Глава 12 баратрон

Вечеря була смачна, я повару руки цілував за таке. Що ж, я руки помив — можна і почитати.

Він впирається спиною в подушку і відкриває книгу.

— Так, як цей розділ називається? «Чому світ отримав таке ім'я». У мене лише запитання: чим важлива ця інформація і чому для неї потрібно було так пахати? Чому те, що тут написано, важливіше за інформацію про матерію та енергію? Пора дізнатися.

«Девіде, привіт. Радий, що тобі вдалося прокачатися. Що ж, почну свою розповідь. Як ти вже знаєш, потойбіччя — це місце проживання богів, їхніх ангелів та душ.

Першими богами були Оріон — бог часу, Тартанос — бог смерті, та я — Стилус. Потім з'явилися решта богів, і наша кількість дійшла до 5.5 мільярдів. Від нудьги мої колеги почали створювати нові світи, виміри, форми життя. Але ти в нас не дурний чоловік і розумієш, що при такій кількості богів у нашому суспільстві з'явилася ієрархія. Положення в цій ієрархії визначалося силою. Я і Тартанос зайняли останні позиції в рейтингу мого товариша через те, що він не демонстрував, на що здатний. А чому мене поставили на низ рейтингу сили — поясню потім, бо зараз це не має сенсу. Бога смерті це не сильно хвилювало, але інші ставилися до нього як до сміття: принижували його, бувало навіть калічили його ангелів, і в один момент терпець у нього урвався.

Після того як його ангела вбив бог мистецтва, у той момент Тартаноса перемкнуло: аура стала темною, погляд — пустим та жорстоким він приспав своїх янголят та зв’язав їх, щоб їм нічого не зробили через його дії.

Почалася жорстока різанина, під час якої Бог смерті виправдав своє ім'я: він убив 2 мільярди богів та їхніх ангелів. Зупинити його вдалося тільки об'єднаними силами богів, найбільший вклад вніс Оріон, але вбити його ніхто не зміг, бо про те, як вбити бога, знаю тільки Тартанос та я. Тому ними було прийняте рішення ув'язнити його в якомусь зі світів. Цим світом і став Баратрон, бо тільки ця планета змогла витримати силу, якою володів бог смерті. Хоч він під тими печатями без свідомості, але підсвідоме бажання вибратися випускає ауру, через яку по всьому Баратрону і з'являються монстри, підземелля, розломи та території. Ці всі явища — це спроба знищити кайдани, проте це неможливо: відкрити їх може тільки хтось із богів. Мої колеги вирішили стерти з історії існування Тартаноса, бо не хотіли визнавати, що самі створили монстра. Через це вони взяли найсильнішого ангела Тартаноса — Шикьо, дали йому статус нового бога смерті.

Але ніхто не підозрював, яка небезпека чатує. Ангел поводився ввічливо і гарно виконував свої обов'язки. Таємно від усіх він залишив клона і пішов до кайданів, щоб звільнити хазяїна, але нічого не вийшло. Тоді Шикьо вирішив помститися богам. Для цього він почав тихо красти душі і робити з них меч. На цей план пішов мільйон років, пропав септильйон душ. З них він зробив катану, яку неможливо зламати. Душі, з яких вона була зроблена, надзвичайно страждали. Вони розізлилися на всіх богів та ангелів, їхній гнів змусив лезо світитися, і це було важко назвати звичайним світлом чи вогнем: все, що розрізало це лезо, буквально стиралося з реальності, наче цього ніколи не існувало.

І тут почався ще один терор.

З усіх 3.5 мільярдів богів після цього залишилося 100. На цей раз навіть Оріону було складно, проте йому допомогли інші, через що ангел отримав смертельне поранення. Розуміючи свій неминучий кінець, він втікає до Баратрону і зі словами:

"Вибачте, господарю, я не зміг помститися за вас, проте я знаю, що ви рано чи пізно виберетеся, і я залишу для вас цей меч", — розділив свою душу на дві частини. З першої він зробив підземелля, а з іншої — богиню води Аріель, яка повинна охороняти меч. Це підземелля найважче з усіх підземель на цьому світі, воно не піддається звичній класифікації рангами, його складність не вимірюється, ніхто не зміг його підкорити, тому місцеві жителі просто завалили його. Воно знаходиться біля міста Кардан. Після всіх цих подій боги вирішили створити нову істоту, і ним став Гвард — це напівбог, зроблений з капель крові кожного бога, окрім мене. А потім два боги, Терас та Ігніс, відправили своїх ангелів на Баратрон, а Вентус, бог повітря, особисто спустився туди. І тепер ці троє охороняють Баратрон на випадок, якщо Аріель вирішить щось зробити. Ти, напевно, думаєш, чого я вижив після цих повстань, та ще й не дав свою кров для Гварда? Все просто та очевидно: я бог знань, я знаю все про всіх, я знаю, як можна протидіяти всім і кожному. Навіть Оріона я можу перемогти, бо в мене є абсолютний захист, тобто мене ніяк не можна поранити, але взамін на це я не здатен атакувати, а також не можу розповідати слабкості інших».

— Чорт забирай, ця вся інформація дуже цікава! Значить, цей світ такий моторошний через Тартаноса... Баратрон... Як я відразу не здогадався? А ще це підземелля... Чорт, я від них втомився, але інтуїція мені каже, що це те, що мені потрібно, аби перемогти в цьому парі.

Раптом підлога таверни почала тремтіти, а за вікном почувся звук гучних ударів. Шинобу поклав книгу на стіл, виглянув у вікно й побачив, що будинки поруч попадали. Коли він відкрив його, почувся стукіт дзвону і крики:

— Жителі Авансіта, рятуйтеся! У місті з'явився розлом рангу S! Тікайте з міста! Торговців з возами просимо допомогти іншим!

Землетрус продовжився, а на голову Девіда почав сипатися пил, тому він миттєво побіг до столу, щоб забрати мішок, у якому було все. Вибіг з кімнати, але згадав, що забув книгу. Та як тільки Шинобу вирішив повернутися й підійшов до дверей, ті падають на нього. Землетрус продовжився, став ще сильнішим, і підлога під головним героєм провалилася.

— Ауч! З третього поверху боляче падати... Чорт з цією книгою, треба вижити! Я її вже все одно всю прочитав і нічого, окрім неї, не забув. Та видно, монстри вже почали виходити з розлому. Треба робити ноги і допомогти тому старому та за можливості — місцевим.