Глава 80. Мрії про майбутнє

Минув майже рік після народження сина.

Будинок був наповнений щастям, дитячим сміхом і новими турботами.

Малюк уже робив свої перші кроки, вимовляв перші слова і став справжнім улюбленцем усієї родини.

Данило сидів на підлозі у вітальні й будував із сином вежу з кубиків.

Софія спостерігала за ними з усмішкою.

— Знаєш, про що я думаю?

Раптом сказав Данило.

— І про що ж?

— Що нашому синові колись буде потрібна молодша сестричка.

Софія засміялася.

— Данило, я тільки почала нормально висипатися.

— Але ж уяви маленьку дівчинку.

Таку ж красиву, як її мама.

З такими ж очима.

І такою ж впертою.

— Останнє точно не комплімент.

Засміялася Софія.

Данило обійняв дружину.

— Я серйозно. Дуже хочу донечку.

Софія подивилася на чоловіка.

У його очах було стільки тепла, що вона не могла стримати усмішки.

— Колись обов'язково.

Але не зараз.

Мені ще потрібно відпочити після народження нашого маленького бешкетника.

Вони обоє подивилися на сина, який саме намагався дістатися до книжкової полиці.

— Справедливо.

Погодився Данило.

— Я готовий чекати.

— Кілька років?

— Якщо потрібно, то навіть кілька років.

Але мріяти мені ніхто не заборонить.

Софія поклала голову йому на плече.

— Знаєш, що найважливіше?

— Що?

— Ми можемо планувати майбутнє разом.

Без страху.

Без інтриг.

Без людей, які намагаються нас розлучити.

Данило ніжно поцілував її в чоло.

— І саме тому я щасливий.

Не тому, що маю успішну фірму.

Не тому, що маю будинок.

А тому, що маю вас.

Тебе і нашого сина.

Софія усміхнулася.

— А колись, можливо, ще й донечку.

— От бачиш! Я знав, що ти погодишся.

У відповідь Софія легенько штовхнула його в плече.

І вони обоє засміялися.

За вікном заходило сонце.

У будинку лунав дитячий сміх.

А попереду на них чекало ще багато років щасливого життя, нових мрій і планів, які вони тепер будували разом.

І цього разу ніхто не міг забрати у них майбутнє.