Глава 45. Остання гра

Здавалося, після викриття підставної фірми найгірше вже позаду.

Мачуха Данила втратила довіру чоловіка.

Слідство почало перевірку.

Олег Савицький переїхав до окремого будинку й майже не спілкувався з дружиною.

А Софія нарешті почала думати не про суди й перевірки, а про майбутню дитину.

Але вони ще не знали, що це був лише початок.

— Данило, подивись на це.

Марек зайшов до кабінету з товстою папкою документів.

Його обличчя було напруженим.

— Що сталося?

— Ми продовжили перевірку компанії-прокладки.

Данило одразу насторожився.

— І?

Марек мовчки поклав перед ним банківські виписки.

Софія підсунулася ближче.

І вже через кілька хвилин вони обоє зблідли.

Гроші.

Величезні суми.

Мільйони крон.

Роками виводилися через десятки компаній-посередників.

Спочатку все виглядало як звичайна оптимізація бізнесу.

Але чим глибше вони копали, тим страшнішою ставала правда.

— Це компанії батька, — тихо сказав Данило.

Софія мовчки кивнула.

— І схема працює не один рік.

— Не може бути...

Але могло.

Усі документи свідчили про одне:

хтось роками викачував гроші з будівельної імперії Савицьких.

Непомітно.

Професійно.

Поступово.

Увечері вони приїхали до Олега.

Той уважно вислухав їх.

Потім відкрив папку.

Переглянув перші сторінки.

Другі.

Треті.

І раптом його рука здригнулася.

— Ні...

Софія вперше бачила його таким.

Не суворим бізнесменом.

Не владним чоловіком.

А людиною, яка усвідомлює масштаб зради.

— Олеже? — тихо сказала вона.

Він підняв очі.

— Ці рахунки контролювала вона.

У кімнаті запала тиша.

— Багато років.

Поступово правда складалася в єдину картину.

Поки Олег займався бізнесом і вірив дружині, вона отримувала доступ до фінансів компанії.

Створювала підставні фірми.

Перекидала кошти.

Переписувала активи.

І готувала момент, коли зможе отримати контроль над частиною імперії Савицьких.

— Вона використала навіть атаку на вашу фірму, — сказала Софія.

— Як прикриття.

Олег важко сів у крісло.

Йому було боляче не через гроші.

Гроші можна повернути.

Боляче було через інше.

Він роками не помічав людину поруч із собою.

— Знаєш, що найгірше? — тихо сказав він Данилу.

— Що?

Олег гірко усміхнувся.

— Я думав, що втрачаю компанію через тебе.

Данило мовчав.

— А виявилося, що єдина людина, яка намагалася її врятувати, сидить зараз переді мною.

Батько вперше подивився на сина з неприхованою гордістю.

Того вечора вони працювали до ночі.

Данило.
Софія.
Олег.

Утрьох.

Як справжня родина.

Шукаючи документи, рахунки й докази.

І вперше за багато років Олег Савицький зрозумів:

найцінніше, що він має, — не будівельна компанія.

Не гроші.

Не статус.

А син, який, попри все, не дозволив йому остаточно зруйнувати власне життя.

І поки вони ще не знали, що буде зі справою далі, одне стало очевидним:

остання гра мачухи обернулася проти неї самої. А правда, яку вона приховувала роками, почала руйнувати весь світ брехні, який вона так довго будувала.