Глава 86. За годину до дива

Коли автомобіль зупинився біля лікарні, Софія повільно вийшла з машини.

Данило одразу підхопив сумки.

Як завжди, намагався зробити все сам.

— Я можу йти сама.

Невдоволено сказала Софія.

— Я знаю.

Відповів Данило.

— Але мені так спокійніше.

Біля входу до лікарні Софія раптом зачепилася ногою за сходинку.

Не впала.

Лише різко втратила рівновагу.

Данило миттєво підхопив її.

— Софіє!

— Все добре.

Я не впала.

Але через кілька хвилин вона відчула дивне напруження.

А потім ще одне.

— Данило...

— Що сталося?

— Мені здається...

Почалося.

Данило зблід швидше, ніж сама Софія.

Через кілька хвилин їх уже оглядав лікар.

Старший акушер усміхнувся після огляду.

— Думаю, приблизно за годину будете народжувати.

У палаті запанувала тиша.

— За годину?

Перепитав Данило.

— Саме так.

— Але ж ми тільки приїхали.

Лікар засміявся.

— Інколи дітки самі обирають момент для появи.

Схоже, ваша донечка дуже поспішає.

Коли Данило повідомив новину родині, йому ніхто не повірив.

— Яку годину?

Запитав Олег.

— Ви ж тільки заїхали.

— Лікар сказав, що роди вже почалися.

— Неможливо.

Вигукнув Андрій.

— Саме це я йому теж сказав.

Відповів Данило.

Але минало хвилина за хвилиною.

І лікарі почали активно готуватися.

Софію перевели до пологового відділення.

Данило вже не відходив від неї ні на крок.

— Пам'ятаєш?

Тихо сказала Софія між переймами.

— Що саме?

— Ти весь цей час говорив, що хочеш донечку.

Він усміхнувся.

— Пам'ятаю.

— Якщо вона успадкує твій характер, нам буде важко.

— Якщо вона успадкує твій характер, буде ще важче.

Попри хвилювання, вони обоє засміялися.

За дверима пологового відділення вже зібралася вся родина.

Олег ходив коридором.

Олександр намагався читати новини, але одну й ту саму сторінку переглядав уже двадцять хвилин.

Ірина мовчки молилася.

Андрій постійно запитував у медсестер новини.

Минуло трохи більше години.

І двері палати відчинилися.

— Час.

Сказав лікар.

Софію повезли до пологового залу.

Вона міцно тримала Данила за руку.

— Я люблю тебе.

Тихо сказала вона.

— А я люблю тебе ще більше.

— Це неможливо.

— Для мене можливо.

І коли двері пологового залу зачинилися, вся родина зрозуміла:

ще зовсім трохи.

І в їхньому житті з'явиться маленька дівчинка, яку вони чекали всі ці довгі місяці.

Дівчинка, яка вже встигла об'єднати навколо себе цілу родину ще до свого народження.