Глава 13 порятунок

— Чорт, всюди паніка! Монстри повиходили з прориву, вже багато загинуло. Той старий був у центрі, він на своєму возі зможе вивести місцевих. Потрібно прискоритись. Не дарма мені подарували магію блискавки: потрібно направити її на свої нерви, щоб рухи були швидші. Особливо потрібно сконцентрувати її на ступнях для кращого прискорення.

Його оточили бірюзові іскри, і він зробив ривок такої сили, що утворилася яма. За лічені секунди йому вдалося дістатися до старого торговця.

— Старий, я радий, що ти живий! Тепер бери свій товар, запрягай коней, по дорозі рятуй місцевих — я захищатиму вас.

За спиною Шинобу з'явився мінотавр, якого не стало за три секунди.

— Мені після підземелля нічого не страшно, а характеристики дозволяють вести впевнену битву. Давно потрібно було використати це.

Він дістав матеріал, який злився з його наручами, а під наруч закріпив магічний щит. Запустив сюрикен, який почав кружляти навколо воза.

— Ого, обладунки, здається, стали легшими. Що ж, повний вперед, старий!

Попереду бігла сім'я, яку переслідувала нечисть. Монстри не стали проблемою для головного героя, навіть той факт, що їх було більше сотні, не лякав.

— Юху, це навіть весело — рубати цих мерців! Хоч трохи розвіюся та розімнуся.

Раптом один зомбі кусає хлопця за наруч, але той не розгубився: помахав рукою вліво-вправо три рази — і голову нечисті проткнуло лезо.

— Так, мені подобається моя обновка! Я маю тепер додаткові чотири леза, по два на кожну руку. Вони вилазять при певних рухах, які випадково не повториш. Хах, відчуваю себе асасином. Дорога розчищена, рушайте!

По дорозі вони взяли ще шістьох уцілілих.

— Старий, їдь до Форествілля, там буде безпечно.

Раптом почався землетрус, який був схожий за частотою на серцебиття, і тут із розлому вийшла гігантська химера, яка виглядала так, наче схрестили дракона, багатоніжку та троля. Її поява забила останній цвях у труну Авансіту.

— Ми врятували всіх, кого могли, разом із нами були ще торговці. Діставшись до Форествілля, я коротко пояснив ситуацію Аскольду, і він погодився надати притулок для біженців. Переконавшись, що все добре, я вирушив додому і почав добудовувати свій будинок. На це в мене пішло пів року. Я вирішив нарешті завершити свій притулок, а також виділити цілий рік на підготовку до походу в те підземелля з книги. І готуватися я почав із подвійною силою.

(Через вісім місяців після відкриття розлому в Авансіті)

— Ага, дуже цікаво за цим спостерігати. Що ж, це прекрасні матеріали.

Це сказав чоловік на вигляд тридцяти років, одягнений у темний костюм, на грудях якого висів на золотому ланцюжку годинник, із довгим золотистим волоссям та червоними очима, зростом 177 см, у темному плащі, а на плечі — маска чумного лікаря.

— Ех, це місто знищив розлом... А я так хотів самотужки його зруйнувати! Шкода, що тут більше немає авантюристів, яких я б поглинув. Ну нічого, їх замінять ці маленькі звірятка рангу S.

За його спиною з'явилися довжелезні щупальця з крові. Їхня тінь накрила всі руїни. Монстри навіть не встигли зрозуміти, що відбувається, як їх проткнули та розірвали. Почався хаос. Химера закричала, але в її рот залетіла кров і пробила череп.

— Нудно, навіть речей цікавих не залишилося... А це що? Під завалом якась книга. Я люблю читати. Дивно, на обкладинці нічого немає. Так, а що тут написано? «Дорогий Девіде, цю книгу я зробив для того, аби тобі було легше». Стає цікавіше.

Кров поглинула монстрів і за секунду пропала. Чоловік пройшовся, побачив серед руїн диван, сів на нього і почав читати.

Через годину він кинув книгу:

— Що ж: Бог та ангели на цій планеті, самі боги, в'язень Баратрону... Підземелля мене не цікавить. Енергія та матерія... Дуже класна книга, Стилусе! Дуже вдячний, Девіде, що ти її згубив. Сподіваюся, ми колись зустрінемося.