Глава 44. Правда виходить назовні

Наступного ранку Данило приїхав до офісу раніше за всіх.

Він майже не спав.

У голові крутилися одні й ті самі думки.

Хто?

Навіщо?

І головне — як далеко вони готові зайти?

У кабінеті його вже чекала Софія.

Бліда. Втомлена.

Але рішуча.

— Я знайшла дещо дивне.

Вона поклала перед ним папку.

— Подивись на підписи.

Данило уважно переглянув документи.

Потім ще раз.

І раптом завмер.

— Неможливо...

— Саме так подумала і я.

Усі фальшиві контракти проходили через одну й ту саму компанію.

Фірму-прокладку, створену всього рік тому.

І за документами її власником був підставний директор.

— Ми його знайшли, — сказала Софія.

— Як?

Вона ледь усміхнулась.

— Ми ж юристи.

Через кілька годин вони сиділи навпроти чоловіка, який значився директором компанії.

Він нервував.

Пітнів.

І постійно відводив погляд.

— Я лише підписував папери.

— За чиїм наказом? — спокійно запитала Софія.

Чоловік мовчав.

Данило поклав на стіл банківські виписки.

Потім перекази коштів.

Потім фотографії зустрічей.

І тоді чоловік зламався.

— Я не хотів проблем...

— Ім'я, — холодно сказав Данило.

Чоловік заплющив очі.

— Це була пані Савицька.

У кабінеті запала тиша.

Навіть попри те, що вони очікували саме цю відповідь.

Почути її вголос було боляче.

Того ж вечора Олег Савицький сидів у своєму кабінеті.

Перед ним лежали всі докази.

Беззаперечні.

Чіткі.

Жорстокі.

Його дружина мовчала.

Вперше за багато років вона не могла нічого заперечити.

— Навіщо? — тихо запитав він.

Жінка мовчала.

— НАВІЩО?

Вона різко підняла голову.

— Бо через нього ти забув про мене!

Олег завмер.

— Через нього ти змінився! Через нього й цю дівчину!

— Через них я став батьком.

Його голос був холодним.

Небезпечним.

— А ти щойно намагалася знищити мою сім'ю.

Вона зрозуміла.

Уперше за багато років зрозуміла.

Програла.

Остаточно.

Не Софії.

Не Данилу.

Самій собі.

Наступного дня Олег сам приїхав до будинку сина.

Софія відкрила двері.

А за її спиною стояв Данило.

Вони мовчали.

Чекали.

Олег повільно поклав на стіл папку.

— Тут усі докази.

Данило насупився.

— І?

— Я передав їх слідчим.

Софія здивовано підняла очі.

— Ви...

— Я більше не буду покривати нікого, хто загрожує моєму синові, моїй невістці та майбутньому онуку.

Уперше він назвав її невісткою так природно.

Наче це було очевидно завжди.

Данило довго дивився на батька.

Потім тихо сказав:

— Ти обрав нас.

Олег важко видихнув.

— Запізно.

— Можливо.

У кімнаті настала тиша.

А потім Софія раптом сказала:

— Для родини ніколи не буває остаточно запізно.

І обидва чоловіки подивилися на неї однаково здивовано.

Бо саме Софія знову стала тією людиною, яка не дала родині остаточно розвалитися.

Але попереду на них чекало ще одне випробування.

Найважливіше.

Народження дитини, яка мала змінити життя всіх Савицьких і Мироненків назавжди.