Глава 74. Запізніле прозріння

Карина сиділа сама.

Попереду лежала ціла ніч.

І вперше за багато років їй не потрібно було будувати плани.

Не потрібно було шукати нові схеми.

Не потрібно було думати, кого обдурити або ким маніпулювати.

Вона залишилася наодинці зі своїми спогадами.

Все життя вона кудись поспішала.

За чимось гналася.

Спочатку за увагою.

Потім за коханням.

Потім за владою.

Потім за грошима.

І кожного разу їй здавалося, що ось ще один крок — і вона стане щасливою.

Але щастя так і не приходило.

Вона згадала Дарину.

Молоду жінку з доброю усмішкою.

Жінку, яку всі поважали.

Жінку, яку любив Олег.

Карина довго не могла зрозуміти, чому саме Дарина викликає в неї таку злість.

А тепер зрозуміла.

Вона заздрила.

Не красі.

Не грошам.

Не статусу.

Вона заздрила любові.

Дарина мала те, чого Карина ніколи не мала.

Справжню родину.

І тоді Карина почала діяти.

Спочатку обережно.

Через знайомих.

Через спільних друзів.

Через людей, які навіть не здогадувалися, що стають частиною чужої гри.

Вона поширювала плітки.

Створювала непорозуміння.

Передавала неправдиву інформацію.

Підштовхувала людей до конфліктів.

З кожним роком її дії ставали дедалі жорстокішими.

— Я переконувала себе, що просто борюся за своє щастя...

Тихо прошепотіла Карина.

Але тепер вона знала правду.

Вона не будувала своє життя.

Вона руйнувала чуже.

Через її інтриги Олег почав сумніватися у дружині.

Дарина залишалася самотньою зі своїм болем.

Маленький Данило поступово втрачав родину.

Карина згадала стару фотографію.

Дарина тримає сина на руках.

Маленький Данило сміється.

Олег стоїть поруч.

Усі щасливі.

Саме цю фотографію вона колись ненавиділа найбільше.

А тепер дивилася на неї й плакала.

Бо зрозуміла:

вона заздрила не людині.

Вона заздрила щастю.

— Я забрала у хлопчика матір...

Вперше вона вимовила це вголос.

Не прямо.

Не власними руками.

Але її брехня.

Її інтриги.

Її жадоба до чужого життя стали частиною трагедії, яка назавжди змінила долю родини.

Карина закрила обличчя руками.

Двадцять років вона звинувачувала всіх навколо.

Дарину.

Олега.

Данила.

Долю.

І лише тепер зрозуміла, що весь цей час головним ворогом була вона сама.

Вона мала все.

Багатих батьків.

Освіту.

Можливості.

Час побудувати власне майбутнє.

Могла зустріти чоловіка, який кохав би її.

Могла створити власну родину.

Могла народити дітей.

Могла бути щасливою.

Але замість цього вона присвятила життя боротьбі за те, що ніколи їй не належало.

Того вечора Карина зрозуміла найстрашніше.

Олег ніколи не був її перемогою.

Дарина ніколи не була її ворогом.

А Данило ніколи не був перешкодою.

Усі ці роки вона воювала з привидами власної заздрості.

І програла своє життя ще тоді, коли вирішила зруйнувати чуже щастя замість того, щоб створити власне.

За вікном починався світанок.

А разом із ним приходило запізніле прозріння.

Правда, яку Карина не хотіла визнавати двадцять років.