Глава 64. Жінка, яку в нього забрали.

Після того як аудитори знайшли стару папку, Данило довго не наважувався її відкрити.

Він боявся.

Не суду.

Не Карини.

Не втрати грошей.

Він боявся дізнатися правду про жінку, яку майже не пам'ятав.

Про свою маму.

Дарину Савицьку.

Пізно ввечері він сидів у кабінеті Олександра Мироненка.

На столі лежали документи.

Старі листи.

Фотографії.

Записи телефонних розмов.

І особистий щоденник Дарини.

— Ти впевнений? — запитав Олександр.

Данило мовчки кивнув.

— Я повинен знати.

Перший лист був написаний двадцять років тому.

Дарина зверталася до Олега.

Не як дружина.

Як людина, яка відчувала, що втрачає свою сім'ю.

"Олеже, я не розумію, що відбувається. Ти перестав мені вірити. Хтось налаштовує нас один проти одного. Я бачу це, але не можу довести. Якщо ти колись прочитаєш цього листа, знай: я ніколи не зраджувала тебе і ніколи не хотіла руйнувати нашу родину..."

Данило закрив очі.

— Він навіть не отримав цього листа...

Тихо сказав Олег, який сидів поруч.

Його голос тремтів.

— Я ніколи його не бачив.

Наступні документи були ще страшнішими.

Карина роками підробляла інформацію.

Створювала неправдиві листування.

Передавала Олегу брехливі відомості.

І поступово ізолювала Дарину від чоловіка.

А потім Данило знайшов останній запис.

Запис, зроблений за кілька тижнів до смерті матері.

У ньому Дарина писала:

"Найбільше мене лякає не те, що я втрачаю чоловіка. Мене лякає, що мій маленький син може вирости без любові та правди. Якщо мене колись не стане, я хочу, щоб він знав: я любила його більше за власне життя."

Данило більше не міг читати.

Документ випав із рук.

У кімнаті запанувала тиша.

Ніхто не намагався її порушити.

Через кілька хвилин він підняв голову.

В очах стояли сльози.

— Вона боролася за мене.

Олег мовчки кивнув.

— До останнього дня.

Тоді Данило вперше поставив питання, яке мучило його все життя.

— Як вона померла?

Олег опустив очі.

Відповідь була в останніх документах.

Розслідування показало, що в останні місяці життя Дарина перебувала під величезним психологічним тиском.

Вона втратила підтримку чоловіка.

Опинилася в ізоляції.

Була змушена постійно виправдовуватися за те, чого не робила.

Карина не завдала прямої шкоди.

Але саме її багаторічні інтриги створили обставини, які поступово зруйнували родину.

І стали причиною трагедії, після якої маленький Данило залишився без матері.

Данило довго мовчав.

Потім повільно підняв фотографію.

На ній Дарина тримала його на руках.

Йому було лише кілька років.

— Все життя я думав, що просто не пам'ятаю маму.

Він обережно провів пальцем по старій фотографії.

— А тепер розумію, що в мене її забрали.

Олег не зміг стримати сліз.

Вперше за багато років.

Вперше за двадцять років.

Він зрозумів, наскільки дорого коштували його помилки.

Того вечора Данило повернувся до лікарні.

Софія вже тримала на руках їхнього маленького сина.

Вона одразу зрозуміла, що щось сталося.

Данило сів поруч.

Подивився на малюка.

Потім на дружину.

І тихо сказав:

— Тепер я знаю правду про маму.

Софія взяла його за руку.

Нічого не питаючи.

Просто була поруч.

Як завжди.

І саме тоді Данило дав собі обіцянку:

його син ніколи не виросте без правди.

Ніколи не буде самотнім.

І ніколи не втратить родину через чужу брехню.

Бо історія Дарини Савицької закінчилася трагедією.

Але історія її сина тільки починалася.