Глава 55. Випадковість, яка змінює все

Карина була впевнена, що перемога вже в її руках.

Настільки впевнена, що почала втрачати обережність.

Роками вона прораховувала кожен крок.

Кожне слово.

Кожну зустріч.

Але тепер, коли до мети залишалося зовсім трохи, вона почала робити те, чого ніколи не дозволяла собі раніше.

Помилятися.

Тим часом життя Софії було зайняте зовсім іншими думками.

До народження дитини залишалися лічені дні.

Будинок уже був готовий.

Дитяча кімната чекала на свого маленького господаря.

Навіть Данило, який завжди зберігав спокій у найважчих судових процесах, тепер хвилювався через кожен дзвінок Софії.

— Мамо, якщо Данило ще раз запитає, чи я не втомилася, я його вижену з дому.

Ірина Мироненко засміялася.

— Він просто хвилюється.

— Він хвилюється навіть тоді, коли я йду на кухню.

— Це називається любов.

Софія усміхнулася.

Того дня вони разом вирушили по магазинах.

Потрібно було купити ще кілька дрібниць для малюка.

Пелюшки.

Ковдру.

Декілька іграшок.

Ірина насолоджувалася кожною хвилиною.

Для неї це була особлива радість.

Скоро вона стане бабусею.

Після покупок вони вирішили перепочити в невеликому ресторані поруч із торговим центром.

Софія повільно сіла біля вікна.

І саме тоді побачила знайоме обличчя.

Спочатку вона подумала, що помилилася.

Але ні.

За столиком у дальньому кутку сиділа Карина.

— Мамо...

Ірина одразу зрозуміла по голосу доньки.

— Що сталося?

Софія ледь помітно кивнула в бік ресторанної зали.

Ірина подивилася туди.

І завмерла.

Карина була не сама.

Навпроти неї сидів чоловік, якого Софія раніше бачила лише на фотографіях із документів.

Віктор Громек.

Той самий бізнесмен.

Той самий союзник Карини.

Той самий чоловік, якого зараз шукали відповіді у справі підставних компаній.

— Вони зустрічаються відкрито? — тихо прошепотіла Ірина.

Софія насупилася.

— Саме це мене й лякає.

Карина завжди була обережною.

Надто обережною.

А зараз поводилася так, ніби вже нічого не боялася.

І раптом Софія помітила ще дещо.

На столі між ними лежала папка.

Відкрита.

І коли офіціант відступив убік, вона встигла побачити знайомий логотип.

Логотип тієї самої інвестиційної компанії, яку намагалися втягнути у схему проти Данила.

Серце Софії забилося швидше.

— Ми повинні сказати Данилу.

— Звичайно.

Але перш ніж вони встигли підвестися, Карина раптом повернула голову.

Їхні погляди зустрілися.

На одну коротку секунду.

Карина завмерла.

У її очах промайнула несподівана тривога.

Перша справжня тривога за дуже довгий час.

Бо вона зрозуміла:

її побачили.

І цього разу це була не просто Софія.

Це була Софія Мироненко — юристка, яка успадкувала характер свого батька й ніколи не залишала підозри без відповіді.

А Карина навіть не здогадувалася, що саме ця випадкова зустріч стане початком кінця її ретельно продуманого плану.