Глава 5 прогулянка містом

Девід прийшов додому і вперся в стовбур, полегшено видихаючи й розуміючи, що все минуло.

— Боже, як же я втомився... Через рани, здобуті в підземеллі, дорога сюди стала в рази важчою, адже битися з дикими монстрами стало набагато важче. А ще після падіння болить ліва нога, через що йти довелося довше.

— Як же тіло болить після падіння зі спини тисячоніжки... Відпочину два дні, думаю, цього вистачить.

Так, мені цікаво, чи виросли мої характеристики після підземелля.

[Статус]

Витривалість: 85

Спритність: 88

Сила: 90

Реакція: 87

Мобільність: 90

— Ого, все піднялося щонайменше на десять одиниць! Хах, за два дні я прокачався майже так само, як за три місяці. Коли вилікуюся, піду в те місто. Зазвичай в ісекаях є гільдії, і мені точно потрібна Гільдія Авантюристів. Але поки що розберуся з тушами монстрів.

Першими підуть льодяні вовки. Їхня шкура продовжує випускати холод навіть після смерті.

— Думаю, з них можна зробити класний холодильник. Це буде корисно, адже м'ясо швидко псується. Розберуся з ними прямо зараз.

Девід уміло розрізав трупи, відокремлюючи шкіру й кістки від м'яса. Коли робота була закінчена, він закопав м'ясо, а кістки перемолов на пил і присипав ним кущі, аби вони краще росли.

Далі він дістав із мішка тушу тисячоніжки й зняв із неї 15 хітинових пластин. За допомогою обробленого плавучого панцира Девід скріпив пластини між собою. Середину конструкції, схожої на холодильник, він обвив шкурами вовків, а на одному з відділів дав її більше — таким чином вийшла повноцінна морозильна камера.

Далі пішли павуки. З ними він зробив усе те саме, що й до цього.

— Наступною піде драконоподібна віверна, — мовив Девід до себе. — Так, візьму луску з її грудей і зроблю з неї обладунки на ноги та передпліччя, як у самураїв, а ще наколінники.

Такий вибір він зробив на користь мобільності.

За цими заняттями минуло три дні. Девід повністю відновився. Увесь цей час він їв м'ясо віверни, бо пам'ятав, що в історіях про переродження воно вважалося найсмачнішим з усіх — і це виявилося щирою правдою.

Девід одягнув нові обладунки, поклав у мішок шкуру віверни, панцирі павуків та тисячоніжки, а також дорогоцінне каміння й вирушив у бік міста. Шлях цього разу був простішим, хоч і довшим, і нарешті він дістався міських воріт. Біля них героя зустріли вартові.

— Хто такий і звідки взявся? — розпитували вони.

— Прийшов із лісу, — спокійно відповів Девід.

 — А звуть мене Де... Шинобу. Шинобу Кенсей. Я хочу потрапити до Гільдії Авантюристів.

Стража була в шоці від такого вигляду й заяв, але вирішила пропустити дивного юнака.

Місто кипіло життям. Судячи з усього, Девід потрапив на ринок: тут на всю вирувало життя десь продавали рибу, десь овочі, м'ясо та напої. Вражений розмахом, він звернувся до одного з продавців:

— Добрий день! Підкажіть, будь ласка, як пройти до Гільдії авантюристів?

— Привіт, парубку! — усміхнувся торговець. — Тобі йти в бік центру міста. Ти відразу її помітиш — на будівлі висить величезна, яскрава табличка.

— Величезне вам дякую! Я обов'язково потім прийду до вас і закуплюся.

— Та немає за що! Але не забувай — слово своє треба тримати, хах. Тебе за язик ніхто не тягнув!

Девід попрямував до центру, милуючись красою міста та його побутом. На площі було ще цікавіше: якийсь чоловік грав неймовірно веселу мелодію, від якої перехожих так і тягнуло в танок.

Невдовзі головний герой зайшов до гільдії й підійшов до стійки, за якою сиділа дівчина.

— Добрий день, — привітався він.

— Добрий день! Пане, ви новенький?

— Е-е... так, я новенький. Я хочу продати речі, які отримав у підземеллі.

— Чудово! Тоді спочатку розпишіться тут, і я проведу вас до нашого майстра, який оцінить здобич.

— Згоден.

Девід розписався й пішов за дівчиною в глибину будівлі. Вони зупинилися біля кабінету і зайшли в середину.

— Пане Аскольд, я до вас привела... — Вона повернулася до юнака: — Новенький може представитися?

— Шинобу Кенсей, — відповів Девід. («Я подумав, що раз я вже в новому світі, то хай у мене буде й нове ім'я»).

— Показуй, що приніс! — гучно сказав чоловік міцної статури, який виглядав років на п'ятдесят.

— Я залишу вас тут, бо в мене ще робота, — мовила дівчина й покинула двох чоловіків.

— Пане, з радістю покажу, але чи не знайдеться у вас більшого приміщення? — спитав Девід.

— Ого, заінтригував, юначе!

Вони пройшли на склад, розміри якого вражали: довжина 100 метрів, ширина 80 та висота стелі 150.

— Ну що ж, викладай! — склав руки на грудях Аскольд.

Девід поклав бездонний мішок на стіл і дістав із нього все, що мав. Очі майстра округлилися.

— Матір Божа, хлопче... — вилаявся чоловік, оглядаючи купу рідкісних матеріалів. — Та в мене на оцінку цього багатства піде два дні! Піди погуляй містом, а я поки розберуся з цим. Все, що тут є, має величезну цінність!

— Зрозумів вас, пане. Тоді я піду, щасливо вам!

Девід вирішив повернутися додому, зайнятися облаштуванням будинку та прийти в гільдію через два дні.