Глава 9 наближаючись до пітьми

Шинобу прокинувся раніше за всіх. Потягнувся, зробив зарядку й вирішив приготувати щось смачне. Його око впало на карі. Через короткий час усе приміщення заповнилося неймовірним запахом, від якого почала прокидатися команда.

Першим прокинувся Люк.

— (позіхає) Самісінький ранок, а ти вже готуєш якусь смакоту!

— Та якось нудно стало, а їсти все одно хочеться, от і вирішив трохи погосподарювати.

Уже прокинулися й інші. Усі вони взялися до трапези, весело розмовляючи.

— Друзі, як я зрозумів, ви перші, хто прийшов сюди, і ті, хто дістався найдалі?

— Так, вірно, — спитала Курумі. — Але навіщо ти порушив цю тему?

— Я хочу піти далі вже сьогодні, — Кенсей сказав це з неймовірною впевненістю, готовністю та палаючими очима.

— Неймовірно... Ще ніколи не бачив людей із таким потягом до пригод! Ну, якщо вже на те пішло, казати, що це небезпечно, немає жодного сенсу, тож... — Люк нахилився, дістав рюкзак і витягнув із нього три колби. — На, тримай. Це зілля зцілення вищого ґатунку. Воно може відростити тобі навіть утрачені кінцівки.

— Навіщо? Хіба це не занадто дорога річ?

— Ха-ха-ха! Не переймайся, у нас їх ще зо два десятки.

— А ви коли будете вирушати?

— Та через день.

Після цієї розмови трапеза закінчилася, і головний герой вирушив у путь.

Через кілька годин Девід ішов із сильною задишкою. Втомлено пересуваючись, він уперся в стіну й почав їсти малину. Відпочивши, пройшов далі на 20-й поверх, де його зустрів антропоморфний лев.

— Здрастуй, людино! Ти перший, кого я зустрів.

— Добрий день, пане лев. Чи мені звертатися до вас «ваша величносте»?

— Я бачу, ти маєш гарні манери, але не потрібно таких формальностей — я досить скромний.

— Люблю, коли мої суперники не зазнаються.

— Ну що, розпочнемо битву?

— Банзай!

Лева оточило золоте сяйво, яке почало кружляти навколо нього. Людина вирішила не відставати й розкрутила сюрикен, наповнений вогнем. Розпочався обмін магічними атаками. Жодна зі сторін не отримала поранень, тому вони перейшли до ближнього бою. Кулаки звіра були нещадними та важкими. Блокуючи один із ударів катаною, Кенсей почав створювати вогняну кулю, на яку відволікся його суперник. Скориставшись моментом, Девід сюрикеном поранив сухожилля на лікті правої ворожої руки, а потім катаною розрізав йому бік. Почувся надзвичайно гучний крик, який збив хлопця з пантелику. Не встиг він оговтатися, як отримав удар у живіт — настільки сильний, що його відкинуло на п'ять метрів назад.

— Цікава ти людина. Що ж, тоді я можу не стримуватись — ти побачиш мою гордоту!

Сяйво, що до цього кружляло біля лева, повністю оповило його. З'явився спалах, який освітив усе поле бою. Коли сяйво зникло, показався високий, але худорлявий силует, із якого вилітали золотисті блискавки.

— Так значить, цю форму ти називаєш гордотою? Непогано... Ти навіть зцілив свої рани. Ну що ж, продовжимо!

— Ти жалюгідне створіння, до якого я не відчуваю нічого, крім роздратування!

Лев зі своєї магії створив потужний снаряд у вигляді власної голови. Хоч він і пролетів повз нашого героя, але від ударної хвилі розлетілися уламки, які все ж зачепили його. Розуміючи, що гратися не можна, Кенсей вирішив завершити все якнайшвидше. Він стрибав туди-сюди, терплячи неймовірний тупий біль й ухиляючись від усього, що кидав у нього лев. У певний момент, наблизившись до монстра, використав розділення свідомості на одну секунду, змусивши суперника завмерти, і відсік йому голову.

Головний герой дістав із мішка своє зілля зцілення. Воно було не таке сильне, як те, що йому дав Люк, але все одно допомогло.

Пройшовши ще три поверхи, він дістався до передостаннього — 24-го. Там на нього вже чатував демон, який вирішив не церемонитися й одразу кинувся в атаку, від якої людину відкинуло в стіну.

— Невже людина, яка змогла першою дійти до такого етапу, виявилася настільки слабкою? Ха! А ні, подивіться тільки, ще борсається! Ну що ж, подивимось, на що ти здатен.

— Демон... Я думав, демони зазвичай стають босами.

— Ну, босом я не став, але стану твоїм кінцем!

Коли створіння пекла це сказало, воно знову напало, але удар був вчасно заблокований сюрикеном. Монстр здивувався цьому й не помітив, як головний герой уже замахнувся та полоснув його по животу.

— Хах, непогано! Проте марно. З моєю регенерацією це мені не зашкодить. Але я тобі трохи допоможу: слабке місце кожного демона — це серце, а також голова, проте її потрібно пробити, а не відтинати від шиї. Втім, ця інформація тобі не допоможе, бо ти вже труп!

Демон схопив Девіда за голову й швирнув у підлогу так, що обличчям той пробив невелику яму. Потім монстр ухопив його за волосся й жбурнув у стіну. Не встиг той долетіти, як у живіт прилетів ще один удар. Стикнувшись зі стіною, головний герой сплюнув кров, будучи близьким до втрати свідомості. Намагаючись зібратися з думками, Кенсей непомітно дістав зілля й випив його — так йому вдалося впоратися з ранами.

— Ох, живуче падло! Ну добре, тоді перевіримо, як ти впораєшся з цим!

Під ногами хлопця з'явилося магічне коло, яке не давало йому ворухнутися, а з руки страховиська вже готовий був вилетіти снаряд із темних блискавок. Проте все різко зникло. Демон навіть не зрозумів, що сталося. Це був чудовий момент для атаки, чим і скористався герой, але його помітили — на нього полетіла контратака, від якої вдалося ухилитися на надлюдських рефлексах. Він почав бігати навколо тварюки, попутно думаючи, як перемогти.

— Куди зібрався?!

Шинобу прибило до стіни магією гравітації, яку він знову скасував.

(Думки головного героя: «Чорт, у мене мани залишилося всього чотириста одиниць! Занадто мало... Що робити? Думай, думай, думай!»)

Чоловік використав вогонь і закрив себе так, щоб його не бачили. Демон не розумів, що відбувається, аж раптом на нього вилетіла людина, цілячись у серце.

— І це все?!

— Так, для тебе — все!

Згори на монстра падала гігантська бурулька. З'явилася надія, що ось-ось настане перемога, але ні — демон розбив лід, а Девіда знову жбурнув, починаючи використовувати нове заклинання, яке знову було скасоване.