Глава 57. Найважливіший день

Карина нервувала.

Після зустрічі в ресторані вона відчувала, що щось змінилося.

Але все ще була впевнена, що контролює ситуацію.

Її план був майже готовий.

Потрібно було лише дочекатися правильного моменту.

Того самого.

Коли Софія буде в лікарні після пологів.

Коли Данило не думатиме про бізнес.

Коли Олег буде зайнятий онуком.

Коли вся родина втратить пильність.

Але доля вирішила інакше.

Того вечора Софія не могла заспокоїтися після всіх подій.

Розмова з батьком.

Зустріч із Кариною.

Підозри.

Тривога.

Усе це накопичувалося всередині.

— Маленька, тобі треба відпочити, — вкотре повторював Данило.

Софія сиділа на дивані.

Раптом вона замовкла.

І схопилася за живіт.

— Софіє?

Вона підняла на нього здивовані очі.

— Данило...

— Що сталося?

Через кілька секунд вона тихо видихнула:

— Здається... почалося.

Світ навколо Данила завмер.

На секунду.

А потім почалася справжня паніка.

— Ключі!

— Я вже взяв.

— Телефон!

— У мене!

— Сумка в пологовий?

— Стоїть біля дверей уже два тижні!

Навіть крізь перейми Софія не стримала усмішки.

Через годину вони вже були в лікарні.

Олександр і Ірина мчали туди ж.

Олег приїхав трохи пізніше.

Усі чекали.

Хвилювалися.

Молилися.

Для Данила це були найдовші години в житті.

Навіть суди.

Навіть боротьба з Кариною.

Навіть розрив із батьком.

Ніщо не могло зрівнятися з очікуванням за дверима пологового відділення.

Коли лікар нарешті вийшов до родини, Данило підскочив першим.

— Ну що?

Лікар усміхнувся.

— Вітаю.

У вас народився здоровий хлопчик.

У Данила перехопило подих.

Він навіть не почув, що говорили далі.

Лише одне слово.

Син.

У нього народився син.

Коли йому дозволили зайти до палати, він побачив Софію.

Втомлену.

Щасливу.

І найкрасивішу жінку у світі.

На руках вона тримала маленький згорток.

— Привіт, тату, — тихо прошепотіла вона.

Данило сів поруч.

І вперше побачив свого сина.

Маленького.

Спокійного.

З крихітними пальчиками.

І раптом зрозумів, що ніколи в житті не любив нікого так сильно.

По його щоці повільно скотилася сльоза.

— Він прекрасний.

Софія усміхнулася.

— Як і його тато.

— Ні.

Данило обережно торкнувся маленької долоньки.

— Він набагато кращий за мене.

У коридорі лікарні Олег мовчки дивився через скло на свого онука.

І вперше за багато років дякував долі за те, що вона дала йому другий шанс стати справжньою родиною.

А тим часом Карина сиділа у своєму кабінеті.

Не знаючи, що саме сьогодні народився хлопчик.

Не знаючи, що її план уже починає руйнуватися.

Не знаючи, що замість розгубленої родини вона тепер матиме справу з людьми, яких поява нового життя зробила ще сильнішими.

І поки вона будувала чергову пастку, Данило тримав на руках сина і розумів:

відтепер у нього з'явилася ще одна причина боротися до кінця.