Глава 87. Спадкоємиця двох сердець.

Пологи тривали довго.

Не тому, що щось було не так.

Навпаки.

Лікарі постійно повторювали, що все проходить добре.

Без ускладнень.

Без небезпеки для мами чи дитини.

Просто маленька принцеса вирішила з'явитися на світ у своєму власному темпі.

— Уже вся в батька.

Жартувала акушерка.

— Уперта.

Софія лише важко видихнула.

— Ні.

Вся в нас обох.

Години тягнулися повільно.

За дверима Данило не знаходив собі місця.

Олег ходив коридором.

Ірина переживала не менше за доньку.

Олександр намагався всіх заспокоїти.

Андрій уже встиг випити стільки кави, що не міг сидіти на місці.

І ось нарешті пролунав перший дитячий плач.

Той самий звук, який змушує завмирати серце.

У палаті всі посміхнулися.

Лікарі привітали одне одного.

— Вітаємо.

У вас донечка.

Софія заплющила очі.

Нарешті.

Все закінчилося.

Коли маленьку дівчинку поклали їй на руки, вона довго не могла відірвати погляду.

Маленьке личко.

Крихітні пальчики.

І надзвичайно серйозний погляд новонародженої.

Наче вона вже знала про всіх навколо більше, ніж вони самі.

Софія засміялася крізь втому.

— Я так і знала.

— Що саме?

Запитала акушерка.

— Я народила генералшу.

У палаті засміялися всі.

— Вона мене вимучила ще до народження.

Жодного дня не давала спокою.

То плакати хотілося.

То сміятися.

То всіх виганяла.

То всіх кликала до себе.

Софія ніжно поцілувала донечку в чоло.

— Сподіваюся, тепер я хоч трохи видихну.

У цей момент до палати впустили Данила.

Він підійшов ближче.

І завмер.

На руках у Софії лежала його донька.

Його маленька принцеса.

Його мрія.

Очі Данила миттєво наповнилися слізьми.

— Вона прекрасна.

Тільки й зміг сказати він.

Софія усміхнулася.

— І дуже вперта.

— Це сімейне.

Відповів Данило.

Маленька дівчинка відкрила очі.

Ніби почула батьків.

І вся палата засміялася.

— Бачиш?

Сказала Софія.

— Уже контролює ситуацію.

За кілька хвилин про народження дівчинки дізналася вся родина.

Олег не приховував сліз радості.

Ірина плакала від щастя.

Олександр обіймав усіх підряд.

Андрій гордо заявив:

— Нарешті в нашій родині з'явилася жінка, яка зможе командувати всіма чоловіками.

А вдома Микита почув новину і вигукнув:

— Я ж казав, що буде сестричка!

Того вечора Софія вперше за багато місяців почувалася спокійною.

Втомленою.

Але щасливою.

Вона дивилася на донечку, яка мирно спала поруч.

На Данила, який не міг відірвати від неї очей.

І тихо подумала:

усі труднощі були варті цього моменту.

Бо тепер їхня родина стала ще більшою.

Ще сильнішою.

І ще щасливішою.