Глава 17 і заговорять душі

Коли голова встала на місце, чоловік раптом заговорив:

— Агов, пане! Що це ви робите? Ви в моєму домі, а отже — мій гість. І де це прийнято, щоб гості рубали господарю голову? Проявіть хоч трохи манер! У мене немає наміру завдати вам шкоди. Ідіть за мною!

Девід у ще більшому шоці запитує:

— Чому я маю тобі вірити? Ти ж бос цього підземелля!

— Бос? Ні, я не він. Бос — це моя сестра, а я лише кат.

— Кат?

— Вірно. Я думаю, ви знаєте, що головний скарб у цьому підземеллі — це меч, раз ви пройшли такий важкий шлях, аби сюди дістатися.

— Так, я знаю про це. Меч зроблений з душ.

— Ого, навіть такі знання у вас є? Це чудово! Так от, я кат, тому що меч сам обирає свого власника. І якщо він не приймає вас, то я негайно виконую страчування. А це означає: поки ви не візьметеся за лезо, я вас не торкнуся. Тож у вас є вибір — зіграти в цю «російську рулетку» чи просто піти додому відпочивати.

— Я ризикну. Мені потрібна ця сила.

— Чудово, тоді я вас проведу. Ходімо за мною!

Вони йшли коридором, як раптом головний герой заговорив:

— Слухай... вибач, що так безцеремонно відрубав тобі голову.

— Та нічого страшного! Вас можна зрозуміти, адже, як-не-як, це підземелля.

— Давай представимося одне одному. Мене звати Шинобу Кенсей.

— Аква. Моє ім'я — Аква.

— Аква, я хотів тебе запитати: а що стається з тими, кого вбили монстри?

— Що за дивне запитання? Той, хто вбив гостя, той його й з'їдає.

— Просто в одному з підземель, у якому я був раніше, усі трупи проходили крізь землю до боса, який робив їх частиною себе...

— Пане, ви що, вчора народилися? Видно, і справді не знаєте. Що ж, тоді я поясню. У кожному підземеллі є свої унікальні правила та розподіл сил, але є одне загальне правило. Воно стосується так званих вимірів. Якщо ви зайшли в кімнату до монстра й б'єтеся з ним понад три хвилини, то після цих трьох хвилин ніхто більше не може зайти й втрутитися у вашу битву. Для інших монстр буде один, який наче й не бився до цього. Це означає, що різні команди можуть зустрітися лише в коридорах — так званих безпечних зонах. Таке правило існує для того, щоб люди не могли прийти цілим батальйоном на один поверх. Сподіваюся, тепер усе зрозуміло?

— Т-так, дякую за пояснення.

— Що ж, ми прийшли. Ось це — меч. Твоє завдання одне: взятися за нього. Якщо він тебе не прийме — я тебе страчу.

Девід занервував, але все ж схопився за руків'я.

Його розум миттєво опинився у сліпучому білому просторі, де літали блакитні кульки світла. Вони почали як один говорити до нашого героя:

— Нащо ти прийшов? Розкажи причину, чому ми маємо прийняти тебе й поділитися своєю силою!

— Мене звати Девід Невада. Я прийшов за цим мечем лише для того, щоб вижити. Я розумію, що це звучить лицемірно, але тільки ця сила допоможе мені виграти парі. Без неї мене просто не стане. Я знаю вашу історію... знаю, наскільки ви розгнівані на все.

— Твої цілі, дитя, нестандартні. Розкажи в деталях про це парі!

— У потойбіччі в мене стався конфлікт із Богом Вогню, Ігнісом. Щоб зрозуміти, хто має рацію, ми уклали парі. Якщо я його програю — цей переросток спалить мою душу й стре мене з історії.

— Парі з Богом, значит... Дитя, ми вже давно зневажаємо богів, адже є чіткий причинно-наслідковий зв'язок, у якому вони займають роль причини, через яку ми заточені! Той ангел зробив із нас лезо, від чого ми страждали так, що й ворогові не побажаєш. Ми не хочемо, щоб ще хтось зазнав такої ж долі, тим більше від найпихатішого з божеств. Ми допоможемо тобі, адже ти відрізняєшся від усіх. У той час як минулі шестеро хотіли цю силу заради не зрозумій чого — влади, «добра» і тому подібного, — ти намагаєшся просто вижити. Проте є умова: щоб ти оволодів повною силою, тобі потрібно заспокоїти нас. Для цього нам потрібно поглинути хоча б 10% душі того ангела, через якого ми так страждали. Тоді наш розум заспокоїться, душі відпустять цей світ і розчиняться в просторах енергії, а магія, що здатна стирати все, повністю дістанеться тобі.

— Дякую вам! Але підкажіть, де дістати того ангела?

— Дитя, його уламок душі — це Аріель та Аква, якого ти вже бачив. Іди з миром та обов'язково виживи!

Аква спостерігав за героєм, як раптом усю кімнату заполонило сліпуче синє світло. Як тільки цей спалах пройшов, показався силует героя, який тримав меч та активував Течію Концентрації.

— Шинобу?.. Невже тобі вдалося?

— Мені вдалося це зробити, — мовив Девід.

Він переможно підняв нове лезо, яке, здавалося, було зроблене з чистих діамантів.

Здалеку почулися тихі, елегантні кроки. Перед хлопцями з'явилася неймовірна красуня. Рисами обличчя вона нагадувала італійку: очі темні, а волосся — блакитне, як в Акви. Вона запитала:

— Невже в нас гості за стільки часу? Та ще й ті, хто зміг підкорити меч? Аква, ти ж знаєш, що потрібно робити і що зараз буде?

— Так, Аріель, я прекрасно пам'ятаю.

Під ногами цих трьох з'явилася вода, яка почала світитися, і їх телепортувало на поверхню, біля входу до підземелля. На вході почала збиратися темно-жовта енергія, яка полетіла та вселилася в дівчину, а від самого підземелля взагалі нічого не залишилося.

Аква поклав долоню на плече Девіда й запитав:

— Хлопче, скажи, де ти живеш?

— Серед лісу, який знаходиться поруч із Форест Вілль. Біля мого дому є річка.

— Ага, зрозумів. Значить, вирушаємо туди.

За мить вони опинилися вже під домом головного героя. Аріель сказала:

— Пане, тепер ми повинні вас захищати. Пустите до своєї хатини?

— Я не проти. Як мінімум, ви мені поясните, що тут відбувається і чому підземелля зникло, а його бос вийшов на волю.