Глава 102. Правильний шлях

Данило і Софія сиділи на терасі свого будинку.

Сонце повільно ховалося за обрієм.

У саду лунав сміх дітей.

Микита навчав сестру кататися на велосипеді, а вона, як завжди, намагалася довести, що все знає краще.

Софія усміхнулася.

— Вони так швидко ростуть...

Данило мовчки кивнув.

— Знаєш, іноді я думаю, як дивно все склалося.

Наша історія почалася зовсім не так, як повинно починатися кохання.

Софія подивилася на нього.

— Зі спору.

— Так...

Зі звичайного студентського парі.

Тоді мені здавалося, що це просто гра.

Я хотів довести друзям, що можу підкорити будь-яке серце.

Але життя дуже швидко показало мені, що людські почуття — не іграшка.

Софія взяла його за руку.

— А я тоді думала, що більше ніколи не зможу тобі довіряти.

Ти дуже мене образив.

— І мав за це заплатити.

Я втратив тебе.

І тільки тоді зрозумів, що разом із тобою втратив частину себе.

Вони обоє замовкли.

Перед очима промайнуло все їхнє життя.

Студентські роки.

Біль.

Розлука.

Повернення.

Спільна справа.

Весілля.

Народження дітей.

Боротьба з Кариною.

Втрати.

Перемоги.

І роки щастя.

— Ми пройшли дуже непростий шлях.

Тихо сказала Софія.

— Але знаєш, про що я ніколи не шкодувала?

— Про що?

— Про те, що одного дня дала тобі другий шанс.

Данило усміхнувся.

— А я щодня дякую долі, що вона дала другий шанс мені.

Він подивився на дітей.

— Знаєш, я зрозумів одну річ.

Життя не завжди починається правильно.

Можна зробити дурну помилку.

Можна впасти.

Можна втратити все.

Але найголовніше — який шлях людина обирає після цього.

Софія кивнула.

— Саме вибір визначає нашу долю.

Не обставини.

Не гроші.

Не походження.

А рішення, які ми приймаємо щодня.

У цей момент до них підбігли діти.

— Мамо! Тату! Дивіться!

Микита вже впевнено їхав на велосипеді, а сестра старанно крутила педалі поруч.

Кілька разів похитнулася.

Але не здалася.

Піднялася і поїхала далі.

Данило усміхнувся.

— Бачиш?

Навіть вона вже знає головне правило життя.

— Яке?

Запитала Софія.

— Якщо впав — потрібно підвестися і їхати далі.

Софія міцніше стиснула його руку.

— Саме так ми й прожили своє життя.

Данило обійняв дружину.

Перед ними бігли їхні діти.

За їхніми плечима залишилися роки випробувань.

А попереду було ще багато щасливих днів.

Він тихо промовив:

— Наше кохання почалося зі спору.

Але стало історією, яку написали не випадок і не доля.

Її написали наші рішення.

Рішення боротися одне за одного.

Прощати.

Довіряти.

Любити.

І, мабуть, у цьому й полягає найбільший сенс життя.

Не можна обрати, як почнеться твоя історія.

Але кожен може обрати, якою вона закінчиться.