Глава 82. Коли родина стає опорою

Друга вагітність Софії виявилася зовсім не такою легкою, як вона сподівалася.

Втома приходила швидко.

Слабкість не відпускала навіть після відпочинку.

Іноді їй здавалося, що тіло просто не встигає за всім, що відбувається.

Данило майже перестав відходити від неї.

Він скоротив робочі зустрічі, частину справ передав партнерам і тепер більшість часу проводив удома.

— Даниле, ти не можеш сидіти біля мене цілий день.

— Можу.

— У тебе фірма.

— У мене дружина.

Софія хотіла заперечити, але лише усміхнулася.

Микита теж відчував, що мама потребує турботи.

Він приносив їй маленькі іграшки, вкривав пледом і серйозно казав:

— Мама, відпочивай.

І в такі моменти Софія не могла стримати сліз.

Родина згуртувалася навколо них ще сильніше.

Ірина майже щодня готувала їжу й привозила все гаряче.

Олександр вирішував частину юридичних питань фірми.

Олег забирав Микиту на прогулянки, щоб Софія могла поспати.

Андрій жартував, що він “офіційний рятувальник настрою” і з’являвся з фруктами, квітами та смішними історіями.

Одного вечора Софія лежала на дивані, а Данило сидів поруч і тримав її за руку.

— Мені страшно, — тихо зізналася вона.

Він одразу нахилився ближче.

— Я поруч.

— Я знаю.

Вона подивилася на нього втомленими очима.

— Просто ця вагітність важча.

Данило обережно поцілував її руку.

— Ми пройдемо через це разом.

Софія заплющила очі.

Колись вона боялася довіряти йому.

Колись думала, що такі хлопці, як Данило, не здатні кохати по-справжньому.

А тепер він був поруч у кожній її слабкості.

Не тікав.

Не ховався.

Не перекладав відповідальність.

Просто був.

У дверях тихо з’явився Микита з плюшевим ведмедиком.

— Це для малюка, — серйозно сказав він.

Данило взяв іграшку й усміхнувся.

— Думаєш, сподобається?

— Так. Я старший брат.

Софія засміялася крізь сльози.

Того вечора вся родина зібралася в їхньому будинку.

Без гучних свят.

Без офіційних причин.

Просто тому, що молодим потрібна була підтримка.

Ірина накривала на стіл.

Олег читав Микиті казку.

Олександр обговорював із Данилом робочі питання так тихо, щоб не втомлювати Софію.

Андрій розважав усіх жартами.

Софія дивилася на них і відчувала тепло.

Таке глибоке, що навіть страх відступав.

— Бачиш? — тихо сказав Данило. — Ми не самі.

Вона кивнула.

— Знаю.

Друга вагітність стала для них випробуванням.

Але не зламала.

Навпаки.

Вона ще сильніше показала, що родина — це не лише свято, весілля чи красиві слова.

Родина — це коли хтось бере на себе твою втому.

Коли хтось мовчки приносить чай.

Коли хтось тримає за руку в найважчий день.

І коли любов стає не обіцянкою, а щоденним вибором бути поруч.