Глава 18 чорна чума

Коли Шинобу привів гостей додому, він заварив гарячого чаю, дістав печиво, і вони сіли за стіл поговорити. Аріель розпочала першою:

— Як я зрозуміла, ти вже знаєш про мене та Акву. Ти, скоріш за все, володієш інформацією, що я народилася з половини душі ангела на ім'я Шикьо. Коли ти забрав меч, підземелля почало руйнуватися, бо його завданням було берегти це лезо. А оскільки та печера була створена з іншої половини душі, то після її руйнування 20% від тих 50% загинули, а інші 30% перейшли мені, що суттєво збільшило мої характеристики. Проте, оскільки я створила Акву (мені було надто самотньо ще до нещодавніх подій), зараз я маю не 80%, а 60% сили.

— Так, стоп! — перебив Девід. — Якщо Аква створений із твоєї душі, то він радше твій син, а не брат?

— У ангелів та богів це працює трохи інакше, — тихо усміхнулася дівчина. — Ми не маємо ні родинних, ні романтичних стосунків у людському розумінні. Хочу сказати, що коли я народилася і на цю планету прибули ті троє, щоб захищати її, вони викликали мене до себе в потойбіччя. Я постала перед сотнею недоумків, які чомусь боялися та зневажали мене. Вони дали мені статус Богині Води, але не повний — щоб у мене не було можливості відкрити кайдани Тартаноса. Також я отримала лише 25-те місце в ієрархії. Проте як тільки оголосили цю позицію, з боку Тераса та Ігніса пішли насмішки. Довелося поставити їх на місце — вони виявилися повними слабаками. Тож мені одразу дали 12-те місце в рейтингу, і ці довбні нарешті заспокоїлися.

Аква гордо підхопився з місця, вказав на себе великим пальцем і промовив:

— Я хоч і не бував у потойбіччі, але мені доводилося битися з так званими охоронцями! Ангели — нудні суперники. А от Вентус хоч трохи цікавіший... Проте я все одно в кожному нашому спарингу його перемагав!

Девід, вислухавши це все, аж закляк від шоку:

— Нічого собі... Ти маєш тільки 20% від сили Шикьо, але все одно сильніший за Бога Повітря?!

— Ага, я дуже сильний! — вишкірився Аква. — А ще я маю дві форми: ангела та демона. Ну, ці форми не те щоб підсилюють мене... Радше вивільняють мій справжній потенціал.

— А Аріель теж має форми?

— Ні, це фішка тільки Акви, — тихо промовила дівчина. — Він просто любить хизуватися. Вигадав, як під час битви змінювати стиль, щоб лякати суперників.

— А-а, зрозумів, — мовив герой.

Вони продовжували попивати чай і вести душевну розмову в затишному будинку.

У цей самий момент десь у південно-західній частині планети, посеред дрімучого лісу, сидів Вентус. Бог просто дрімав, як раптом прокинувся, відчувши чиюсь присутність із вираженою, концентрованою кровожерливістю.

— Ну, покажись, мій дорогий гість, — ліниво мовив Вентус.

З темряви показалися знайомі зловісні червоні очі, а через секунду темрява розвіялася, і в ній блиснуло золотисте волосся.

— Ну, здрастуй, Вентусе.

— Чому ти так зневажливо говориш зі мною?

— Вибач, не хотів тебе образити.

— Представся та розкажи, на що здатен! Тут і дурню зрозуміло, що ти прийшов сюди заради битви.

— Мене звати Кіра. Я володію магією крові в абсолютному ідеалі. Я не просто керую нею: з її допомогою маю можливість поглинати чужу ману, спогади, тіла, здібності тих, кого поглинув, і навіть отримувати 0.001\% їхніх фізичних характеристик та життєвої сили. А поглинання жертви відбувається дуже просто — я повністю накриваю її кров'ю. Хоча, чесно кажучи, це навіть не обов'язково: достатньо лише однієї клітини моєї крові або одиниці моєї мани — і бідолаха стає частиною мене. До речі, живу я вже понад 200 років.

— Страшна сила... — розім'яв шию Бог. — Ти робиш те, що не під силу навіть богам — збільшуєш свій ліміт мани. Дивлюся на те, як за тобою вже літає кров... Не можу не підмітити, що вона вся венозна. Ти що, любиш темні кольори? Знаючи твої здібності, тебе, Кіро, можна назвати Чорною Чумою.

— Прийму це як комплімент, Боже?

— Не зазнавайся, комахо! Я швидко зроблю твою кров світлішою.

— Чудово. Бачу, усе йде саме до того, заради чого я сюди й прибув. Вентусе, твоя впевненість не безпідставна, мені відомо, що богів так просто не вбити. Але подивися уважніше — я прийшов не з порожніми руками. Ти ж це відчуваєш?

— Від тебе йде енергія тих двох посланців від Тераса та Ігніса... І все ж, ангели — це не боги.

— О, справді? Чомусь у мене є сумніви щодо цього.

Вентус, навіть не встаючи зі свого трону, сів у позу лотоса, сперся рукою на коліно, поклав на неї голову... і раптом атмосфера навколо змінилася.

Кіра намагався зрозуміти, що сталося, як раптом помітив: його кров стає світлішою та набагато густішою!

«Невже ти, Боже, залишив у повітрі тільки чистий кисень?! Розумно... Проте я теж не дурний».

Кіра миттєво почав покривати клітини своєї крові мінеральною олією, а також насичувати їх вітаміном C та цитратом натрію, щоб зупинити окиснення й згортання.

— Бачу, Кіро, ти не промах. Ну що ж, побачимо, чим ти здивуєш далі!

У руках Вентуса матеріалізувалися два величезних мечі. Схрестивши їх, Бог Повітря вмить опинився за спиною суперника — і Кіра вже був розрізаний на шматки!

Проте шматки тіла миттєво зрослися назад, ніби нічого й не було.

— Ах, точно, Вентусе... Я забув тобі сказати, що вже давно не маю звичайного тіла.

— Неможливо!

Кіра хапає Бога за горло, піднімає та із силою жбурляє вентуса в землю головою вниз!

— Як я й казав, твоя впевненість не безпідставна, Боже. Але я дізнався, як можна вбити бога, і для цього є лише три способи. Перший — поглинути його ману. Другий — порушити потік мани в організмі бога. І третій — запхати в нього свою ману. Через те, що боги не можуть збільшувати свої ліміти, це призведе до перевантаження та перегріву системи, як у ядерних реакторах! І я вб'ю тебе саме третім методом... бо ще хочу поглинути твою силу!

З цими словами Кіра протикає Вентуса своєю кров'ю, і за хвилину від Бога Повітря не залишається й сліду.

— Дякую тобі, Боже, за такий теплий прийом та приємний гостинець... «Чорна Чума»? А й справді, гарне прізвисько!