Глава 73. Як усе почалося

Під час чергового допиту Карина вперше погодилася розповісти всю правду.

Не про гроші.

Не про компанії.

Не про підставні фірми.

А про той день, коли вона вперше побачила Олега Савицького.

— Мені було двадцять років.

Я була впевнена, що весь світ лежить біля моїх ніг.

Карина народилася в заможній родині.

Її батько був успішним бізнесменом.

Мати виконувала кожне бажання доньки.

Вона росла з переконанням, що будь-яка мрія може стати реальністю.

Потрібно лише захотіти.

І вона хотіла.

Завжди.

Усе найкраще.

Усе найкрасивіше.

Усе найдорожче.

Саме тоді вона побачила Олега.

Молодого підприємця, який стрімко будував власну будівельну компанію.

Він був старший.

Досвідченіший.

Упевнений у собі.

— Я подумала, що закохалася.

Зараз розумію, що тоді просто захотіла отримати те, чого не могла мати.

Проблема була лише одна.

Олег уже був одружений.

І не просто одружений.

Він був щасливий.

Карина пам'ятала день, коли вперше побачила його поруч із Дариною.

Вони трималися за руки.

Сміялися.

Дивилися одне на одного так, ніби навколо більше нікого не існувало.

— Тоді я вперше відчула заздрість.

Справжню.

Болючу.

Вона не могла зрозуміти, чому обрали не її.

Чому чоловік, якого вона захотіла, дивиться на іншу жінку.

Спочатку Карина намагалася привернути увагу Олега.

Випадкові зустрічі.

Спільні заходи.

Запрошення.

Компліменти.

Але Олег завжди залишався ввічливим і стриманим.

І завжди повертався додому до Дарини.

Саме тоді в голові Карини з'явилася небезпечна думка.

Якщо не можна завоювати чоловіка...

Можна прибрати перешкоду.

Спочатку вона просто хотіла посварити подружжя.

Показати Дарину в поганому світлі.

Змусити Олега сумніватися.

— Я казала собі, що це лише невинна гра.

Що нікому не буде боляче.

Але з кожним роком гра ставала жорстокішою.

Коли Данило народився, Карина зрозуміла, що тепер між нею та Олегом стоїть не лише дружина.

А й дитина.

Син.

Спадкоємець.

Справжня родина.

І замість того, щоб зупинитися, вона пішла далі.

— Найстрашніше, що я перестала помічати межу між правдою і брехнею.

Між любов'ю і одержимістю.

Між бажанням бути щасливою і бажанням зруйнувати чуже щастя.

Карина заплакала.

— Я думала, що пишу казку про себе.

Де я буду головною героїнею.

Отримаю чоловіка.

Гроші.

Будинок.

Щасливу родину.

Вона гірко усміхнулася.

— Але в хороших казках не руйнують чужі сім'ї.

Не забирають у дитини матір.

Не крадуть чуже життя.

І саме тоді Карина вперше визнала те, чого не визнавала двадцять років.

Вона ніколи не боролася за кохання.

Вона боролася за перемогу.

А коли нарешті перемогла, виявилося, що виграла лише самотність.

І втратила значно більше, ніж колись намагалася відібрати в інших.