Глава 8 потрапити в кошмар

Нарешті я дістався сюди. Боже, яка ж це була важка й довга дорога.

Це трикляте підземелля розташовувалося за добрі дві сотні миль від міста. Мені довелося заплатити чималу суму мандрівному торговцю, щоб той погодився довезти мене на своєму возі. Дорога виявилася пекельною: по дорозі на нас кілька разів нападали дикі монстри, і мені доводилося буквально своїм тілом і магією захищати віз, аби взагалі доїхати до цілі. Але це все дрібниці. Головне — я на місці.

Пора заходити в цю порожнечу.

— Ну що, хто хоче першим отримати стусанів? — тихо пробурмотів девід, ступивши на 1-й поверх.

Перед очима одразу виринають зелені потвори. Гобліни. Їх нараховувалось близько двадцяти п'яти штук.

— Ну що, станцюємо?

Біля мого плеча миттєво закружляв сюрикен. Швидкість його обертання стала настільки божевільною, що метал візуально злився в суцільне сяюче коло. Воно прошмигнуло між першими потворами, легко розрізаючи плоть зеленошкірих. Гобліни спочатку бездумно кидались в лоб, але, швидко зрозумівши, що це вірна смерть, змінили тактику. Вони почали хаотично носитися туди-сюди, попутно закидаючи мене гострими кинджалами. Якісь леза збивав на льоту сюрикен, від інших доводилося на рефлексах ухилятися. Гобліни не вирізнялися високою витривалістю, тож перерізати їм шиї було справою техніки й точного розрахунку.

Проте навіть така різанина вимагала концентрації. Закінчивши з першою хвилею, я рушив далі, розмірено долаючи поверх за поверхом.

Проблеми наростали з кожним рівнем. На шляху до 7-го поверху тишу раптово перервав відчайдушний, сповнений болю й жаху людський крик що благ про допомогу.

Почувши це, Шинобу миттєво зірвався з місця. М'язи працювали на межі, він намагався встигнути будь-якою ціною.

На жаль, було пізно.

Коли герой вискочив у розлогу залу, перед очима застигла моторошна картина: величезна, зазубрена лапа гігантського богомола наскрізь пробиває голову чоловікові в понівечених обладунках. Всередині все стиснулося. Кенсей подумки почав карати себе за те, що не встиг на якісь кілька секунд, щоб урятувати людину.

Швидкий огляд локації: богомолів троє. А поруч із ними — ще сім покалічених трупів. Повноцінне забійне відділення.

— Чорт... Я знищу вас, комахи перерослі, — сипко видавив головний герой.

Над стелею закружляв сюрикен, насичений магією води. Поки йому доводилося відбиватися від прямих атак двох комах, водяна аура навколо сюрикена почала поступово замерзати, відбираючи тепло з приміщення. Температура в залі стрімко поповзла вниз. Через холод і паморозь біомеханіка богомолів почала збоїти, їхні рухи відчутно уповільнилися.

Розуміючи, що тривалий бій забирає надто багато ресурсів, один із богомолів розправив крила й злетів під стелю, намагаючись здобути перевагу у висоті.

«Чого й треба було чекати», — холодно прорахував девід.

-Саме цієї помилки я й чекав.

 Направивши сюрикен точним вектором, йому вдалося одним рухом перерізав суглобові кріплення крил. Комаха важко гримнулася об каміння, миттєво втративши орієнтацію в просторі. Користуючись секундним замішанням, він тим же сюрикеном від'єднав її голову від тулуба.

Другий богомол у сліпій люті кинувся напролом. Для герою не склало труднощів пірнути під його розмашисту атаку, заскочити під черево й із силою встромити катану. У той же момент шинобу пропустив крізь лезо вогонь — комаха просто спеклася зсередини, випустивши їдкий дим.

Третій не поспішав атакувати. Натомість він схопив відрубану голову свого товариша, готуючись її пожерти для відновлення сил. Сюрикен блискавично підбив його лапу.

— Не так швидко. Я в ці ігри вже грав!

Викрикнувши це, девід в один стрибок опинився на спині потвори, з розмаху проткнув її голову лезом і нарешті з полегшенням видихнув. 

Тіло все ще тремтіло від адреналіну. Я розвернувся до місця, де лежали мертві авантюристи, і застиг. Трупів людей не було. Поглянувши ближче на чоловіка, якому пробили голову, я побачив, як його тіло повільно пірнає під кам'яну підлогу — наче в сипучих пісках чи густій багнюці. За кілька секунд поверхня знову була чистою.

Заховати їх я вже не міг. Єдине, що мені залишалося — це тихо мовити в порожнечу:

— Земля вам пухом...

Рушивши далі й долаючи надважкі, пасткові рівні, він нарешті дістався 15-го поверху.

У центрі величезної арени на нього чекав кремезний Циклоп. Одноокий велетень уже був готовий до бою. Обмінявшись із ним важкими поглядами, вони зійшлися в сутичці.

Циклоп без попередження вдарив кулаком об землю, викликавши магічний локальний струс — кам'яний пік підкинув шинобу високо вгору. Втратити контроль у повітрі означало смерть. За частку секунди він пустив сюрикен собі під ноги, використавши його як суцільну кінетичну опору, і буквально перемістився повітрям прямо до голови монстра.

Наблизившись, кенсей задіяв ману й сформував яскраву, концентровану вогняну кулю.

Циклоп інстинктивно витріщився на це сліпуче сяйво. Спалах миттєво спалив йому рогівку ока. Втративши зір, монстр дико заревів від болю й почав хаотично розкидати навсібіч земляні шипи та кам'яні брили. Один із уламків боляче розітнув герою руку, але, зібравши сили в кулак і ухиляючись від решти снарядів, йому вдалося прослизнув до його живота. Прискоривши сюрикен для підстраховки, він міцніше схопився за руків'я катани, з усієї сили встромив лезо й розрізав черево велетня.

Циклоп важко завалився набік, випустивши останній подих.

Тримаючись за закривавлене плече, девід рушив далі. Проте за ареною боса на нього чекав не наступний небезпечний поверх, а освітлена, тиха заповнена безпечна зона.

Він важко сів на камінь, дістав із мішка лікувальне зілля й полив ним рану. Глибокий поріз на очах почав затягуватися новою шкірою.

— Фух... Як добре. Під час бою взагалі не було часу підлататися. Ну нічого, з цього поєдинку я вийшов переможцем.

звівши очі й раптом примружившись він побачив що попереду замиготіли силуети.