Глава 83. Ти для нас важливіша

Вагітність Софії ставала дедалі складнішою.

Лікарі радили більше відпочивати, уникати стресу і менше навантажувати себе.

Для Софії це було справжнім випробуванням.

Вона завжди звикла бути активною.

Працювати.

Розвивати фірму.

Самостійно вирішувати проблеми.

Одного ранку Данило знову приніс їй сніданок у ліжко.

Софія невдоволено похитала головою.

— Данило, це вже занадто.

— Що саме?

— Ти постійно біля мене.

Він усміхнувся.

— І що тут поганого?

— У тебе робота. У тебе компанія. Клієнти. Суди. Зустрічі.

Я не можу зараз працювати, але ти можеш.

Не можна запускати справи через мене.

Данило сів поруч і взяв її за руку.

— Через тебе?

Софіє, ти моя дружина.

І мама нашої дитини.

Але Софія не здавалась.

— Я серйозно. Ти занадто багато часу проводиш вдома.

Саме в цей момент до кімнати зайшла Ірина.

Вона почула останню фразу і засміялася.

— Нарешті знайшлася жінка, яка сварить чоловіка за те, що він занадто сильно про неї піклується.

Софія лише закотила очі.

За кілька хвилин до розмови приєднався Олег.

Потім Олександр.

І навіть Андрій.

— Софіє, — почав Олег, — компанія нікуди не втече.

— Але...

— Ніяких "але".

Зараз найважливіше — це ти і дитина.

Олександр підтримав друга.

— Бізнес завжди можна відновити.

Контракт можна перенести.

Зустріч можна призначити на інший день.

Ірина сіла поруч із дочкою.

— А ось здоров'я не завжди можна повернути.

У кімнаті стало тихо.

Андрій усміхнувся.

— До того ж, якщо Данило зараз працюватиме замість того, щоб допомагати тобі, ми всі його самі виженемо додому.

Усі засміялися.

Навіть Софія.

Микита, який саме забіг до кімнати, серйозно заявив:

— Мама повинна відпочивати.

— І ти теж проти мене?

— Так.

Відповів він і гордо кивнув.

Софія подивилася на всіх присутніх.

На матір.

На батька.

На Олега.

На Андрія.

На Данила.

І раптом зрозуміла.

Усі вони хвилюються не через вагітність.

Вони хвилюються через неї.

Тому що люблять.

Того вечора Данило сидів поруч, коли вона засинала.

— Ти все ще думаєш, що я повинен більше працювати?

Тихо запитав він.

Софія усміхнулася.

— Трохи.

— А я думаю, що зараз моя головна робота — бути поруч із тобою.

Вона поклала голову йому на плече.

За дверима чувся сміх Микити.

На кухні про щось сперечалися Олександр та Олег.

Ірина готувала вечерю.

Андрій знову розповідав свої неймовірні історії.

І Софія зрозуміла:

іноді найбільша сила родини не в тому, щоб вирішувати проблеми.

А в тому, щоб разом нести їх на своїх плечах.

І зараз поруч із нею була саме така родина.

Родина, яка не дозволить їй залишитися самій навіть на хвилину.