Глава 70. Сповідь Карини

Кімната для допитів була невеликою.

Карина сиділа мовчки.

Перед нею лежали документи.

Фотографії.

Листи Дарини.

Результати аудиту.

І правда, від якої вона тікала двадцять років.

Слідчий поставив просте питання:

— Навіщо?

Карина довго мовчала.

Дивилася у вікно.

Ніби вперше за багато років не знала, що сказати.

— Ви хочете знати правду?

Її голос був тихим.

Втомленим.

— Я ніколи не планувала знищувати родину.

Усе почалося зовсім інакше.

Вона познайомилася з Олегом, коли була молодою.

Успішний.

Розумний.

Сильний.

Він здавався чоловіком, з яким можна побудувати ідеальне життя.

Але дуже швидко Карина зрозуміла одну річ.

Серце Олега вже належало іншій.

Дарині.

— Він дивився на неї так, як ніколи не дивився на мене.

По щоці Карини скотилася сльоза.

— Я заздрила їй.

Спочатку просто заздрила.

Потім почала ненавидіти.

Карина розповідала вперше чесно.

Без маніпуляцій.

Без брехні.

— Дарина мала все.

Любов чоловіка.

Сина.

Повагу людей.

Сім'ю.

А я хотіла це отримати сама.

Спочатку були дрібниці.

Плітки.

Недомовки.

Сумніви.

Потім вона почала втручатися сильніше.

Створювати конфлікти.

Підкидати неправдиву інформацію.

Сварити чоловіка й дружину між собою.

— І в якийсь момент я вже не могла зупинитися.

Карина опустила голову.

— Коли Дарина зникла з нашого життя, я думала, що перемогла.

Але не відчула щастя.

Вона гірко усміхнулася.

— Знаєте чому?

Ніхто не відповів.

— Бо любов не можна забрати.

Не можна вкрасти.

Не можна змусити людину любити тебе.

Олег, який пізніше читав протокол допиту, довго сидів мовчки.

Карина продовжувала:

— Я отримала чоловіка.

Будинок.

Гроші.

Владу.

Але ніколи не отримала того, що мала Дарина.

Любов.

Тому роками намагалася контролювати все.

Олега.

Данила.

Компанію.

Гроші.

— А коли Данило зустрів Софію, я побачила те саме.

Те, що було між Олегом і Дариною.

Вона заплющила очі.

— І знову почала боротися.

Тільки тепер уже не за любов.

А за владу.

У кімнаті запала тиша.

Карина зрозуміла свою найбільшу помилку надто пізно.

Вона все життя воювала з родиною.

Бо сама ніколи не мала справжньої родини.

І коли народився син Данила та Софії, коли Олег знову став батьком для свого сина, коли вся родина об'єдналася...

Вона зрозуміла.

Програла.

Остаточно.

Не тому, що її викрили.

Не тому, що знайшли документи.

Не тому, що прийшли слідчі.

А тому, що люди, яких вона намагалася знищити, залишилися разом.

Того вечора Данило сидів поруч із колискою сина.

Софія спала.

Малюк мирно сопів уві сні.

Данило дивився на свою родину й думав про слова Карини.

І вперше за багато років не відчував ненависті.

Лише сум.

За всі роки, які вже неможливо повернути.

За маму, якої не вистачало поруч.

І вдячність за те, що його син ніколи не переживе такого болю.

Бо історія Карини була історією людини, яка все життя шукала владу замість любові.

І зрештою втратила все.