Глава 76. Життя, зруйноване ненавистю

Карина сиділа сама.

Тепер у неї було багато часу для роздумів.

Можливо, навіть занадто багато.

І вперше за багато років вона перестала шукати винних.

Перестала виправдовувати себе.

Перестала брехати.

Навіть собі.

Вона почала згадувати Данила.

Не дорослого успішного юриста.

Не чоловіка Софії.

Не батька маленького сина.

А маленького хлопчика.

Дитину, яку вона зненавиділа ще до того, як він навчився говорити.

І раптом усвідомила, наскільки це було жорстоко.

Вона ненавиділа його не за вчинки.

Не за слова.

Не за характер.

Вона ненавиділа його лише тому, що він народився.

Народився в любові.

У родині, яку вона хотіла мати сама.

— Він був лише дитиною...

Тихо промовила Карина.

Але тоді вона бачила в ньому доказ своєї поразки.

Нагадування про те, що Олег любив іншу жінку.

Що Дарина мала сім'ю.

Що вона сама не мала того, про що мріяла.

Замість того щоб будувати власне життя, вона почала руйнувати чуже.

Рік за роком.

Спочатку вона забрала в Данила спокійне дитинство.

Потім — материнську любов, розділивши родину брехнею та інтригами.

Потім прийшла трагедія.

Після чергових конфліктів і сварок життя родини остаточно змінилося.

Дарина загинула в автокатастрофі.

І хоча Карина не була причиною самої аварії, вона довго не могла втекти від думки, що її дії стали частиною ланцюга подій, які привели до трагедії.

Саме ця думка тепер не давала їй спати.

— Якби я залишила їх у спокої...

Можливо, усе було б інакше.

Вона згадала себе молодою.

Красивою.

Багатою.

З цілим життям попереду.

Вона могла створити власну сім'ю.

Могла народити дитину.

Могла бути щасливою.

Але замість цього присвятила життя ненависті.

І найстрашніше було те, що ця ненависть не зруйнувала лише родину Олега.

Вона зруйнувала і саму Карину.

Коли вона озирнулася назад, то побачила порожнечу.

Роки боротьби.

Роки інтриг.

Роки заздрості.

І заради чого?

Олег ніколи не покохав її так, як Дарину.

Данило виріс сильним чоловіком.

Софія стала частиною родини.

У них народився син.

Родина, яку вона намагалася знищити, вижила.

А вона залишилася сама.

Того вечора Карина вперше зрозуміла просту істину:

ненависть ніколи не приносить перемоги.

Вона лише забирає.

Спочатку в інших.

А потім — у того, хто її носить у собі.

І дивлячись у темне вікно, Карина усвідомила, що найбільшою жертвою її ненависті стала не Дарина.

Не Олег.

Не Данило.

А вона сама.

Бо поки інші жили, любили, створювали сім'ї та будували майбутнє, вона двадцять років руйнувала своє життя заради чужого.

І лише тепер зрозуміла, наскільки високою була ціна цієї помилки