Глава 6 душевні розмови

Пройшло два дні. Увесь цей час я витратив на креслення майбутнього будинку та підготовку матеріалів для нього. І ось тепер я знову крокую до Гільдії Авантюристів, аби послухати, як Аскольд оцінив мою здобич.

За двадцять хвилин я зайшов до кабінету, оформленого в розкішному стилі бароко. Посеред кімнати стояв масивний стіл, за яким сидів уже знайомий мені чоловік.

— Добрий день, пане Аскольд! — привітався я з порога.

— Привіт, юначе! — усміхнувся той. — Я вже оцінив твої реліквії. За дорогоцінне каміння — 15 золотих монет. За панцирі тисячоніжки отримуєш 140 золотих. Павуки... за них лише 10 срібних монет. А от шкіра драконоподібної віверни заважила на 70 золотих! Усього виходить 225 золотих і 10 срібних. А також тримай свою карту авантюриста B-рангу.

Він виклав на стіл важкий мішечок із монетами та новенький жетон.

— Тримай свою нагороду! А тепер давай просто посидимо, поп'ємо чаю, і ти розкажеш: хто ти, звідки прийшов і в якому підземеллі ти все це дістав?

— Ну, я вже казав, що мене звуть — Шинобу Кенсей, — спокійно відповів, сідаючи навпроти. — Прийшов із лісу за п'ять миль звідси .  А ці речі — з підземелля, яке було там.

— Що?! — Аскольд аж поперхнувся. — Ти був у підземеллі цього лісу?! Та це ще не найдивніше... Чому ти взагалі живеш у тих хащах?

— А що тут дивного? — знизав я плечима.

Очі старого чоловіка буквально випучилися від шоку:

— Я бачу, ти зовсім не освічений у цій справі. Зараз поясню! Цей ліс кишить монстрами, які дуже незручні в битві, і при цьому ресурси з них майже не цінуються. Тому їх там ніхто не вбиває, через що тварюк розвелося так багато. А підземелля, що з'явилося там не так давно, оцінюють аж A-рангом! Але в той ліс ніхто не ходить, тому всім було байдуже.

— У мене запитання, — перебив я його. — Чому павуки так погано оцінюються?

— А? Ну, тут усе просто, — розвів руками майстер. — Панцир їхній ні для чого не використаєш, з павутиною те саме. Єдине, що в них має хоч якусь цінність — це м'ясо, схоже за смаком на крабове. Тому за них ти й отримав так мало.

Кенсей був у шоці від почутого. Як люди можуть вважати павуків непотрібом, якщо це найзручніший матеріал при правильній обробці?! А їхня павутина міцніша за залізний ланцюг чи морський канат!

— Агов, хлопче! Ти про що там замислився? — помахав рукою перед моїм обличчям Аскольд.

— А... та так, не звертайте уваги, — струснув головою Шинобу. — Ну, якщо вам важко повірити, що я там живу, я можу провести вас до мого дому, аби переконати.

— Хм, звучить спокусливо! — хмикнув той. — Я згоден, буде приємно розім'яти старі кістки.

— До речі, чай у вас класний! Де ви його купили?

— Хах, та тут, на ринку, в одного веселого торговця.

— Давайте перед походом у ліс зайдемо на ринок по цей чай, — запропонував я.

Чоловіки вийшли з гільдії й попрямували крізь гамірні вулички, обговорюючи красу міста та його веселих жителів. За кілька хвилин вони дійшли до знайомої ятки. Яке ж було здивування нашого мечника, коли він побачився за прилавком з тим самим продавцем!

— Добрий день! — вигукнув Шинобу.

— Оу, парубку, це ти! — зрадів той. — Прийшов щось купити?

— Так, бо я ж дав вам слово!

— Чудово, що ти людина слова! Давай, вибирай.

— дайте мені, будь ласка, найкращий ваш чай, — попросив Кенсей.

— Чудовий вибір! З тебе 20 золотих, і тримай свій чай.

— Дякую! Буду часто до вас приходити по нові порції.

— Чекатиму!

Коли хлопець забрав чай та необхідні продукти, товариші рушили в дорогу. Через чотири години вони нарешті прибули на місце призначення.

— Так ось де ти проживаєш... Не збрехав! — Аскольд здивовано розглядав хатину на висоті. — Але як ти закріпив деревину? Як ця конструкція взагалі тримається на дереві?

— Це завдяки тому матеріалу, який ви так погано цінуєте, — посміхнувся Шинобу. — Я закріпив усе за допомогою павутини та цвяхів, зроблених із панцирів павуків. І взагалі, якби не ці цвяхи, мені б не вдалося зачистити те підземелля.

— Дивовижно... Як тобі вдалося їх так обробити? Втім, втручатися в твої секрети не буду.

— Дякую за розуміння.

— А це що за велика прямокутна штука? — Аскольд підійшов до дивовижного приладу.

— Це я називаю холодильником.

Аскольд потягнув за ручку й відкрив дверцята, звідти дихнуло виразним холодом.

— Ого! Це ж як приміщення в гільдії, де ми зберігаємо м'ясо, тільки менше! І воно... що, зроблене зі шкури морозних вовків?! Диво, не інакше!

— Ага, я це диво називаю інженерією, — засміявся Кенсей. — Ну що ж, пане Аскольд, уже темніє. Пропоную вам заночувати в мене. Зараз постелю, але спершу треба розігріти підлогу й запалити піч, щоб приготувати вечерю.

— Тобі допомогти? — запропонував майстер.

— Не відмовлюся!

Чоловіки швидко поділили роботу й приготували їжу. Аскольд щиро похвалив кулінарні вміння хлопця. За пів години неймовірно веселих розмов вони попили запашного чаю й лягли спати.

На ранок Шинобу Кенсей провів свого гостя назад до адміністрації гільдії. Вже збираючись йти, Шинобу випадково кинув погляд на велику дошку оголошень. Там висів новий квест: Зачистка підземелля на 25 рівнів.

Його серце миттєво спалахнуло азартом і бажанням прийняти цей виклик. Не вагаючись ні секунди, він зірвав листок із дошки.