пилом — Аква за частку секунди забрав усю воду з його клітин.

«Видно, це ще не кінець. Я все ще відчуваю його енергію», — пробурмотів Кат.

На камінь вилізла крихітна мураха, з якої вирвалося багряне світло. Кров розлилася в повітрі, і Кіра знову постав перед Аквою, посміхаючись на всі тридцять два зуби:

— Цікаво... Цікаво! Дуже цікаво! Нарешті той, з ким у мене буде справді варта битва! Акво, ти ідеальний суперник для мене. Ми з тобою — прекрасні антагоністи. Нужбо, давай розпочнемо наш бойовий танок!